25 серпня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Слободянюк С.В., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Івченко О.М.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання дій неправомірними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -
Унікальний номер справи: 757/2929/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7411/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
У січні 2015 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Печерського районного суду м.Києва з позовною заявою до ТОВ «Еталон», в якій поставлено питання про визнання дій відповідача щодо відмови у поверненні грошових коштів, сплачених за договором фінансового лізингу від 04.09.2014 у розмірі 24 300 грн. неправомірними, стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 грошових коштів, сплачених за вказаним договором у розмірі 24 300 грн., стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 4 500 грн., стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 4 500 грн. В обґрунтування позову зазначав, що 04.09.2014 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» взяло на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль марки «NissanJuke» та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_1 на строк та на умовах, передбачених цим договором. На виконання умов договору позивач ОСОБА_2 сплатив авансовий платіж у розмірі 24 300 грн., що складає 10% вартості автомобіля, а решту грошових коштів необхідно було сплатити після підписання акту прийому-передачі при доставці покупки. Однак, в порушення умов вказаного договору, в обумовлений договором строк вказаний автомобіль не був переданий ОСОБА_1, у зв'язку з чим згаданий договір було розірвано, разом з тим на вимогу ОСОБА_1 відповідач відмовився повертати останній сплачені грошові кошти в розмірі 24 300 грн., мотивуючи тим, що зазначена сума грошових коштів є комісією за організацією, яка відповідно до умов договору поверненню не підлягає. Проте, позивачі стверджують, що сплачена сума грошових коштів є саме авансовим платежем, а не комісією за організацію, яка полягала тільки у виготовленні документації. Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за вказаним договором не виконує, позивачі, посилаючись на несправедливі умови договору фінансового лізингу та на порушення ст. 4. ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», просять визнати дії відповідача неправомірними та повернути їм сплачені грошові кошти у вказаному розмірі. Крім того, позивачі вважають, що діями відповідача їм завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, які вони зазнали у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінгова компанія "Еталон", третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг , про визнання дій неправомірними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу мотивують тим, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Вважають, що при ухваленні вказаного рішення судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема не взято до уваги, що згідно листа ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» вих. № 509 від 08 10.2014 року, Договір фінансового лізингу № 001083 від 04.09.2014 року вважається розірваним, але сплачені за Договором грошові кошти у розмірі 24 300,00 грн. поверненню не підлягають. При цьому відмовляючи у поверненні грошових коштів, Відповідач посилався на умови Договору, який відповідно до листа за вих. № 509 від 08.10.2014 року є розірваним.
Зазначають, що судом першої інстанції було проігноровано вимоги ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» відповідно до якої продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Посилаються, що на стадії дослідження доказів, яка регламентується ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції обмежився констатацією наявності в матеріалах справи документів без надання учасникам судового засідання таких документів для ознайомлення, що є порушенням норм процесуального права, та взагалі не дослідив питання щодо надання недостовірної інформації Позивачам консультантом ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» з приводу умов Договору.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.09.2014 між відповідачем ГОВ «Лізингова компанія «Еталон» та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу №001083. відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль марки «Nissan Juke» та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_1 на строк та на умовах, передбачених цим договором, а позивач ОСОБА_1 зобов'язується прийняти предмет Лізингу та сплачувати Лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.(а.с. 15-29)
На виконання умов вказаного договору позивач ОСОБА_1 оплатила платіж у вигляді комісії за організацію у розмірі 24 300 грн.. що підтверджується Додатком №1 до вказаного договору та чеком № 04092014143134 від 04.09.2014. (а.с. а.с.27. 34)
Також встановлено, що 08.10.2014 р. зазначений вище договір фінансового лізингу було розірвано, що підтверджується листом від 08.10.2014 №509 та не заперечувалось в судовому засіданні сторонами, (а.с. 35)
Також враховано судом першої інстанції, що 13.11.2014 р. позивач ОСОБА_1 звернулась до відповідача з вимогою повернути згідно з п.12.11 ст. 12 вказаного договору фінансового лізингу сплачені нею грошові кошти в розмірі 24 300 грн. (а.с.30-31) Листом відповідача від 25.11.2014 №712 позивачу було відмовлено у поверненні вказаної суми грошових коштів з тих підстав, що сплачена сума грошових коштів є комісією за організацією, яка відповідно до п.12.11 ст.12 вказаного договору поверненню не підлягає, (а.с. 32-33)
Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Достеменно встановлено, що відповідно до п.12.11 ст.12 згаданого договору фінансового лізингу у випадку розірвання даного договору Лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми Авансового платежу. В такому випадку Комісія за організацію даного Договору Лізингоодержувачу не повертається.
Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки пунктом 8.2 Розділу 8 договору фінансового лізингу встановлено склад Лізингових платежів. Зокрема, п.п. «а» п.п.8.2,1 Розділу 8 Договору передбачено, що перший лізинговий платіж складається із комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього Договору (надалі - «Комісія за Організацію»), яка розраховується як: Комісія за організацію, яка визначена у Додатку №1 до даного Договору і складає відповідно до Додатку №2 цього Договору 10% від вартості предмету лізингу. (а.с.27, 28)
З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що виходячи зі змісту положень вказаних умов договору фінансового лізингу та враховуючи, що позивачем ОСОБА_1 була сплачена комісія за організацію, а не інші платежі, на які посилається у своєму позові, суд дійшов висновку про відсутність підстав згідно п.12.11 ст. 12 Договору фінансового лізингу для повернення позивачу ОСОБА_5 сплаченої ним суми комісії за організацію в розмірі 24 300 грн.
Відносно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони необґрунтовані та не доведені належними доказами, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини справи.
Зокрема, доводи апелянтів на ту обставину, що грошові кошти в сумі 24 300 грн. були внесені на поточний рахунок не ОСОБА_1, яка є стороною даного договору, а іншою особою - ОСОБА_2 не приймаються судом до уваги, оскільки по суті ці посилання жодним чином не впливають на права та обов'язки будь-кого із сторін договору.
Також доводи апелянтів про недотримання при укладенні оспорюваного Договору вимог Закону України "Про фінансовий лізинг " та ч.ч.1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов вказаного договору не приймаються судом до уваги, оскільки є безпідставними і базуються на власному припущенні та ґрунтуються на суб'єктивному тлумаченні умов договору фінансового лізингу та вимог Закону України "Про фінансовий лізинг ", та вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу; розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодежувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуто ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору фінансового лізингу позивача ОСОБА_1 було поінформовано про всі його істотні умови, спосіб та вартість предмета лізингу, строк лізингу, лізингові платежі тощо, що підтверджується підписом позивача на договорі та заяві від 04.09.2014. й позивач засвідчила, що зміст умов лізингу їй зрозумілий.(а.с.61)
З огляду на вказане, власні дії позивача, що виразилися у підписанні договору фінансового лізингу та здійсненні напису щодо ознайомлення з його умовами і відсутністю претензій, являється підтвердженням ознайомлення позивача зі змістом укладеної нею угоди та бажанням щодо настання правових наслідків, обумовлених цією угодою. Виходячи з цього, позивач не заперечує вільного волевиявлення та його вільної згоди щодо всіх умов даного договору фінансового лізингу на момент його укладення та протягом його виконання.
Таким чином, при підписанні договору фінансового лізингу всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства.
Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що. якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Разом з тим позивачі, посилаючись на обставини, які вказують на їх думку, що відповідач своїми діями ввів позивача ОСОБА_1 в оману не надали суду доказів того, що вказаний договір фінансового лізингу визнаний судом недійсним.
За таких обставин, суд вважає, що ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» при укладенні договору фінансового лізингу діяло відповідно до норм чинного законодавства та в межах своїх повноважень.
Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції, що оскільки порушення відповідачем прав позивачів при виконанні умов Договору фінансового лізингу судом не встановлено, відсутні підстави згідно ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» для відшкодування позивачам моральної шкоди у загальному розмірі 9 000 грн. Разом з тим, вимоги про відшкодування моральної шкоди та її розмір позивачами не обґрунтовані та суду не доведені.
Крім того, слід зазначити, що позивачі, звертаючись з вимогами про визнання дій відповідача неправомірними, обрали спосіб захисту, що не передбачений ст. 16 ЦК України.
З огляду на фактичні обставини справи, аналізуючи норми чинного законодавства, оцінюючи всі докази по справі у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позовні вимоги безпідставні, необгрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.
Також вірним є висновок суду першої інстанції, у відповідності до ст. 88 ЦПК України, що у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати стягненню не підлягають.
Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування апеляційної скарги, та вважає, що за таких обставин підстави для її задоволення відсутні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року- залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: