10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
іменем України
"06" травня 2011 р. Справа № 2-а-264/11
номер рядка статистичного звіту 10.3.1
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Поліщука М.Г.
суддів: Капустинського М.М.
ОСОБА_1,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області на постанову новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від "23" лютого 2011 р. у справі № 2-а-264/11 за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,
Позивач 02.02.2011 року звернувся до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області з адміністративним позовом до УПФУ в Новоград-Волинському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, починаючи з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р. та на майбутнє, а також просив поновити пропущений строк звернення до суду.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14.02.2011 р. відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду і його позовні вимоги за період з 2008 р. по 02.08.2010 р. залишено без розгляду.
Постановою цього ж суду від 23 лютого 2011 року позовні вимоги позивача задоволено за період з 02.08.2010 р. по 02.02.2011 р.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус дитини війни. Таким чином останній є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни» в розумінні ст.1 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належатьдо соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
ЗУ «Про державний бюджет України на 2010 рік» збільшено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно зріс і розмір мінімальної пенсії. Мінімальна пенсія у 2010 році становила: з 01.01.2010 року -695,00 грн., з 01.04.2010 року -706,00 грн., з 01.07.2010 року -709,00 грн.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 вищезазначеного Закону відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530. Отже, відповідач неправомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що Пенсійний фонд не може проводити виплату спірних сум, оскільки такі кошти є бюджетними, та їх не вистачає на фінансування видатків, передбачених ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", а кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, є необґрунтованими.
Відповідно до Положення „Про Пенсійний фонд України", затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01.03.2001 року саме на територіальні управління Пенсійного фонду України покладені такі функції і питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору.
Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої, згідно ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм обрахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає. А відтак, положення ч.3 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини для обрахування доплат, передбачених ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", а тому, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування вище вказаних норм, є безпідставними.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про правомірність доводів суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок доплати до пенсії в розмірі передбаченому ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Однак, із оскаржуваної постанови видно те, що судом першої інстанції зовсім не була вирішена вимога позивача про зобов'язання відповідача проводити йому такі нарахування і в подальшому на майбутнє.
Згідно п. 2 ч. 1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.201 КАС України підставою для зміни судового рішення суду першої інстанції є вирішення ним не всіх позовних вимог або питань.
Вирішуючи по суті вказану вимогу позивача щодо зобов"язання відповідача проводити йому такі нарахування і в подальшому колегія суддів приходить до висновку про те, що вона задоволенню не підлягає виходячи із наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб"єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі і на виконання делегованих повноважень.
Захист прав, свобод і інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушень, тобто необхідною умовою для прийняття рішення по суті є наявність порушення прав, свобод чи інтересів. Захист порушених прав, свобод та інтересів на майбутнє чинним законодавством не передбачено, а тому позовні вимоги позивача в частині зобов"язання відповідача здійснювати їй такі нарахування та виплату на майбутнє не ґрунтується на чинному законодавстві.
Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання і не може визначати правовідносини між сторонами на майбутнє. Крім того, можливе внесення зміні до нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.
В зв"язку з цим колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні цих вимог позивача.
Керуючись ст.ст.197, 198, 201, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області задовольнити частково.
Доповнити резолютивну частину постанови Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області про зобов"язання нарахувати та виплатити йому щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни абзацом четвертим наступного змісту:
"В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов"язання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області проводити йому нарахування згідно ст.6 ЗУ Про соціальний захист дітей війни" в подальшому після 02.02.2011р. - відмовити."
В решті постанову - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її постановлення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя М.Г. Поліщук
судді: М.М. Капустинський
ОСОБА_1
Роздруковано та надіслано:
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_2 с.Яворівка,Новоград-Волинський район, Житомирська область,11700
3- відповідачу ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Новоград-Волинському районі Житомирської області вул. Ушакова,4/5,м.Новоград-Волинський,Житомирська область,11700