10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
іменем України
"07" квітня 2011 р. Справа № 2-а-199/11
номер рядка статистичного звіту 10.3.2
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Поліщука М.Г.
суддів: Капустинського М.М.
ОСОБА_1,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області на постанову Володимирецького районного суду Житомирської області від "14" січня 2011 р. у справі № 2-а-199/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії ,
Позивач 14.12.2010 року звернулася до Володимирецького районного суду Рівненської області з адміністративним позовом до УПФУ в Володимирецькому районі Рівненської області про зобов'язання провести перерахунок та виплату доплат до пенсії, передбачених ст. ст. 39, 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за періоди з 01.01.2007р. по 31.12.2007 р. та починаючи з 22.05.2008 р.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області позов ОСОБА_3 в частині вимог за періоди з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 14.06.2010 р. залишено без розгляду.
Постановою цього ж суду від 14.01.2011 року позов задоволено частково - зобов"язано відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу передбачену ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплати до пенсії за період з 14.06.2010 року. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог ніким із учасників процесу не оскаржена, в зв"язку з чим у колегії суддів відсутні правові підстави для перевірки її законності та обгрунтованності в цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст.195 КАС України, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в УПФУ в Володимирецькому районі Рівненської області та має статус особи, потерпілої від аварії на ЧАЄС 3-ї категорії, що підтверджується копією посвідчення (а.с.4), та отримує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до ст. 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі по тексту - Закон).
У відповідності до статті 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 3 категорії призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Всупереч ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, відповідно до ПКМУ № 530 від 28.05.2008 року, а не в кратному відношенні до мінімальної пенсії за віком, як того вимагає вказаний Закон.
З огляду на те, що ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівняні з ПКМУ № 530 від 28.05.2008 року відповідач не правомірно виплачував додаткову пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 51 зазначеного Закону.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позову. Проте у своїй постанові про зобов'язання відповідача провести перерахунок і виплату пенсії з 14.06.2010 р., суд не зазначив кінцеву дату здійснення такого перерахунку. Тим самим зобов"язав відповідача проводити нарахування та виплату позивачу передбачених Законом коштів на майбутнє без обмеження будь-якими строками.
На думку колегії суддів, постанова суду першої інстанції в цій частині є незаконною виходячи із наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі і на виконання делегованих повноважень.
Захист прав, свобод і інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушень, тобто необхідною умовою для прийняття рішення по суті є наявність порушення прав, свобод чи інтересів. Захист порушених прав, свобод та інтересів на майбутнє чинним законодавством не передбачено, а тому задоволення позовних вимог судом першої інстанції в частині зобов'язання відповідача здійснювати нарахування та виплату позивачу пенсії на майбутнє не ґрунтується на чинному законодавстві.
Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання і не може визначати правовідносини між сторонами на майбутнє. Крім того, можливе внесення зміни до нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини. Тому період, по який необхідно зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії, повинен обмежитись моментом винесення рішення судом першої інстанції (або датою звернення позивача до суду).
З огляду на викладене постанова суду першої інстанції підлягає відповідній зміні з врахуванням періоду, за який має бути здійснено перерахунок та виплата пенсії.
Зважаючи на ту обставину, що позов поданий 14 грудня 2010 року, жодних уточнень, доповнень або змін до позову від позивача не надходило, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.99 КАС України, повинен був прийти до висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача перерахувати позивачу доплату до пенсії підлягають задоволенню в межах шестимісячного строку звернення до суду, починаючи з 14.06.2010 р. по 14.01.2011 року (дата винесення судового рішення).
А вимоги позивача щодо зобов"язання відповідача проводити йому такі нарахування і в майбутньому є безпідставними, в зв"язку з чим в цій частині в задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
Згідно ч.1 ст.201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 198, 201, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області задовольнити частково.
Постанову Володимирецького районного суду Рівненської області від 14.01.2011 року змінити, виклавши третій абзац її резолютивної частини наступним чином:
Зобов"язати управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_3 передбачену ст.51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткову пенсію в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком за період з 14.06.2010 року по 14.01.2011 року з урахуванням раніш проведених виплат".
Доповнити її резолютивну частину абзацом четвертим наступного змісту:
"В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо зобов"язання відповідача проводити їй такі нарахування та виплату в майбутньому після 14.01.2011 року - відмовити".
В зв"язку з цим абзаци 4,5,6 та 7 її резолютивної частини вважати абзацами 5,6,7 та 8.
В решті постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.Г. Поліщук
судді: М.М. Капустинський
ОСОБА_1
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_3 с.Кідри,Рівненська область, Володимирецький район,34300
3- відповідачу ОСОБА_2 пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області вул.Соборна, 28,,смт.Володимирець,,Рівненська область,,34300