10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
іменем України
"19" травня 2011 р. Справа № 2а-2431/10/0670
номер рядка статистичного звіту 8.1
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Поліщука М.Г.
суддів: Капустинського М.М.
ОСОБА_1,
при секретарі Назаренко К.С. ,
за участю представника мпозивача:
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "06" жовтня 2010 р. у справі № 2а-2431/10/0670 за позовом Закритого акціонерного товариства "Житомирпромспецбуд" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінінсових) санкцій ,
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 року у даній справі визнані незаконними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Житомирі № 0000722301/0 від 19.03.2010р. в повному обсязі, № 0001761702/0 в частині донарахованого позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 308,46 грн. та застосування штрафу в сумі 616,92 грн., № 0000732301/0 в частині донарахованого податку на додану вартість в сумі 19656 грн. та застосованих штрафних фінансових санкцій в сумі 9828 грн., та рішення № НОМЕР_1 від 13.03.2010 року про застосування до позивача 2056,40 грн. штрафних санкцій.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, що з"явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст.195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що остання задоволенню не підлягає виходячи із наступного.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.
Колегія суддів повністю погоджується з доводами суду першої інстанції з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи працівниками ДПІ у м.Житомирі в період з 10.02.2010 р. по 26.02.2010 р. була проведена планова виїзна перевірка ЗАТ "Житомирпромспецбуд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1.10.2007 р. по 31.12.2009р., про що був складений акт перевірки № 1108/23-1/33019799/0110 від 2.03.2010 р.
Згідно цього акту були встановлені порушення пп.4.1.1, 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1., пп.5.2.1, 5.2.7.,5.2.10 п.5.2, пп.5.3.9. п.5.3,п.5.6,пп.5.7.1 п.5.7, п.5.9. ст.5,п.6.1 ст.6, пп.8.1.1. п.8.1,пп.8.3.1 п.8.3, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8, п.9.5 ст.9 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток всього в сумі 32863 грн.; пп.7.2.3,7.2.6 п.7.2,пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4,пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено його заниження на суму 21488 грн.; пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7 Закону України " Про податок з доходів фізичних осіб" - встановлено факти проведення готівкових розрахунків з підзвітними особами без подання відповідних платіжних документів встановленого зразка, внаслідок чого не був утриманий податок з доходів фізичних осіб; частини "е" пп.6.3.3 п.6.3 ст.6 Закону України " Про податок з доходів фізичних осіб" - підприємством надавалась податкова соціальна пільга працівнику, що є приватним підприємцем, та пп.2.11., 3.1 Положення № 637 - підприємство проводило готівкові розрахунки без подання одержувачем коштів платіжного документа - товарного або касового чека, квитанції до прибуткового касового ордера, іншого письмового документа, який б підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 2056,40 грн.
На підставі вказаного акту перевірки 19.03.2010р. ДПІ у м.Житомирі були прийняті податкові повідомлення-рішення за №0000722301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 49295 грн., з них 32863 грн. основного платіжу та 16432 грн. штрафних санкцій; №0001761702/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1235,88 грн., з них 411,96 грн. основного платежу та 823,92 грн. штрафних санкцій; .№ 0000732301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 32172 грн., в тому числі 21448 грн. основного платежу та 10724 грн. штрафних санкцій та №0003922302 про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 2056,40 грн.
Задовольняючи позов в частині скасування повідомлення - рішення №0000722301/0 суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що понесені позивачем витрати в сумі 35329 грн. по участі голови правління позивача у міжнародній конференції в Японії правомірно були віднесені ним до складу валових витрат 2008 р., а висновок відповідача про ніби-то допущене позивачем завищення валових витрат за 2009 рік на вказану суму через зменшення балансових збитків 2008р. на вартість послуг Українського центру міжнародного співробітництва є безпідставним.
З таким висновком суду першої інстанції повністю погоджується і колегія суддів, так як такі дії позивача повністю грунтуються на чинному законодавстві та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.
Так, відповідно до п. 5.1., 5.2, пп.5.2.1 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно до п.1.32. ст.1 вищевказаного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Одночасно, із матеріалів справи видно, що судом першої інстанції були оглянуті та приєднані до справи наступні документи : копія закордонного паспорту з відмітками про перетин державного кордону головою правління ЗАТ " Житомирпромспецбуд" ОСОБА_2 / т.1 арк.спр.110/, лист-запрошення Українського центру міжнародного співробітництва від 18.03.2008 року № 19-0918/С на участь у міжнародній науково-практичній конференції / т.1 арк.спр.109/, видаткова накладна від 4.04.2008 р. № РН-047 на придбання авіаквитків / т.1 арк.спр.125/, акт здачі-прийняття робіт /надання послуг/ від 14.04.2008 р. № ОУ-086 / т.1 арк.спр.126/, договір доручення від 27.03.2008 р. № 871-ВЗ /т.1 арк.спр.127-130/, додаток № 1 до договору доручення /т.1 арк.спр.131-132/.
Всі ці документи супровідними листами від 1.03.2010 р. № 86 та від 2.03.2010 р. № 92 направлялись відповідачу / т.1 арк.спр.108/, що спростовує доводи відповідача про не надання позивачем вказаних документів під час проведення перевірки.
Як випливає зі змісту листа-запрошення позивачеві було запропоновано прийняти участь у міжнародній науково-практичній конференції на тему " Міське будівництво: новий погляд, сучасні технології, передовий досвід Японії". Перелік питань, які розглядались на конференції та висвітлені в листі-запрошенні, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, який є будівельною організацією.
Крім того, із матеріалів справи видно те, що судом першої інстанції достовірно було встановлено, що результати попередньої планової перевірки постановою Житомирського окружного адміністративного суду по справі № 2а-5106/08 були скасовані. Також даними бухгалтерського обліку позивача, на яких базується податкова звітність, підтверджується сальдо по рахунку 631 в суму 278518,91 грн., а не 328200 грн. як зазначено відповідачем в акті перевірки.
А згідно абзацу 2 пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" будь-яка особа, визначена абзацом "б" цього підпункту, зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком. Якщо особа, яка не має статусу платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом, зазначає у договорі, що вона є таким платником податку, то вважається, що така особа умисно ухиляється від оподаткування у розмірі отриманого нею авансу (попереднього платежу). При цьому платник податку - покупець товарів (послуг) не несе відповідальності за збільшення валових витрат, здійснених за датою попередньої оплати (авансування) вартості товарів (послуг) на підставі недостовірної інформації про статус платника податку, зазначеної у договорі. А згідно з абзацом 1 п."б" пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 вищевказаного Закону датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є звільненими від сплати цього податку є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).
В той же час, в акті перевірки не вказана будь - яка інформація стосовно укладених з постачальниками договорів, в яких містяться положення, передбачені абзацом 2 пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" і відповідачем не підтверджено факт дослідження при проведенні перевірки таких договорів.
Крім того, судом першої інстанції був встановлений факт дотримання позивачем вищевказаних вимог Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" та враховував у складі валових витрат суми попередніх оплат постачальникам за датою їх здійснення виключно на підставі укладених з такими постачальниками договорів, в яких було зазначено статус постачальника як платника податку на прибуток підприємств на загальних підставах. Дебетове сальдо розрахунків по таких постачальниках станом на 1.10.2007 р. становило 176640 грн., а не 328200 грн. як вказано відповідачем. Тому розрахунки валових витрат позивача, за якими враховане сальдо 176640 грн. від наданих авансів постачальникам - платникам податку, є обґрунтованими та відповідають вимогам вищевказаного Закону.
Одночасно доводи апеляційної скарги щодо завищення позивачем валових витрат за 2007 рік на суму 21434 грн. повністю спростовується рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі 2-а-5106/08, якому суд в своїй постанові дав відповідну юридичну оцінку.
Твердження апелянта про завищення позивачем валових витрат за 2009 р. на 35329 грн. через зменшення балансових збитків 2008 р. на вартість послуг Українського центру міжнародного співробітництва, є безпідставними, адже вартість зазначених послуг позивач правомірно відніс до складу валових витрат 2008 року.
Задовольняючи позов в частині скасування повідомлення рішення №0001761702/0 суд першої інстанції виходив із того, що проїзні квитки, які прикладені до авансових звітів (т.1 а.с115-121) є достатніми документами, які підтверджують фактичні витрати за надання послуг, їх отримання та оплату такою особою.
Колегія суддів також повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він повністю відповідає вимогам п.п.4.2.9, п.4.2 ст.4, п.9.10 ст.9 ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб", в зв"язку з чим у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для нарахування позивачу податкового зобов"язання та застосування штрафних санкцій.
Задовольняючи позов в частині скасування повідомлення - рішення №0000732301/0 в частині донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 19656грн. та застосованих штрафних фінансових санкцій в розмірі 9828 грн. суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було допущено порушень ЗУ "Про податок на додану вартість" при формуванні податкового кредиту на суму 19656 грн., та підтвердження цього у позивача є відповідні бухгалтерські документи.
Колегія суддів також повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.
Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" /надалі Закон/.
Підпунктом 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Зазначена норма Закону, яку, як вважає контролюючий орган, порушив платник податків, не містить ніяких вказівок та обмежень по строках отримання податкової накладної, не обмежує строк дії права на формування податкового кредиту
Законом України "Про податок на додану вартість" та, зокрема, пп.. 7.4.2, пп.. 7.4.4, пп.. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 даного Закону, вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 даного Закону передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").
Згідно п.7, ч.1 п.8, п.8.1, п.9.2 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних передбачено, що реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість; у розділі 1 реєстру відображаються отримані податкові накладні; придбання або виготовлення товарів /послуг/ та придбання / будівництво, спорудження/ основних фондів / основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи/ на митній території України відображається на підставі податкових накладних; у графі 2 вказується дата отримання податкової накладної.
Вищенаведені вимоги Закону та Порядку свідчать про те, що податковий кредит у платника формується на підставі наявних податкових накладних за датою, на яку припадає їх отримання платником податку.
Згідно листа ДПА України від 11.08.2004 року №15316/7/15-2417, у випадку, коли право на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулася оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.
Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Даною нормою Закону надано право подання такої скарги, а не зобов'язує покупця на подання скарги.
Крім того, із матеріалів справи видно те, що постачальниками товарів (послуг) податкові накладні були надані позивачу.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не порушені вимоги Закону України " Про податок на додану вартість" в частині декларування податкового кредиту за спірними податковими накладними і в податкових періодах, на які припадає дата їх отримання.
Також безпідставними являються посилання в апеляційній скарзі на те, що на запит перевіряючих позивач не надав їм підтверджуючі документи, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що таке твердження не відповідає дійсності, так як позивач з листом №86 від 1.03.2010р. надав їм всі документи, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту по спірних податкових накладних. Наявність самих податкових накладних на момент перевірки відповідачем не заперечується, що випливає зі змісту акта перевірки.
Задовольняючи позов в частині скасування повідомлення - рішення № НОМЕР_1 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій суд першої інстанції виходив із того, що зазначені санкції підпадають під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції і являються такими за своєю юридичною суттю, в зв"язку з чим можуть бути застосовані до суб"єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб"єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. В зв"язку з чим відповідачем був пропущений встановлений ст.250 ГК України строк накладення на позивача даних штрафних фінансових санкцій.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.
Згідно ч.1 ст.238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України (постанова від 15.09.2009р.) штрафні (фінансові) санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно - господарськими санкціями, які за визначенням ч.1 ст.238 ГК України можуть бути застосовані до суб"єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності як заходи організаційно - правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб"єкта господарювання та ліквідації його наслідків. З огляду на це такі санкції органами державної податкової служби можуть застосовуватися до суб"єктів господарювання протягом строків, визначених ст.250 ГК України для застосування адміністративно - господарських санкцій, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб"єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином, фінансові санкції, передбачені Указом Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 р. N 436 належать до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф (статті 239, 241 Господарського кодексу України).
Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом підприємницької діяльності встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення правил щодо обігу готівки, мав дотримуватися наведених положень законодавства, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як фінансові санкції, виключно протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строку виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.
Як видно із матеріалів справи (акту перевірки) порушення позивачем правил обігу готівки скоєно у жовтні 2007 - серпні 2008 року. Акт про перевірку, яким зафіксовано вчинене порушення, складений 2.03.2010 р., а штрафні (фінансові) санкції застосовані 19.03.2010 р., тобто після закінчення зазначених строків.
Щодо авансового звіту від 6.06.2009 р. підзвітної особи ОСОБА_1 на суму 1473,20 грн. зазначено, що в розрахунковому документі вказана форма оплати "копія чека". Однак це не відповідає дійсності. В фіскальному чеку, прикладеному до авансового звіту / т.2 арк.спр.68/, зазначена форма оплати "готівка", що спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність документу, підтверджуючого проведення готівкового розрахунку.
Інші доводи апеляційної скарги не містять у собі посилань на наявність порушень чинного законодавства, які є підставами для висновку про те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, і що призвело або могло призвести до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.
Оскільки судом першої інстанції постановлено обґрунтоване рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, а доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, то підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.195, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.Г. Поліщук
судді: М.М. Капустинський
ОСОБА_1
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_3 акціонерне товариство "Житомирпромспецбуд" вул. Бородія, 49,Житомир,10014
3- відповідачу ОСОБА_4 податкова інспекція у м. Житомирі пл. Перемоги, 2,Житомир,10014