28 жовтня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.,
суддів: Усика Г.І., Нежури В.А.
при секретарі Меєчко Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.07.2014 у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "АКБ "Київ", про виключення з акту опису та звільнення з-під арешту майна, -
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив виключити з акту опису та звільнити з-під арешту: АГЗП, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; апартаменти готельного комплексу НОМЕР_1 у блоці 2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3; нежитлові приміщення по АДРЕСА_4; автомобіль Тоуоtа, модель Саmrу, 2011 року випуску, колір сірий, № кузова НОМЕР_2, ДНЗ НОМЕР_3.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №2-539/1/2011, виданого 13.08.2012 Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з позивача на користь третьої особи боргу в сумі 1164013,09 грн. 10.09.2012 накладений арешт на все майно, що належить позивачу у межах суми звернення стягнення та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна в межах суми боргу. Проте, в сукупності державним виконавцем накладено арешт на майно, вартість якого в декілька разів перевищує суму, що підлягає стягненню на підставі виконавчого документу. Також між позивачем та ПАТ «АКБ «Київ» був укладений договір іпотеки. Вартість предмета іпотеки, квартири АДРЕСА_1, згідно звіту про оцінку становить 2310000,00 грн.. Тобто сума коштів отримана від її реалізації буде достатньою для задоволення вимог стягувача згідно виконавчого документу, стягнення виконавчого збору та витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, що виключає потребу в проведенні опису та накладенні арешту на інше майно.
Справа № 761/5644/14-ц
№ апеляційного провадження:22-ц-796/10849/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.07.2014 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "АКБ "Київ", про виключення з акту опису та звільнення з-під арешту майна.
Позивач не погодився з таким рішенням суду, його представником подано апеляційну скаргу. Сторона позивача вважає, що зазначене рішення підлягає скасуванню у зв'язку невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, вказується на те, що судом першої інстанції не встановлена співмірність вартості арештованого майна та суми боргу за виконавчим документом. Відповідачем накладений арешт на майно вартість якого в декілька разів перевищує суму, що підлягає стягненню на підставі виконавчого документу, що в свою чергу призводить до порушення принципу непорушності права приватної власності позивача.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача та представник третьої особи заперечували проти доводів апеляційної скарги вважають рішення суду законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй а не боржнику, може звернутися до суду з позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку ч. 5 цієї норми законодавства, у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосудця, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Враховуючи, що предметом спору є порушення права власності, що вибір способів захисту належить особі право якої порушене, що процесуальний закон не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як порушення порядку оскарження дій державного виконавця, твердження відповідача про безпідставність позову у зв'язку з порушенням порядку оскарження дій державного виконавця не заслуговують на увагу. Крім того, виходячи із загальних принципів балансу інтересів, рівності сторін, якими у виконавчому провадженні є стягувач і боржник, забезпечення додержання прав і законних інтересів має здійснюватися в рівній мірі як стягувача, так і боржника.
Перевіряючи обставини справи апеляційним судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10.02.2012 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «АКБ «Київ» заборгованість за договором про надання кредиту №145 від 11.12.2006 року на загальну суму 1160674,10 грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3219,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн., а всього на загальну суму 1164013,09 грн. /а.с.54-55/.
14.12.2006 між позивачем та ПАТ «АКБ «Київ» також був укладений іпотечний договір на забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором №145 від 11.12.2006, предметом якого є майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме: майнові права на квартиру АДРЕСА_1, який оцінений сторонами в 1018560,00 грн./а.с.56-57/
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.03.2009 за позивачем визнано право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 82,9 кв.м. /а.с.58/
30.08.2012 державним виконавцем органу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві відкрито виконавче провадження ВП №34021431 за виконавчим листом №2-539/11 виданим 13.08.2012 Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з позивача на користь ПАТ «АКБ «Київ» боргу в сумі 1164013,09 грн./а.с.59/
10.09.2012 державним виконавцем органу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої накладено арешт на все майно, що належить позивачу у межах суми звернення стягнення 1164013,09 грн./а.с.72/
В подальшому постановою від 19.06.2013 державним виконавцем органу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві доручено проведення перевірки наявності майна відповідача у виконавчих службах Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, Бериславського районного управління юстиції, Олександрійського міського управління юстиції, Алуштинського міського управління юстиції, за насідками якої складені акти опису й арешту майна /т.1 а.с.60-71, т.2 а.с.5-17/.
В результаті вказаних дій арешт був накладений на наступне майно боржника: квартиру АДРЕСА_1; АГЗП, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; апартаменти готельного комплексу НОМЕР_1 у блоці 2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 нежитлові приміщення по АДРЕСА_4; автомобіль Тоуоtа, модель Саmrу, 2011 року випуску, колір сірий, № кузова НОМЕР_2, ДНЗ НОМЕР_3 /т.2 а.с.18-30/.
Разом з тим, як зазначено в Постанові державного виконавця арешт мав бути накладений на все майно, що належить позивачу але у межах суми звернення стягнення 1164013,09 грн.
Згідно іпотечного договору його предмет - квартира АДРЕСА_1 оцінений сторонами в 1018560,00 грн.. Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «МІРФІЛ» станом на 29.11.2013 ринкова вартість вказаного об'єкту нерухомості становила 1584800 (один мільйон п'ятсот вісімдесят чотири тисячі вісімсот) гривен /а.с.79-108/, а станом на 26.05.2014 - 2310000 (два мільйони триста десять тисяч) гривен /а.с.182-183/.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оцінка майна з залученням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, державним виконавцем не проводилась, а тому твердження позивача, що суми коштів отриманої від реалізації квартири АДРЕСА_1 буде достатньо для задоволення вимог стягувана вважав безпідставними.
Проте, погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не вважає за можливе, виходячи з наступного.
Так, згідно ч.ч. 1,2 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем.
В поряду п. 4.3.2. Інструкції з організації примусового виконання рішень визначення вартості майна боржника безпосередньо державним виконавцем проводиться за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна, з урахуванням фактичного стану майна, у строк не пізніше п'яти робочих днів з моменту проведення опису й арешту майна. Для визначення вартості майна державний виконавець використовує власні знання, дані засобів масової інформації, повідомлення сторін виконавчого провадження та інших осіб, яких державний виконавець у разі необхідності може залучити до проведення визначення вартості майна. З метою належного визначення вартості окремих видів майна державний виконавець може в установленому порядку залучати до процесу опису майна експертів чи спеціалістів.
З матеріалів справи не вбачається проведення відповідачем дій у зазначеному порядку. При цьому, наданий позивачем висновок суб'єкта оціночної діяльності не спростований в ході розгляду справи належними та допустимими доказами як того вимагають положення ст.ст. 10,60 ЦПК України. А отже підстав для його відхилення не вбачається.
Відповідно до ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути накладений у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.
На виконання вказаних приписів постановою про арешт майна від 10.09.2012 державний виконавець наклав арешт на все майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення 1164013,09 грн. Разом з тим, фактично арешт накладений на майно вартість якого перевищує вказану суму заборгованості, в зв'язку з чим порушуються права позивача, як власника майна визначені ст.41 Конституції України та ст.ст. 316,317,319,321 ЦК України .
Згідно з положеннями ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Зважаючи на те, що між позивачем та третьою особою (стягувачем) було укладено іпотечний договір, то їх правовідносини регулюються і положеннями про іпотеку. Тобто в даному випадку, вимоги стягувача, за відсутності добровільного виконання боржником, мають бути задоволені перш за все шляхом звернення стягнення на грошові кошти боржника, а у разі їх відсутності стягнення може бути звернуто на належне боржнику інше майно, перш за все рухоме майно та заставлене нерухоме майно. За наведених обстав підстав для накладення арешту на інше майно не вбачається. А тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог частково, а саме щодо зняття арешту тільки з нерухомого майна, що не є предметом іпотеки. При цьому достатнім є задоволення вимог про зняття арешту з нерухомого майна належного позивачу, що був накладений постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 10.09.2012 у виконавчому провадженні № 34021431, так як акти опису були вчинені в рамках виконання вказаної постанови.
Не знаходить свого підтвердження і посилання суду як на встановлені судом обставини на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 31.10.2013 постановленої за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця по складанню акту опису й арешту майна неправомірними, оскільки з її мотивувальної частини вбачається, що предметом розгляду були процедурні питання і лише щодо одного з актів описів. А тому вказана ухвала не є преюдиціальною для вирішення даного спору.
Наведене вище не враховано судом першої інстанції, в зв'язку з чим і в порядку ст. ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.07.2014 - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа: Публічне акціонерне товариство "АКБ "Київ", про виключення з акту опису та звільнення з-під арешту майна - задовольнити частково.
Зняти арешт з майна належного на праві власності ОСОБА_1, а саме: АГЗП, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; апартаменти готельного комплексу НОМЕР_1 у блоці 2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 що був накладений постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 10.09.2012 у виконавчому провадженні № 34021431.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: