Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
13 серпня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілого - ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - ОСОБА_7 ,
представника цивільного
позивача - ОСОБА_8 ,
підсудних - ОСОБА_9 , ОСОБА_10
та їх захисників - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на постанову Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року,
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2015року, кримінальну справу за обвинуваченням
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Фастів Київської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
та
ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 ,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України повернуто прокурору м. Києва для організації проведення додаткового розслідування.
Як зазначається в постанові суду, органами досудового ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються в тому, що своїми умисними діями, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою ( шахрайство), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб та в особливо великих розмірах, вчинили злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України.
Також своїми умисними діями, які виразились у заволодінні офіційними документами шляхом шахрайства, вчиненому з корисливих мотивів, вчинили злочин, передбачений ч.1 ст. 357 КК України.
Окрім цього, своїми умисними діями, які виразились в пособництві у виготовленні підроблених офіційних печаток з метою їх збуту та збуті, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, вчинили злочин, передбачений ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України.
Окрім цього, своїми умисними діями, які виразились в підробленні офіційного документа, який видається підприємством і який надає права, з метою використання його підроблювачем та іншою особою, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, вчинили злочин передбачений ч. 3 ст. 358 КК України.
Також своїми умисними діями, які виразились у використанні завідомо підробленого документу, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 вчинили злочини, передбачені ч. 4 ст. 358 КК України.
При цьому, відповідно до обвинувального висновку ОСОБА_9 і ОСОБА_10 обвинувачуються в тому, що вони та невстановлена досудовим слідством особа, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, за невстановлених слідством обставин вступили у попередню змову між собою для вчинення ряду умисних злочинів, які зазначені вище, у тому числі шахрайства.
Зокрема, обвинувачення підсудних у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України сформульовано наступним чином.
ОСОБА_9 , реалізуючи свій спільний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчинений за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10 та невстановленою досудовим слідством особою, в особливо великих розмірах, 03.05.2007, приблизно о 12:30 год., знаходячись в приміщенні ВАТ ВТБ Банк, розташованого за адресою м. Київ, вул. Гоголівська, 22/24, шляхом обману та зловживання довірою отримали від ОСОБА_13 оригінал договору купівлі-продажу нежилого приміщення з № 1 по № 7 (групи приміщень № 45), загальною площею 111,30 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної ради у м. Києві та дочірнім підприємством акціонерного товариства фірми «РІГОНДА-СЕРВІС» - Український регіональний техно-торговельний центр «РІГОНДА» м. Київ від 19.04.2007 та 100000 доларів США, що належали ОСОБА_6 .
Після цього, з метою введення в оману ОСОБА_13 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запевнили останню, що витратять отримані ними гроші на виконання умов вищевказаного договору, написавши при цьому розписку в отриманні документу та грошей.
Заволодівши чужим майном, яке належало ОСОБА_6 , а саме грошовими коштами в сумі 100000 доларів США, що згідно курсу НБУ на момент вчинення злочину становило 505000 грн., що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і являється особливо великим розміром, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та невстановлена досудовим слідством особа своєї обіцянки не виконали, а отриманими коштами розпорядилися на власний розсуд.
Крім того, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та невстановлена досудовим слідством особа, заволоділи чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, повторно, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах ВАТ КБ «Експобанк» (на момент вчинення злочину ТОВ КБ «Експобанк») за наступних обставин.
10.08.2007 ОСОБА_10 , знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Спаська, 7/3, згідно розподілених попередньо ролей між ОСОБА_9 та невстановленою досудовим слідством особою, написав заяву директорові Подільської філії ТОВ КБ «Експобанк», в якій попросив відкрити йому кредитну лінію в сумі 800000 доларів США для поточних потреб строком на три роки, вказавши завідомо неправдиву інформацію про те, що забезпеченням повернення кредиту будуть нежилі приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. О.Гончара, 74 - А і Б, які на праві власності належать дочірньому підприємству акціонерного товариства фірми «РІГОНДА-СЕРВІС» - Український регіональний техно-торговельний центр «РІГОНДА» м. Київ (надалі - Український РТТЦ «РІГОНДА»).
З метою виконання вимог банку про кредитування фізичних осіб у національній та іноземній валюті, ОСОБА_10 надав пакет необхідних документів, у тому числі завідомо підроблену довідку, що він нібито працює на посаді директора департаменту металопрокату ТОВ «Індустріальний промисловий союз» та отримав за шість місяців 2007 року заробітну плату на загальну суму 344198.85 грн.
У свою чергу ОСОБА_9 , на виконання забезпечення кредиту, діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_10 та невстановленою слідством особою, представився директором Українського РТТЦ «РІГОНДА», достовірно знаючи, що не являється таким та надав відповідні документи на нерухоме майно, розташовані за адресою: м. Київ, вул. О.Гончара, 74 - А і Б.
Крім цього, ОСОБА_9 , представляючись директором вказаного підприємства, з метою введення працівників Подільської філії ТОВ КБ «Експобанк» в оману надав представнику банку наступні документи: довідку № 12389/07 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, в якій ОСОБА_9 зазначений як керівник підприємства та яку отримав у встановленому законом порядку, однак на підставі завідомо підроблених документів; завідомо підроблений лист за вих. № 01-21/8 від 10.08.2007 про те, що ОСОБА_9 , як директор надає в іпотеку нежитлові приміщення для забезпечення зобов'язань за кредитним договором фізичній особі ОСОБА_10 ; завірену завідомо підробленою печаткою копію виписки з протоколу зібрання засновників АТ фірми «РІГОНДА-СЕРВІС» від 10.05.1992; копію завідомо підробленого наказу № 678 від 25.05.2007; завірену копію наказу № 22 від 29.01.1993; завірену копію завідомо підробленого контракту від 21.05.2007.
Тобто, ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та невстановлена слідством особа, достовірно знаючи, що за допомогою завідомо підроблених документів та печаток, змінили керівника та бухгалтера Українського РТТЦ «РІГОНДА» в органах державної влади України з ОСОБА_6 і ОСОБА_14 на ОСОБА_9 і ОСОБА_10 відповідно, усвідомлюючи, що директором Українського РТТЦ «РІГОНДА» являється ОСОБА_6 , а нежилі приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. О.Гончара, 74 - А і Б, належать відповідно Українському РТТЦ «РІГОНДА» та ОСОБА_13 , з корисливих мотивів, з метою повторного заволодіння грошовими коштами Подільської філії ТОВ КБ «Експобанк», в особливо великих розмірах, ввели працівників банку в оману щодо керівництва підприємства та належності приміщень.
23.08.2007, знаходячись за адресою: АДРЕСА_6 , між Подільською філією ТОВ КБ «Експобанк», в особі директора ОСОБА_15 та ОСОБА_10 був укладений договір кредитної лінії № 29/КЛ-2007, згідно якого останньому було відкрито кредитну лінію та надано кредит у межах суми (ліміту), кредитної лінії, що становить 750000 доларів США.
В той же день між Подільською філією ТОВ КБ «Експобанк», в особі директора ОСОБА_15 («кредитор»), Українським РТТЦ «РІГОНДА», в особі директора ОСОБА_9 («поручитель») та ОСОБА_10 («позичальник») був укладений договір поруки.
Після цього, був укладений та засвідчений нотаріально іпотечний договір, відповідно до якого забезпечується іпотекою виконання «іпотекодавцем» зобов'язань за договором кредитної лінії, а предметом іпотеки виступають нежилі приміщення площею 111,30 кв. м. та площею 154,40 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 74, відповідно А і Б.
23, 28 та 30.08.2007 ОСОБА_10 , знаходячись в приміщенні Подільської філії ТОВ КБ «Експобанк», продовжуючи свої злочинні дії, згідно розподілених ролей, підписав угоди до договору кредитної лінії, згідно яким у зазначені вище дні отримав через касу готівкові кошти в сумі відповідно 400000, 200000 та 150000 доларів США, тобто ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та невстановлена слідством особа, шляхом обману та зловживання довірою, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, повторно заволоділи чужим майном, яке належало ТОВ КБ «Експобанк», а саме грошовими коштами в розмірі 750000 доларів США, що згідно курсу НБУ на момент вчинення злочину становило 3787500 грн., що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а отриманими коштами розпорядилися на власний розсуд.
Приймаючи рішення про направлення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду згідно вимог ст. 281 КПУ України (1960 року) та задовольняючи відповідне клопотання захисника - адвоката ОСОБА_12 , суд першої інстанції послався на виявлені порушення та неповноту і неправильність досудового слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні.
При цьому, як зазначив суд у своїй постанові, на виконання вимог ст. 22 КПК України (1960 року), ним вживались передбачені законом процесуальні заходи для забезпечення повноти і об'єктивності судового слідства, в тому числі шляхом виклику свідків, направлення постанов про приводи, надання доручень в порядку ст. 315-1 цього Кодексу, які належним чином виконані не були, а суд своїми процесуальними можливостями не може належним чином перевірити вимоги підсудних про надання фактичних даних, які підтверджують наявність реального зговору між ними на спільне заволодіння чужим майном, про ступінь участі кожного у заволодінні майном, а також про надання фактичних даних, які підтверджують наявність у них умислу вчинити обман і неправомірно заволодіти чужими коштами чи підробити офіційні документи. Не зміг суд в судовому засіданні перевірити доводи підсудних про те, що вони були переконані в отриманні дійсних документів від представників АТ «Рігонда-сервіс» з м. Риги і що будь-яких документів та печаток не підробляли, а отримали їх від уповноважених осіб. Чисельні доручення суду щодо забезпечення явки в судове засідання свідка ОСОБА_16 , на показаннях якого ґрунтується обвинувачення ОСОБА_10 у використанні завідомо підробленого документу виконані не були, а останній категорично наполягає на допиті вказаного свідка, стверджуючи про те, що показання цього свідка під час досудового слідства не відповідають дійсності.
З урахуванням цих та інших обставин, суд першої інстанції зазначив у своїй постанові, які заходи необхідно вжити під час додаткового розслідування для усунення неповноти та неправильності досудового слідства.
Не погоджуючись з постановою суду про направлення справи на додаткове розслідування, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подали апеляції, в яких просять вказану постанову суду скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд до Подільського районного суду м. Києва в іншому складі суддів.
При цьому, в обґрунтування поданої апеляції прокурор посилається на те, що зазначена постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції істотно порушено кримінально-процесуальний закон, що, відповідно до вимог ст. 367 КПК України, є беззаперечною підставою для скасування постанови суду.
Як вважає прокурор, судом істотно порушено вимоги ст. 281 КПК України, якою передбачено підстави, з яких кримінальна справа може бути направлена для організації додаткового розслідування, а саме - наявність неповноти та неправильності досудового розслідування, які не можуть бути усунуті в суді.
Вивченням судового рішення та матеріалів кримінальної справи, як зазначає в апеляції прокурор, встановлено, що судом не наведено жодної конкретної неправильності та неповноти досудового слідства, яка не може бути усунута в суді, а доводи про не наведення даних про час та місце вчинення окремих злочинів не відповідають дійсності.
Так, висновок суду про те, що обвинувальний висновок складено з грубим порушенням ст. 223 КПК України (1960 року) не відповідає матеріалам кримінальної справи, оскільки зазначений документ містить вказівки про те, де, коли, за яких обставин і які конкретно протиправні дії були вчинені ОСОБА_10 для підроблення офіційних документів; коли і за яких обставин він їх використав; хто саме, де, коли, за яких обставин та яким саме способом ОСОБА_10 скоїв підроблення, використання та збут підроблених документів (т. 21, а.с. 1-127).
Крім цього, звертаючи увагу на виявлені порушення та неповноту і неправильність досудового слідства, а також зазначаючи про те, що необхідно зробити в ході додаткового розслідування, суд першої інстанції залишив поза увагою, що всі зазначені в постанові суду рішення, в тому числі господарських та адміністративних судів вже долучені до матеріалів кримінальної справи.
Що ж стосується встановлення місця знаходження свідка ОСОБА_16 , його додаткового допиту та проведення очної ставки між ним і ОСОБА_10 то суд залишив поза увагою той факт, що показання зазначеного свідка були оголошені в судовому засіданні, з урахуванням його проживання в м. Запоріжжі та неможливості явки в судове засідання.
Також в апеляції прокурора звертається увага на те, що обґрунтовуючи свої висновки про направлення справи на додаткове розслідування, суд першої інстанції фактично вдався до оцінки доказів у кримінальній справі, що на даній стадії процесу є неприпустимим.
У свою чергу, представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 в обґрунтування поданої апеляції посилається на те, що постанова суду про направлення справи на додаткове розслідування є незаконною, оскільки висновок суду про вжиття ним передбачених законом процесуальних заходів для забезпечення повноти і об'єктивності судового слідства, в тому числі шляхом виклику свідків, направлення постанов про приводи та надання доручень в порядку ст. 315-1 КПК України (1960 року), які належним чином виконано не було, є необґрунтованим тому, що в судове засідання не з'явився лише один свідок - ОСОБА_17 . Всі інші заявлені свідки в судове засідання з'явились та дали суду показання.
Висновок суду про те, що він не зміг перевірити в судовому засіданні доводи підсудних щодо їх переконання в тому, що вони отримали дійсні документи від представників АТ «Рігонда-сервіс» з м. Риги і що будь-яких документів та печаток вони не підробляли, а отримали їх від уповноважених осіб, також є неправильним та необґрунтованим тому, що зазначені обставини встановлені досудовим слідством, а докази знаходяться в матеріалах справи.
Враховуючи ці та інші, наведені у скарзі, обставини, представник потерпілого робить висновок про те, що зазначені судом недоліки можуть бути усунуті в суді, без направлення кримінальної справи на додаткове розслідування.
В письмових запереченнях на апеляції прокурора та представника потерпілого, підсудний ОСОБА_9 просить залишити їх без задоволення, а постанову суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та представника потерпілого і просив їх задовольнити; пояснення потерпілого та його представника, які підтримали апеляцію останнього та апеляцію прокурора; пояснення представника цивільного позивача, яка підтримала обидві апеляції; пояснення підсудних та їх захисників, які заперечували проти задоволення апеляцій прокурора та представника потерпілого; перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та представника потерпілого задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 281КПК України (1960 року), в апеляції прокурора обґрунтовано зазначається про те, що повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду справи допускається тільки з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства та може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Разом з тим, ні в апеляції прокурора, ні в апеляції представника потерпілого не наведено переконливих доводів на підтвердження того, що допущену по справі неповноту та неправильність досудового слідства, так само, як і з'ясування тих обставин, про які йде мова в оскаржуваній постанові, можливо усунути або з'ясувати в судовому засіданні, без направлення справи на додаткове розслідування.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам статей 22 і 64 КПК не були досліджені або були поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не були допитані певні особи; не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування таких обставин; не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування, коли необхідність дослідження тієї чи іншої з них випливала з нових даних, установлених при судовому розгляді; не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого; тощо).
Неправильним досудове слідство визнається в разі, коли органами досудового слідства при вчиненні процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально-процесуального чи кримінального закону і без усунення цих порушень справа не може бути розглянута в суді.
Враховуючи зазначені вище вимоги кримінально-процесуального закону, а також роз'яснення Верховного Суду України, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції про неповноту та неправильність досудового слідства, яке було проведене по кримінальній справі щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також про те, що ця неповнота та неправильність не може бути усунута в судовому засіданні, виходячи з тих процесуальних можливостей, якими наділений суд під час судового розгляду кримінальної справи.
Доводи, наведені в апеляціях прокурора та представника потерпілого про відсутність передбачених законом підстав для направлення справи на додаткове розслідування не можуть бути визнані прийнятними, оскільки, як обґрунтовано зазначив суд у своїй постанові, з посиланням на судову практику Європейського суду з прав людини, обвинувачення особи не повинно ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на тих показаннях, які сторона захисту не могла заперечити чи спростувати.
Оскільки рішення Європейського суду з прав людини, є обов'язковими для застосування у судовій практиці національних судів, колегія суддів вважає безпідставним посилання в апеляції прокурора на те, що суд залишив поза увагою той факт, що показання свідка ОСОБА_16 були оголошені в судовому засіданні, з урахуванням його проживання в м. Запоріжжі та неможливості явки в судове засідання з огляду на те, що, по-перше, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що вказаний свідок не зміг з'явитись в судове засіданні з поважних причин, а по-друге забезпечення підсудному можливості допитати в судовому засіданні свідка, який свідчить проти нього, є гарантіями його права на захист та на справедливий суд, а тому, дотримуючись вимог закону та завдань кримінального судочинства, суд зобов'язаний охороняти, а не порушувати ці права.
До речі, говорячи про право підсудного на захист від пред'явленого обвинувачення, колегія суддів вважає необхідним зазначити про те, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на наявність обставин, які свідчать про неконкретність пред'явленого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачення, зокрема за ст. 190 КК України.
Відповідно до статті 190 КК шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі винній особі майна або права на нього, а шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри потерпілого з тією ж метою. Зокрема, як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати укладення договорів кредиту, позики тощо без наміру повернути отримані кошти чи повернути борг.
Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.
Між тим, в пред'явленому підсудним обвинувачені, не тільки не конкретизований спосіб заволодіння чужим майном, а саме грошовими коштами у кожному конкретному випадку, а й відсутні будь-які дані про те, що вини мали умисел привласнити грошові кошти та не виконувати зобов'язання в момент заволодіння цими коштами.
Крім цього, по епізоду заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_6 органами досудового слідства взагалі не встановлені з достатньою повнотою обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки, як прямо зазначено в обвинувальному висновку підсудні, шляхом обману та зловживання довірою отримали від ОСОБА_13 , крім оригіналу договору купівлі-продажу нежилого приміщення 100000 доларів США, що належали ОСОБА_6 . Однак при цьому не зазначено в чому саме полягав обман або зловживання довірою та відносно кого він був направлений, враховуючи те, що згідно показань свідка ОСОБА_13 , які наведені в обвинувальному висновку, передати ОСОБА_9 оригінал договору та кошти на приватизацію приміщень її попросив чоловік, який переживав за своє життя і здоров'я (т. 21, а.с.47-48).
І це лише незначна частина тієї неповноти та неправильності досудового слідства, яка змусила суд першої інстанції прийняти рішення про направлення кримінальної справи щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на додаткове розслідування з тих підстав, що ця неповнота та неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування постанови суду про направлення справи на додаткове розслідування, а тому вважає необхідним залишити її без змін, а апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та представника потерпілого - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 та 377 КПК України (1960 року) та п. 11 Перехідних положень КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Постанову Подільського районного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року про направлення прокурору м. Києва кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, для організації проведення додаткового розслідування залишити без змін, а апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та представника потерпілого - без задоволення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11/796/193/2015
Категорія: ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 357, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 3,4 ст. 358 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_18
Доповідач - суддя ОСОБА_1