03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/5744/2015 Головуючий у суді першої інстанції - Сухомлінов С.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
19 серпня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Оніщука М.І.,
суддів Українець Л.Д.,
КрижанівськоїГ.В.,
при секретарі Троц В.О.,
за участю:
прокурора Лимонченка М.С.,
представника відповідача
ОСОБА_4 ОСОБА_5,
представника відповідача
Дарницької районної в м. Києві
державної адміністрації Червонописької Л.А.,
представника третьої особи
Київського квартирно-експлуатаційного
управління Міністерства оборони України Боголей І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_12, ОСОБА_13 до ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_15, Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), треті особи: Департамент охорони здоров'я Київської міської ради (КМДА), Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України про скасування розпорядження, визнання недійсним ордера, визнання недійсним свідоцтва про право власності про надання жилого приміщення, про виселення з квартири, про визнання права користування квартирою, про зобов'язання надати квартиру і вселення в квартиру,
У травні 2010 року ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які діють у своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_12 і ОСОБА_13, звернулися до суду з позовом про скасування розпорядження, визнання недійсним ордера, визнання недійсним свідоцтва про право власності про надання жилого приміщення, про виселення з квартири, про визнання права користування квартирою, про зобов'язання надати квартиру і вселення в квартиру.
В обґрунтування заявлених вимог вказували, що як сім'я позивачів ОСОБА_9, так і сім'я відповідачів ОСОБА_4, що складаються з п'яти осіб, мають дітей-близнюків, є багатодітними сім'ями. Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.02.1998 № 229 «Про заходи щодо поліпшення житлових умов багатодітних сімей» після народження в 1999 році в сім'ї позивачів двох дітей - близнюків, вони мають право на позачергове отримання житла. Зазначили, що на час звернення до суду сім'ю позивачів не забезпечено позачергово житлом. Однак у 2003 році їм стало відомо, що розпорядженням Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації було передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що згідно з ордером надана сім'ї ОСОБА_4, в якій діти - близнюки народилися пізніше, ніж у сім'ї позивачів. Вважали, що забезпечення житловою площею сім'ї відповідача свідчить про порушене право позивачів на позачергове отримання житла.
У подальшому позивачі збільшили позовні вимоги та просили:
- скасувати розпорядчий документ, згідно з яким актом від 23.10.2003 № 495 ГУЖЗ КМДА передало Дніпровській районній у м. Києві державній адміністрації трикімнатну квартиру АДРЕСА_1;
- скасувати п. 1.1 розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 05.12.2003 № 1459 «Про надання жилої площі та інші квартирні питання»;
- визнати недійсним ордер серії Б № 2112 на жиле приміщення, виданий Дніпровською районною у м. Києві державної адміністрацією 15.12.2003 ОСОБА_4 на сім'ю з п'яти осіб;
- скасувати розпорядження відділу приватизації житла Дарницької районної у м. Києві державною адміністрації від 03.03.2006 № 49102 про передачу ОСОБА_4 у спільну-часткову власність квартири АДРЕСА_1;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану квартиру; зобов'язати Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) передати Дніпровській районній державній адміністрації у м. Києві за цільовим призначення ОСОБА_4 на сім'ю з п'яти осіб жиле приміщення, яке має відповідати за розміром і благоустроєм жилому приміщенню наданому за ордером від 12.12.2003 серії Б № 2112 Дніпровською районною державною адміністрацією у м. Києві;
- зобов'язати Дніпровську районну у м. Києві державну адміністрацію надати жиле приміщення, яке має відповідати за розміром і благоустроєм жилому приміщенню, наданому за ордером № 2112 серії Б 12.12.2003 ОСОБА_4 на сім'ю з п'яти осіб;
- виселити з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17; визнати за ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_12 право на користування квартирою АДРЕСА_1;
- зобов'язати Солом'янську районну у м. Києві державну адміністрацію надати ОСОБА_10 на сім'ю у складі п'яти осіб квартиру АДРЕСА_1 з урахуванням приватизованої двокімнатної квартири АДРЕСА_2;
- вселити ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2014 в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01.10.2014 скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16.04.2014 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційні скарги ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 01.10.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказують, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
В судовому засіданні прокурор, діючи на захист інтересів позивачів, підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та представник відповідача Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації Червонописька Л.А. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували за її безпідставністю та необґрунтованістю і просили рішення суду залишити без змін.
Представник третьої особи Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України Боголей І.Ю. залишила вирішення апеляційної скарги на розсуд суду.
Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в заяві на адресу суду просили розглянути справу за їх відсутності та відсутності їх представника і задовольнити подану ними апеляційну скаргу. Інші особи, які беруть участь у справі про причини неявки суд не повідомили. Беручи до уваги викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності, осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Разом з цим, згідно вимог ч. 3 вказаної статті, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На переконання колегії суддів оскаржуване рішення суду вказаним вимогам процесуального закону не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, встановив порушення прав позивачів, зокрема, дійшов висновку, що житлове приміщення надано сім'ї ОСОБА_4 з порушенням порядку черговості перебування на квартирному обліку, однак виходив з того, що позивачі пропустили строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні заявлених вимог.
З вказаними висновками суду погодитись не можливо, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що подружжя ОСОБА_9 мають трьох дітей: ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, та близнюків ОСОБА_12 і ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживали у двокімнатній ізольованій квартирі АДРЕСА_2, загальною площею 44, 42 кв.м., жилою площею 24,1 кв.м.
Подружжя ОСОБА_4 також мають трьох дітей: ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_3, та близнюків ОСОБА_13 і ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_4 На час народження дітей-близнюків родина ОСОБА_4 проживали в одній ізольованій кімнаті площею 14,1 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_3.
ОСОБА_9, як військовослужбовець, з 24.12.1992 перебував на квартирному обліку за місцем своєї роботи у Житловій комісії гарнізону м. Києва в загальній черзі.
13.10.1999, після народження близнюків ОСОБА_12, ОСОБА_13, сім'ю позивачів було зараховано на пільгову чергу «багатодітна сім'я» за місцем роботи у Житловій комісії гарнізону м. Києва. Крім того, з 20.10.1999 родина ОСОБА_13 перебуває на квартирному обліку за місцем свого проживання в Солом'янській в м. Києві районній державній адміністрації в пільговій черзі по категорії «багатодітна сім'я».
Згідно довідки Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 19.02.2003 № 136 ОСОБА_4 з 30.05.1983 перебував на квартирному обліку при Дніпровській районній у м. Києві державній адміністрації з сім'єю у складі 5 осіб (він, дружина ОСОБА_14, дочка ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_3, син - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, син ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_4 У пільговій черзі по категорії сім'ї, що мають дітей-близнюків, ОСОБА_4 перебував з 21.09.2000 рішення від 21.09.2000 № 524, справа квартобліку № 26860.
На підставі розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 05.12.2003 № 1459 ОСОБА_4 з сім'єю у складі 5 осіб видано ордер № 2112 серії Б від 15.12.2003 на право зайняття жилого приміщення - трикімнатної квартири АДРЕСА_1.
Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюють районні у м. Києві державні адміністрації (ст. 15 ЖК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ЖК України громадяни, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, включаються до окремого списку.
З листа Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 22.07.2013 убачається, що прийняття рішень Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією про надання житлової площі сім'ям, що перебували на квартирному обліку у пільговій черзі «Сім'ї, що мають близнюків», здійснювалось на підставі розпорядження КМДА від 06.02.1998 № 229 «Про заходи щодо поліпшення житлових умов багатодітних сімей» відповідно до вимог ст. ст. 15, 22, 43, 46 ЖК України.
Відповідно до розпорядження ГУЖЗ КМДА від 06.02.1998 № 229 «Про заходи щодо поліпшення житлових умов багатодітних сімей», що втратило чинність на підставі розпорядження від 27.02.2006 № 327: 1. Головному управлінню житлового забезпечення, районним в м. Києві державним адміністраціям, за клопотанням управління охорони здоров'я, вирішувати питання поліпшення житлових умов сім'ям, що мають дітей і народили одночасно ще двоє і більше дітей та гостро потребують поліпшення житлових умов і перебувають на черзі квартирного обліку за місцем проживання в районних в м. Києві державних адміністраціях або за місцем роботи на підприємствах міста Києва; 2. Головному управлінню житлового забезпечення також пропонувалося передбачити в планах розподілу житлової площі на рік житло районним в м. Києві державним адміністраціям для багатодітних сімей, зазначених в п. 1 цього розпорядження.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги позивачі посилаються на рішення Солом'янського суду м. Києва від 01.02.2006 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06.02.1998 № 229 «Про заходи щодо поліпшення житлових умов багатодітних сімей».
Зазначеним рішенням Солом'янського суду м. Києва від 01.02.2006 визнано за позивачами право на позачергове отримання жилого приміщення на умовах, порядку та підставах, передбачених у розпорядженні Київської міської державної адміністрації від 06.02.1998 № 229 «Про заходи щодо поліпшення житлових умов багатодітних сімей» (далі - розпорядження від 06.02.1998 № 229).
Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.02.2006 № 32 зазначене розпорядження від 06.02.1998 № 229 визнано таким, що втратило чинність.
Посилання позивачів на включення до цільового списку категорії сімей, яким надається жиле приміщення позачергово, на підставах, у порядку та на умовах, передбачених саме розпорядженням від 06.02.1998 року №229, є безпідставними та не обґрунтованими.
Розпорядженням від 06.02.1998 року № 229 не було передбачено ведення таких списків, що також підтверджується рішенням Солом'янського суду м. Києва від 01.02.2006, яким відмовлено позивачам у включенні їх до окремої черги квартирного обліку сімей відповідно до розпорядження від 06.02.1998 № 229, яке рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.06.2006 залишено в цій частині без змін. Також даним рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.06.2006 скасовано рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.02.2006 в частині зобов'язання Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА) надати Солом'янській районній у м. Києві державній адміністрації жиле приміщення, яке відповідає вимогам ст. 47 ЖК УРСР для забезпечення жилим приміщенням сім'ї ОСОБА_9 з 5-ти осіб та ухвалено в цій частині нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Крім того, розпорядженням від 06.02.1998 року № 229 не передбачено строку, протягом якого надається житло, отже доводи позивачів щодо надання житла в рік народження близнюків є безпідставними.
Головне управління житлового забезпечення відповідно до повноважень, визначених Положенням здійснювало підготовку проекту розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розподіл житлової площі на рік.
Передача житлової площі районним в м. Києві державним адміністраціям здійснювалась за категоріями обліку та відповідно плану розподілу житла, який щорічно затверджувався розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). В подальшому районні в м. Києві державні адміністрації розподіляють її черговикам квартирного обліку, які перебувають на обліку за місцем проживання в районі.
Актом від 23.10.2003 Головним управлінням житлового забезпечення передано Дніпровській РДА м. Києва квартиру АДРЕСА_1 в рахунок ліміту 2003 року для багатодітних родин. Зазначена квартира Головним управлінням житлового забезпечення була передана для категорії обліку «багатодітні родини», а не безпосередньо родині ОСОБА_4 і вже розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 05.12.2003 № 1459 спірну квартиру розподілено родині ОСОБА_4 з видачею відповідного ордеру у відповідності з вимогами ст. 58 ЖК України.
Враховуючи, що сім'я позивачів та сім'я відповідачів перебували на квартирному обліку в різних районах, порушення черговості Головним управлінням житлового забезпечення КМДА передбаченої ст. 43 ЖК України є неможливим, оскільки черговість (включення в першочерговий список) визначається за місцем перебування на квартирному обліку.
З матеріалів справи також вбачається, що родина ОСОБА_4 використала право на приватизацію одержаної квартири, тобто родина ОСОБА_4 набула право спільної часткової власності на вказану квартиру і вже більше десяти років володіє і користується нею. Слід зазначити, що родина ОСОБА_4 правомірно одержала спірну квартиру, а також правомірно набула на неї право власності.
Позивачами заявлені позовні вимоги, які фактично зводяться до позбавлення відповідачів ОСОБА_4 права власності на квартиру, яке вони набули на законних підставах, діючи добросовісно.
Такі вимоги не можуть бути задоволені, виходячи також з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 41 Конституції України, право приватної власності є непорушним. Це право набувається і реалізується громадянами виключно в порядку визначеному законом.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.1997, ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Також, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Здійснюючи публічно-правові функції в сфері надання житла Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, діяли як суб'єкти владних повноважень і повинні були приймати рішення в межах чинного на той час законодавства.
Відповідачі ОСОБА_4, як правонабувачі, не мали і не могли мати можливості перевірити правильність рішень Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо реалізації ними наданої законодавством компетенції.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.
У наведеній справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» суд акцентує увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії», виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого, звертаючись із заявою до уповноважених органів та, виконуючи визначені чинним законодавством умови, та, дотримуючись відповідного порядку, відповідач мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.
Європейський суд з прав людини в Рішенні «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» також зазначив про те, що є неприпустимими визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав певні права від держави, та подальше позбавлення його цього права на підставі того, що державний орган порушив закон.
Таким чином, відповідачі ОСОБА_4, які діяли добросовісно, виконували всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність квартири, не повинні нести відповідальність за помилки допущені органами державної влади, якщо такі були, при прийнятті рішень про надання їм житла.
Також є помилковим висновок суду про пропуск позивачами строку позовної давності, який обчислений судом з 02.06.2006 (день набрання законної сили рішенням суду, яким визнано право позивачів на позачергове отримання жилого приміщення), оскільки, як свідчать матеріали справи, позивачі дізнались про надання спірної квартири саме родині ОСОБА_4 лише в червні 2009 року. Даний позов пред'явлено у травня 2010 року, тобто в межах визначеного законом трирічного строку.
Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а тому рішення суду про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю.
У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_12, ОСОБА_13 до ОСОБА_4, ОСОБА_14, ОСОБА_15, Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), треті особи: Департамент охорони здоров'я Київської міської ради (КМДА), Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України про скасування розпорядження, визнання недійсним ордера, визнання недійсним свідоцтва про право власності про надання жилого приміщення, про виселення з квартири, про визнання права користування квартирою, про зобов'язання надати квартиру і вселення в квартиру - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді