61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua
25 серпня 2015 року Справа №913/218/15
Провадження №33/913/218/15
За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ
до Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа", м.Лисичанськ Луганської області
про стягнення 1075389 грн 38 коп.
Суддя Драгнєвіч О.В.
Секретар судового засідання Попов А.П.
У засіданні брали участь:
від позивача - представник не з'явився;
від відповідача - представник не з'явився.
09 червня 2015 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулася до господарського суду Луганської області відповідно до п. 7.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з позовною заявою до Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" (надалі - відповідач) про стягнення 3% річних в сумі 279750 грн 79 коп. нарахованих за період з 26.02.2013 по 25.06.2014 та інфляційних втрат в сумі 795680 грн 20 коп. - за період з жовтня 2013 року по травень 2014 року включно, всього 1075430 грн 99 коп.
Судом встановлено, що Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у липні 2014 року зверталась до господарського суду Луганської області з відповідною позовною заявою до Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа".
На обґрунтування заявленої вимоги позивач вказував, що рішенням господарського суду Луганської області від 04.04.2013 у справі № 913/676/13-г стягнуто з відповідача заборгованість за договором поставки природного газу від 14.10.2010 №06/10-1052-БО-20, у тому числі: основний борг в сумі 6597114 грн 00 коп., а також пеню - 507173 грн 38 коп., інфляційні нарахування - 283788 грн 52 коп., та 3% річних в сумі 428581 грн 19 коп. У зв'язку з тим, що основний борг відповідачем до теперішнього часу не сплачений, позивач відповідно до ст. 625 ЦК України просив додатково стягнути інфляційні нарахування та 3% річних, які нараховані на основний борг та на стягнуту судовим рішенням пеню.
Матеріали справи свідчать про те, що ухвалою господарського суду Луганської області від 04.07.2014 порушено провадження у справі №913/1620/14, розгляд справи призначено на 29.07.2014, однак, позов не був розглянутий судом в 2014 році в зв'язку із зупиненням роботи господарського суду.
Так, відповідно до наказу виконуючого обов'язки голови суду від 17.07.2014 №34 в господарському суді з 21.07.2014 встановлено особливий режим роботи до закінчення дії обставин, які створюють загрозу життю і здоров'ю працівників господарського суду Луганської області та учасників судового процесу у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території м. Луганськ та Луганської області.
Згідно Закону України від 12.08.2014 №1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" та розпорядження голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014 №28-р розгляд господарських справ, підсудних господарському суду Луганської області, з вересня 2014 року здійснювався господарським судом Харківської області.
З 06.04.2015 на підставі розпорядження Голови Вищого господарського суду України від 02.04.2015 №18-р відновив свою роботу господарський суд Луганської області.
Пунктом п.7.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що не підлягає відновленню справа, втрачена до закінчення судового розгляду. В такому разі заявник не позбавлений права на подання нової позовної заяви (іншого звернення, передбаченого ГПК) у загальному порядку. При цьому про втрату справи зазначається в ухвалі про порушення провадження у новій справі.
Довідкою суду від 21.04.2015 №95 підтверджується, що справа №913/1620/14, яка порушена за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" про стягнення 1075430 грн. 99 коп. вважається втраченою, що зафіксовано Актом експертної комісії господарського суду Луганської області від 03.04.2015 №1 "Про нестачу архівних справ (документів)" внаслідок настання обставин непереборної сили - проведенням антитерористичної операції (Указ Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України").
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень та бази "Діловодство спеціалізованого суду" рішення у справі №913/1620/14 не приймалось.
За вказаних обставин, відповідно до п. 7.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 позивачем подано нову позовну заяву.
Ухвалою суду від 09.06.2015 порушено провадження у справі №913/218/15, розгляд призначено на 26.06.2015.
В зв'язку з неявкою представників сторін ухвалою суду від 26.06.2015 розгляд справи відкладено на 13.07.2015.
В судовому засіданні 13.07.2015 представником позивача подані письмові пояснення №31/13-2582 від 10.07.2015, в яких останній з посиланням на допущені помилки під час підготовки позову, надав уточнений розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних (а.с.57-59).
крім того, в судовому засіданні представником позивача пояснено, що під час підготовки наданих письмових пояснень також були допущені технічні помилки при розрахунку 3% річних, а тому надав до пояснень ще одні письмові пояснення з остаточним розрахунком 3% річних, які просив суд врахувати під час розгляду спору (а.с.71).
копії письмових пояснень позивача вручені представнику відповідача в судовому засіданні, а також направлені письмові пояснення з розрахунками та додатковими документами відповідачу поштою за місцем його знаходження (а.с. 120-122).
Відповідно до положень ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Згідно п.3.11 Постанови Пленуму №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” Вищим господарським судом України роз'яснено, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Розглянувши подані представником позивача письмові пояснення щодо підстав та порядку нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань, господарський суд приходить до висновку про те, що за своєю юридичною природою це є заявою про зменшення розміру позовних вимог.
Оскільки зазначена заява відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України та підтримана представником позивача в судовому засіданні 13.07.2015, остання прийнята господарським судом до розгляду.
Враховуючи вищевикладене, розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 1075389 грн 38 коп., з яких 795680 грн 19 коп. - інфляційні нарахування та 279709 грн 19 коп. - 3% річних. Вказаний розмір позовних вимог та нормативне обґрунтування заявлених до стягнення сум підтримані представниками позивача в наступних судових засіданнях від 10.08.2015, 17.08.2015, а також в наданих письмових запереченнях позивача на відзив (а.с. 113-118).
У відзиві на позовну заяву від 10.07.2015 №1351 (а.с.72-74) та додатковому відзиві від 06.08.2015 (а.с. 123-133) відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, посилаючись на помилковість позиції позивача з приводу можливості нарахування інфляційних та 3% річних на суму боргу та пеню, присуджені до стягнення за рішенням господарського суду від 04.04.2013 у справі №913/676/13-г.
Зазначає, що рішення суду про стягнення штрафу чи пені не перетворює їх у грошове зобов'язання, а тому до відповідних правовідносин не можуть застосовуватися положення частини другої статті 625 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 01.07.2014 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів". Отже інфляційні та 3% річних, на думку відповідача, мають нараховуватися лише на суму боргу, а не пені.
Крім того, відповідач вважає, що позивачем в порушення вимог ст.625 ЦК України з метою уникнення дефляційних показників штучно скорочений період нарахування інфляційних (заявлений до стягнення період з жовтня 2013 року по травень 2014). Тоді як, за твердженням відповідача, інфляційні втрати повинні бути розраховані за період з лютого 2013 року (наступного місяця після періоду присудженого до стягнення рішенням суду : грудень 2010 року - січень 2013 року) по травень 2014 (останній місяць перед зверненням до суду із відповідним позовом).
Враховуючи зазначене, в наступних судових засіданнях від 10.08.2015, 17.08.2015, представник відповідача просив здійснювати розгляд спору з урахуванням викладених заперечень та наданого відповідачем контррозрухунку інфляційних та 3% річних (а.с. 126).
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.07.2015 розгляд справи відкладено до 10.08.2015 для перевірки розрахунків та надання додаткових доказів.
У зв'язку із поданням представниками сторін письмового клопотання у відповідності до ст.69 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 10.08.2015 розгляд справи продовжено на 15 днів.
Вимоги ухвал суду від 09.06.2015, 26.06.2015, 10.08.2015, про надання документального підтвердження того, що рішення господарського суду Луганської області від 04.04.2013 у справі №913/676/13-г на час звернення до суду з відповідним позовом (відповідної довідки про стан виконавчого провадження від органу виконання рішень), сторонами виконано не повністю.
В судових засіданнях від 10.08.2015, 17.08.2015, представниками сторін на запитання суду підтверджено, що рішення суду від 04.04.2013 у справі №913/676/13-г на час розгляду даного спору залишається не виконаним, стягнення органом виконання рішень присуджених сум не здійснювалося.
Представник позивача вказав на неможливість виконання вимог ухвали суду, пославшись на відповідь в.о. начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Луганській області, якою підтверджено, що всі виконавчі провадження, які перебували на виконанні у Відділі, на даний час перебувають на тимчасово окупованій території в м.Луганську (а.с.61).
Крім того, на підтвердження факту невиконання рішення суду представники сторін надали акт звірки розрахунків від 20.05.2015, складений та підписаний повноважними представниками сторін, підписи яких скріплені печатками підприємств (а.с.62). Дані проведеної між сторонами звірки розрахунків свідчать про те, що станом на 20.05.2015 року борг в сумі 7885477 грн. 09 коп. за договором поставки природного газу від 23.09.2009 №06/10-1052-БО-20, присуджений до стягнення рішенням господарського суду Луганської області від 04.04.2013 у справі №913/676/13-г, не сплачений та обліковується за відповідачем.
В судове засідання 25.08.2015 повноважні представники сторін не прибули, про причини своєї неявки суд не повідомили.
Однак, від представників сторін на електронну пошту суду надішли письмові пояснення про неможливість виконання вимог ухвали суду та надання документів виконавчого провадження у зв'язку з їх відсутністю у сторін. Крім того, представниками було наголошено, що у зв'язку із браком коштів рішення суду відповідачем не виконане, присуджена до стягнення заборгованість станом на 01.08.2015 залишається актуальною.
З огляду на прибуття повноважних представників сторін в минулі судові засідання та висвітлення власних правових позицій з приводу заявленого позову, наданого відзиву, надання додаткових документів в обґрунтування заявлених заперечень, а також враховуючи те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, розгляд справи в судовому засіданні від 25.08.2015 було судом продовжено за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні від 25.08.2015 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши зібрані докази, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, господарський суд
Рішенням господарського суду Луганської області від 04.04.2013 у справі №913/676/13-г у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки природного газу від 23.09.2009 № 06/10-1052-БО-20, з останнього присуджено до стягнення заборгованість за поставлений природний газ в сумі 6597114 грн, пеню - 507173 грн 38 коп., інфляційні нарахування за період прострочення з грудня 2010 року по січень 2013 року включно - 283788 грн 52 коп., 3% річних за період прострочення з 21.11.2010 по 25.02.2013 - 428581 грн 19 коп. (а.с.34-37).
На теперішній час вищевказане рішення є чинним та невиконаним.
Вищевказане судове рішення підтверджує наявність боргу відповідача перед позивачем у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання за договором і згідно ст.35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення для вирішення даного спору, в якому беруть участь ті ж самі сторони.
Таким чином, факт постачання ДК «Газ України» відповідачу природного газу за вказаним договором не потребує повторного доведення, зокрема, і не потребує повторного доведення факт прострочення виконання зобов'язання відповідачем за даним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу продовження нарахування позивачем компенсаційних платежів на підставі ст.625 Цивільного кодексу України у зв'язку з допущеним простроченням відповідачем та невиконанням вказаного рішення суду.
Зокрема, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 795680 грн 19 коп. (за період з жовтня 2013 року по травень 2014 року включно) та 3% річних в сумі 279709 грн 19 коп. (за період з 26.02.2013 - по 25.06.2014), нараховані на суму боргу - 6597114 грн та пеню - 507173 грн 38 коп., присуджені до стягнення рішенням суду від 04.04.2013 у справі №913/676/13-г.
Надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В той же час правова природа пені зовсім інша, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Тобто, пеня носить допоміжний (акцесорний) характер до основного зобов'язання.
Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.
Отже, оскільки у справі, що розглядається, рішенням господарського суду Луганської області від 04.04.2013 у справі №913/676/13-г на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було стягнуто пеню, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворилась, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.02.2014 у справі №905/909/13-г за позовом Державного підприємства "Одеська залізниця" до Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" про стягнення коштів.
Згідно ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Крім того, Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 01.07.2014 №01-06/841/2014 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" довів до відома правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів у порядку, передбаченому розділом ХІІ2 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають, зокрема, у виконанні господарських зобов'язань:
- обов'язок сплатити суму штрафу за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням у розумінні положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України. Рішення суду про стягнення штрафу не перетворює останній у грошове зобов'язання, а тому до відповідних правовідносин не застосовується положення частини другої статті 625 ЦК України (постанова від 18.02.2014 № 905/909/13-г).
Посилання позивача на п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", в якому висловлена інша позиція щодо можливості нарахування інфляційних втрат на суму пені, судом до уваги не приймається, оскільки це не узгоджується з позицією Верховного Суду України, яка є обов'язковою в силу приписів Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань здійснено на загальну суму 1075389 грн 38 коп., яка складається боргу в сумі 6597114 грн 00 коп. та пені в сумі 507173 грн 38 коп.
Враховуючи вищевикладену позицію, суд приходить до висновку, що позивачем помилково нараховуються компенсаційні виплати згідно ст.625 ЦК України на суму боргу та пеню, присуджену рішенням суду. Натомість інфляційні нарахування та 3% річних повинні розраховуватись, виходячи з суми боргу в розмірі 6597114 грн 00 коп., без врахування суми пені.
Крім того, позивачем інфляційні нарахування розраховано за період з жовтня 2013 року по травень 2014 року (останній місяць перед звернення до суду з відповідним позовом).
Дослідивши обставини справи, суд не може погодитися з доводами відповідача з приводу неправомірного визначення позивачем періоду нарахування інфляційних втрат, штучного скорочення періоду та необхідності нарахування інфляційних саме за період з лютого 2013 року по травень 2014 року (рішенням у справі №913/676/13-г інфляційні стягнуті по січень 2013 року).
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається, відповідач вважає, що інфляційні нарахування мають нараховуватися позивачем за більший період, зокрема, з лютого 2013 року, а не з жовтня 2013 року як нараховує позивач.
У відповідності до п.2 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Однак, в даному випадку відповідне клопотання в матеріалах справи відсутнє. Натомість позивач, будучи кредитором, якому прострочили виконання грошового зобов'язання, на власний розсуд у відповідності до ст.625 ЦК України обрав період прострочення для нарахування інфляційних, нараховуючи інфляційні за кожний місяць періоду, без його переривання, що відповідає вимогам вказаної статті.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно визначено період нарахування інфляційних, однак, інфляційні повинні нараховуватися лише на суму боргу - в розмірі 6597114 грн 00 коп., без врахування суми пені.
Здійснивши перерахунок розміру інфляційних нарахувань з використанням інформаційно-пошукової системи (ІПС) «Законодавство», суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню 738876 грн 77 коп. - інфляційних, розрахованих за період прострочення з жовтня 2013 року по травень 2014 року включно.
Період
Сума боргу
Фактична оплата
Індекс інфляції
Сума інфляційних нарахувань
10.2013
6597114,00
0
100,4
26388,456
11.2013
6597114,00
0
100,2
13194,228
12.2013
6597114,00
0
100,5
32985,57
01.2014
6597114,00
0
100,2
13194,228
02.2014
6597114,00
0
100,6
39582,684
03.2014
6597114,00
0
102,2
145136,508
04.2014
6597114,00
0
103,3
217704,762
05.2014
6597114,00
0
103,8
250690,332
Всього:
738876 грн 77 коп.
З приводу правильності нарахування 3% річних суд зазначає наступне.
Позивач здійснив розрахунок 3% річних з урахуванням приписів ст. 625 ЦК України за 484 дні прострочення, правильно визначивши період нарахування, зокрема, з 26.02.2013 (рішенням суду у справі №913/676/13-г стягнуто 3% річних по 25.02.2013) по 25.06.2014 (дата подачі первісної позовної заяви до суду). Однак, як було вже зазначено, помилковим є нарахування 3% річних не лише на суму боргу, а й на суму пені.
Здійснивши перерахунок розміру 3% річних з використанням інформаційно-пошукової системи (ІПС) «Законодавство», суд приходить до висновку, що з відповідача нормативно обґрунтовано підлягають стягненню 3% річних в сумі 262438 грн 62 коп., розрахованих лише на суму боргу 6597114 грн за період прострочення 484 дні (6597114 грн. 00 коп. х 484 х 3% : 365 = 262438 грн. 62 коп.).
В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1001315 грн 39 коп., у тому числі: інфляційні нарахування в сумі 738876 грн 77 коп., 3% річних в сумі 262438 грн 62 коп.
Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача в розмірі пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Надмірно сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1 грн 21 коп. підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" про стягнення 1075389 грн 38 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" (Луганська область, 93113 , м. Лисичанськ, вул. Баумана, 17, ідентифікаційний код 13401321) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) 1001315 грн 39 коп., з яких 738876 грн 77 коп. - інфляційні нарахування, 262438 грн 62 коп. - 3% річних; а також судовий збір в сумі 20026 грн 31 коп.
Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено та підписано 31.08.2015.
Суддя О.В. Драгнєвіч