10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
іменем України
"11" квітня 2011 р. Справа № 2-а-323/2011
номер рядка статистичного звіту 10.3.1
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Поліщука М.Г.
суддів: Капустинського М.М.
ОСОБА_1,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області на постанову Ружинського районного суду Житомирської області від "14" лютого 2011 р. у справі № 2-а-323/2011 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,
Позивач звернулась до Ружинського районного суду Житомирської області з адміністративним позовом до УПФУ у Ружинському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни з 2007 по 2010 роки.
Постановою цього суду від 14 лютого 2011 року позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, дії відповідача щодо нарахування їй надбавки до пенсії як дитині війни у розмірі меншому, ніж це визначено чинним законодавством, визнані неправомірними та зобов'язано останнього провести позивачу перерахунок та виплату підвищення пенсії за визначені періоди 2007-2010 років.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни, що підтверджується копією посвідчення серія ААБ №219261 (а.с.4).
Таким чином позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни» в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року -695,00 грн., з 01.04.2010 року -706,00 грн., з 01.07.2010 року -709,00 грн.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних фінансувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймаються. ( У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.) Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу не нарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.
Щодо посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на Постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистського переслідування») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у фіксованих розмірах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок доплати до пенсії в розмірі передбаченому ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Проте, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі за 4 роки, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем були пропущені встановлені чинним законодавством строки звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Посилання суду першої інстанції в оскаржуваній постанові на обґрунтування не пропуску позивачем встановленого ч.2 ст.99 КАС України строку звернення до суду, на те, що останній є особою похилою віку, його поганий стан здоров”я, юридичну необізнаність, проживання в сільській місцевості, зупинення та скасування норм законів, не є переконливими, так як усі закони, що визначають права і обов”язки громадян, доводяться до населення у визначеному діючим законодавством порядку і їх офіційне оприлюднення є необхідною умовою набрання ними чинності.
А тому, при визначенні періоду здійснення перерахунку цієї доплати, суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що такі вимоги позивача підлягають задоволенню лише в межах шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ч.2 ст.99 КАС України виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.
У ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, що пов'язане зі специфікою правовідносин, а також має сприяти наданню доказів, підвищує їхню достовірність і тим самим сприяє встановленню істини у конкретній адміністративній справі.
Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Згідно ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позову без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.
Слід зауважити, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Спірні виплати є регулярними, тобто про своє порушене право позивач мав знати при отриманні ним щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого Законом України "Про соціальний захист дітей війни".
Із змісту позовної заяви видно те, що позивач, заявляючи свої позовні вимоги за останні чотири роки не вказав про те, коли йому стало відомо про порушення його законних прав, та не просив суд поновити пропущений ним строк на звернення до адміністративного суду.
При таких обставинах колегія суддів приходить до висновку про те, що у суду першої інстанції не було жодних правових підстав для задоволення позову в повному обсязі. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції повинен був вирішити вказаний спір лише в межах шестимісячного строку, визначеного ч.2 статті 99 КАС України, що передував дню звернення позивачем до суду з даним позовом.
Зважаючи на ту обставину, що позов поданий 31.01.2011 року, жодних уточнень, доповнень або змін до позову, клопотання про поновлення пропущеного строку від позивача не надходило, суд першої інстанції повинен був прийти до висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання перерахувати позивачу доплату до пенсії як дитині війни підлягають задоволенню в межах визначеного ч.2 ст.99 КАС України шестимісячного строку звернення до суду, а саме починаючи з 31.07.2010 року до 01.10.2010 року (дата, по яку позивач заявив свої вимоги).
У зв"язку з цим, колегія суддів також приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача за період з 09.07.2007 р. по 30.07.2010 р. включно згідно ст. 100 КАС України підлягають залишенню без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.99 ч.2, 100, 195, 197, 198, 201 ч.1, 205 та 206 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області задовольнити частково.
Постанову Ружинського районного суду Житомирської області від 14 лютого 2011 р. в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання дій управління Пенсійного фонду України неправомірними, зобов"язання останнього провести перерахунок і виплату їй підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., з 22.05.2008р. по 31.12.2008р., з 01.01.2009р. по 30.07.2010р. включно - скасувати, і її позовні вимоги за вказані періоди часу - залишити без розгляду.
В решті постанову залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її постановлення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя М.Г. Поліщук
судді: М.М. Капустинський
ОСОБА_1
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_2 вул.Кооперативна, 88,с.Зарудинці,Ружинський район, Житомирська область,13646
3- відповідачу ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ружинському районі Житомирської області вул. Леніна.36,смт. Ружин,Житомирська область,13601