21 жовтня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Нежури В.А.,
при секретарі Меєчко Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15.07.2014 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири, -
У червні 2013 року позивач звернулася до суду із позовом, в якому просила припинити право власності ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що їй, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1. Відповідач у даній квартирі не проживає, а має інше житло. Позивач вважає, що частка відповідача є незначною та не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною річчю, а припинення права власності відповідача на належну йому частину квартири не завдасть ні йому, ні членам його сім'ї ніякої шкоди. Оскільки спірна квартира є її єдиним місцем проживання, вона згодна сплатити відповідачу вартість належної йому частини квартири.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15.07.2014 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири - відмовлено.
Справа № 760/1334/13
№ апеляційного провадження: 22-ц-796/10778/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Кізюн Л.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, так як вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Позивач наголошує на тому, що відповідач у спірній квартирі ніколи не проживав та не був зареєстрований, у нього є власне житло у м. Києві та частина квартири у м. Одеса. Також вказує на те, що спірна квартира є двокімнатною, а тому користування нею трьома власниками, які мають рівні ідеальні частки у праві власності є неможливим, так як кожному з них неможливо виділити у користування окрему житлову кімнату. Разом з тим апелянт вважає, що припинення права власності відповідача не завдасть ні йому, ні членам його сім'ї ніякої шкоди, оскільки вони в квартирі не проживають та забезпечені іншим житлом. Вважаючи рішення суду таким, що не відповідає обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
Відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила. Тому, в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що кожен із співвласників має право власності на 1/3 частину квартири, а тому у суду немає підстав вважати частку відповідача незначною. Також суд вказав на те, що відповідач неодноразово намагався обговорити порядок користування квартирою з іншими співвласниками, а тому доводи позивача про неможливість спільного володіння і користування майном вважав безпідставними. Недоведеними позивачем визнані і посилання на відсутність шкоди інтересам відповідача та членам його сім'ї. За наведених обставин суд прийшов до висновку, що підстав для припинення права власності відповідача на частку у спільному майні та визнання цього права за позивачем, не зважаючи на внесення нею на депозитний рахунок суду вартості цієї частки, не вбачається.
Проте, погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не вважає за можливе.
Перевіряючи обставини справи апеляційним судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною, жилою площею 32,4 м2, загальною площею 63,3 м2, що підтверджується даними технічного паспорту (а.с.а.с.11-12).
Вказана квартира після смерті ОСОБА_6 була успадкована ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 в рівних частках, що вбачається з свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.08.2012 виданого державним нотаріусом П'ятої київської нотаріальної контори ОСОБА_9 (а.с.30,31).
Тобто ОСОБА_2 (відповідач) є власником 1/3 частини квартири на підставі заповіту, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 09.08.2012.
ОСОБА_1 (позивач) набула право власності на підставі договору дарування 1/3 частки квартири від 20.11.2012, укладеного між нею та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шпитковською С.В. та внесеним до реєстру за № 3351 (а.с.6-8).
ОСОБА_3 (третя особа) набула право власності на підставі договору дарування 1/3 частки квартири від 20.11.2012, укладеного між нею та ОСОБА_8, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ШпитковськоюС.В. та внесеним до реєстру за № 3356 (а.с.6-8).
Згідно даних КП «Грушківське» від 15.04.2013 власники в квартирі не зареєстровані (а.с.13).
Спірна квартира є двокімнатною, загальною площею 63,3 м2, жилою площею 32,4 м2, з кімнатами площею 20,2 м2, 12,2 м2, що вбачається з технічного паспорту (а.с.11-12). Разом з тим, частка кожного із співвласників не може бути виділена в натурі, так як складає 1/3, що відповідає 10,73 м2 жилої площі, а кімната з такою площею, чи близької до неї, в квартирі відсутня.
Таким чином, слід погодитись з доводами апеляційної скарги, що частка не може бути виділена в натурі.
Неможливе і спільне користування сторонами належним їм на праві спільної власності майном, оскільки не вбачається можливим використання двокімнатної квартири фактично трьома окремими родинами. Крім того, з матеріалів справи вбачаються і негативні відносини між сторонами, зокрема, про це свідчать численні звернення відповідача до різних державних організацій та установ.
Посилання суду на здійснення відповідачем оплати комунальних послуг колегія суддів вважає помилковим, оскільки суду надані лише декілька квитанцій за період жовтень 2012 року - лютий 2013 року, з яких до того ж вбачається, що оплата проводилась частково. Так, за комунальні послуги в грудні сплачено 10.00 грн. (а.с.46 на звороті), за січень 2013 рахунок на комунальні послуги 342,52 грн., водопостачання 143,1 грн. сплачено відповідачем 16.02.2013 лише 212.00 грн..
Частиною 1 ст. 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Вказана правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом України, зокрема, в Ухвалі від 23.06.2010, Постанові від 16.01.2012 у справі № 6-81цс11, постанові від 02.07.2014 у справі № 6- 68 цс14. В останній Постанові наголошується, що саме обставина щодо відсутності шкоди є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
В ході розгляду справи відповідач визнав наявність у нього на праві власності іншого житла у м. Києві, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_2, що вбачається з його письмових пояснень від 02.09.2014 (а.с.25-29) та пояснень наданих в судовому засіданні апеляційного суду. Тому його посилання на проживання в однокімнатній квартирі із складом сім'ї 4 особи в м. Одеса помилково прийняті до уваги судом першої інстанції. В зв'язку з цим помилковим є і висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем відсутності істотної шкоди при припиненні права власності відповідача на частку в спірному житловому приміщенні.
А отже, за наявності у власності відповідача квартири у м. Києві, слід погодитись і з доводами апеляційної скарги, що позбавлення права власності відповідача на його частину квартири не завдасть йому та членам його родини істотної шкоди.
Крім того, частиною 2 ст. 365 ЦК України встановлений також обов'язок позивача щодо попереднього внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні.
З матеріалів справи вбачається, що вказаний обов'язок був виконаний позивачем, а саме на депозит Солом'янського районного суду м. Києва внесені грошові кошти в розмірі 224419,67 грн., двома платежами згідно квитанцій № ПН758605 від 08.07.2014 грошових коштів в сумі 144000 гривень та № ПН 759201 від 09.07.2014 грошових коштів в сумі 80419,67 гривень (а.с.153).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у абз. 3 п. 6 Постанови "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватне власності громадян на жилий будинок" № 7 від 04.10.1991, розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляд справи.
На виконання вказаних вимог позивачем було заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яке було задоволено судом першої інстанції (а.с.88).
Згідно з висновком експерта за результатами проведеної судової оціночно-будівельної експертизи №3543/14-42 від 28.05.2014 визначено, що дійсна (ринкова) вартість квартири АДРЕСА_1 становить 673259,00 (а.с.а.с.123-130). Відповідно вартість 1/3 частини квартири становить 224419,67 грн.
Заперечуючи в судовому засіданні проти даного звіту відповідача, вказував на наявність певних орфографічних помилок, неточностей висловів, а також відсутність в об'явах, що взяті експертом для порівняння, номерів будинків чи іншої інформації (а.с.140-142). Проте вказані заперечення не можуть вважатися суттєвими. Натомість в ході розгляду справи відповідачем вказаних висновок експерта не спростований належними і допустимими доказами в розумінні вимог ЦПК України.
Із висновку експерта вбачається, що вартість квартири була розрахована порівняльним підходом, експертом проведено відбір аналогічних квартир розташованих поруч з об'єктом оцінки і вартість визначалась виходячи з ринкових цін на даний вид нерухомості. А отже визначена вартість квартири в розмірі 673259,00 грн. є дійсною її вартістю на час розгляд справи.
Колегія суддів також звертає увагу, що всі заперечення відповідача надані в ході розгляду справи містять твердження про непогодження з розміром компенсації. Разом з тим, в заяві від 23.10.2013 адресованій іншим співвласникам ним вказувався розмір компенсації, на яку б він погодився, в розмірі 245802 грн. (а.с.83), а в запереченнях на апеляційну скаргу мова вже йде про 373548,5 грн., які розраховані ним особисто (а.с.177-180).
Враховуючи відсутність доказів на підтвердження заявлених відповідачем сум та за наявності висновку судової експертизи, колегія суддів не вбачає підстав для відхилення останнього як належного і допустимого доказу щодо визначення дійсної вартості квартири.
Як вже вказано вище позивачем внесено на депозит Солом'янського районного суду м. Києва грошові кошти в розмірі 224419,67 грн. (а.с.153). Вказана сума становить 1/3 частину від визначеної експертом вартості квартири. А отже вимоги ч. 2 ст. 365 ЦК України є додержаними, які в свою чергу є гарантією недопущення порушень прав співвласника права якого припиняються в порядку ч.1 цієї статті.
За наведених обставини, у вказаній справі є підтвердженим, що частка відповідача не може бути виділена йому в натурі, що спільне володіння і користування майном є неможливим, що припинення його права власності не завдасть істотної шкоди йому на членам його родини та додержані вимоги щодо попереднього внесення на депозит суду суми компенсації вартості частки відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15.07.2014 - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про припинення права власності на частину квартири - задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1
Визнати за ОСОБА_1 право власності на належну ОСОБА_2 1/3 частину квартири АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 в порядку грошової компенсації за припинену частку
224419 (двісті двадцять чотири тисячі чотириста дев'ятнадцять) гривен 67 копійок шляхом списання з депозитного рахунку Солом'янського районного суду м. Києва внесених ОСОБА_1 згідно квитанції № ПН758605 від 08.07.2014 грошових коштів в сумі 144000 гривень та квитанції № ПН 759201 від 09.07.2014 грошових коштів в сумі 80419,67 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в розмірі 4753 (чотири тисячі сімсот п'ятдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: