Рішення від 27.08.2015 по справі 905/449/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

РІШЕННЯ

іменем України

27.08.2015 Справа №905/449/15

Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В.

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,

розглянув матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 00191129,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2,

про визнання недійсним пункту договору,

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

від третьої особи: не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, АДРЕСА_2, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м.Маріуполь Донецької області, про визнання недійсним пункту 10.10 договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р., який укладений між Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до п.3.1.11 та п.3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/449/15 визначено суддю Ніколаєву Л.В.

Ухвалою суду від 22.06.2015р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/449/15, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фізичну особу - підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1

03.08.2015р. розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області №01-02/167 призначено повторний автоматичний розподіл справи №905/449/15, за результатами якого змінено склад суду та призначено для розгляду означеної справи суддю Кротінову О.В., у зв'язку з перебуванням судді Ніколаєвої Л.В. на лікарняному.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на суттєві протиріччя у змісті укладеного спірного правочину №1834 від 24.07.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, п.10.10 договору та його п.7.12 є взаємовиключними, а відтак, одночасне їх внесення до умов договору відбулось в результаті одночасної істотної помилки обох сторін. Право звернення з даним позовом до господарського суду пояснює порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем, що виражається у несплаті останнім йому, як Новому кредитору (внаслідок укладання договору відступлення права вимоги №20 від 03.02.2015р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2) заборгованості, яка виникла за наведеним спірним договором.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії: договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р., договору про відступлення права вимоги №20 від 03.02.2015р., заяви щодо повідомлення боржника про заміну первісного кредитора у договорі новим кредитором №б/н від 03.02.2015р., ухвали господарського суду Запорізької області від 08.05.2015р. по справі №908/3089/15, ухвали господарського суду Донецької області про порушення провадження від 25.05.2015р. по справі №908/3089/15, листа №09/1104 від 14.04.2015р., заяви про затвердження мирової угоди б/н б/д, мирової угоди б/н б/д.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.217, 229, 237-239, 244 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 12, 13, 18, 21, 22, 32, 33, 49, 54-57, 61, 64, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, а також посилається на приписи постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р. та постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009р..

24.07.2015р. представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву №09/2250 від 21.07.2015р., за змістом якого позовні вимоги не визнано у повному обсязі. Відповідач свідчить про відсутність у позивача права на подання позову з приводу спірного питання, оскільки останній не є стороною в оспорюваному правочині., права та зобов'язання ним, як Новим кредитором, за цим договором не набуті, адже відступлення права вимоги за договором №20 від 03.02.2015р. відбулось без згоди боржника (Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»), отримання якої передбачено п.10.10 договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р., і тому є неправомірним. Стосовно протиріччя пунктів 10.10 та 7.12 договору №1834 від 24.07.2014р. та їх взаємовиключності вказує на невірність таких тверджень, оскільки п.10.10 договору встановлює обмеження у реалізації стороною правочину права передавати третім особам свої права та обов'язки за ним, і така можливість надана ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України, а отже є правомірною. Пункт 7.12 договору містить санкції за недотримання передумов, встановлених п.10.10 договору. Крім того, зазначає про усвідомлення сторонами в момент підписання наведеного спірного договору усіх його умов, погодження з ними та виконання їх без наявності претензій один до одного.

Із відзивом суду представлено копію довіреності №09/01 від 01.01.2015р. на ОСОБА_4, листування електронною поштою між сторонами, копію окремих сторінок статуту, копію довідки з ЄДРПОУ АБ №567368 від 10.12.2012р., копіюю витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №20677339 від 08.06.2015р., копіюю свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А01 №162449.

20.08.2015р. через канцелярію суду отримано від відповідача супровідний лист №09/2473 від 13.08.2015р., яким до матеріалів справи долучено копію довіреності на представника.

Також, 20.08.2015р. від позивача надійшли уточнення до позовної заяви (спростування відзиву) №08/17-1 від 17.08.2015р., відповідно до яких останній наполягає на правовій позиції, викладеній у позові, вважає звернення зі свого боку до суду із означеними вимогами правомірним, наводить доводи у підґрунтя цього, наполягає на наявності суттєвих протиріч в умовах спірного договору, підкреслює визнання відповідачем заміну кредитора у зобов'язанні в межах наведеного правочину, про що, на його думку, свідчить факт направлення позивачу мирової угоди (у межах іншого спору про стягнення заборгованості з відповідача за основним договором поставки) з пропозицією підписати її та у встановлений спосіб подати до суду.

Документи долучено до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався на підставі положень ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

27.08.2015р. представник позивача у судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання 27.08.2015р. не з'явився.

Представник третьої особи у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, причин неявки не повідомив.

Як зазначено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи об'єктивні обставини складної ситуації у державі, суть спору, загальну тривалість провадження по даній справі, а також належного забезпечення з боку суду можливості позивача, відповідача та третьої особи для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом зв'язку) відповідних доказів до суду, за цих підстав суд дійшов висновку про можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

24.07.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (Покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Постачальник) укладено договір на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834.

За змістом наведеного правочину, на умовах та в порядку передбаченому ним, Постачальник зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити матеріали товари на умовах, що передбачені цим договором (п.1.1. договору).

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір є укладеним.

Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За змістом ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. При цьому, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно з пунктом 1 статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Дослідивши зміст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що сторони дійшли згоди щодо предмету договору, визначивши його у п.1.1 цього правочину; у розділі 2 спірного правочину обумовили умови постачання товару за кількістю та якістю; у розділі 3 договору визначили умови та строки поставки; у розділі 4 передбачили визначення ціни та загальної суми договору; у розділі 5 встановили умови розрахунків; у розділі 6 визначили умови приймання-передачі товару; у розділі 7 наведено перелік відповідальності сторін; розділи 8-10 містять умови щодо форс-мажорних обставин, порядку вирішення спорів та інші умови, до яких віднесено, у тому числі строк дії договору, а саме до 31.12.2014р., закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань (у тому числі гарантійних) за цим правочином.

Відповідно до ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Приймаючи до уваги наведені норми, даний договір у розумінні наведених приписів чинного законодавства України є таким, що укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та відповідачем.

При цьому, стосовно дійсності підпису та факту підписання зазначених документів уповноваженою особою з боку позивача та третьої особи зауважень не надано.

Отже, за викладених обставин, враховуючи наведені норми закону та зміст спірного правочину, вбачається вільне врегулювання суттєвих умов договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 із Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» щодо господарських операцій, які між ними повинні відбутись.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Приписи частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлюють, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Враховуючи наведені норми матеріального права та обставини справи, суд дійшов висновку, що договір на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р. містить суттєві умови правочину, є укладеним з дотриманням вимог діючого законодавства України та таким, що породжує права та обов'язки сторін.

Як було зазначено, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що у договорі на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р. містяться пункти, які протиречать один одному та є взаємовиключними, а відтак, за висновками позивача, одночасне їх внесення до умов договору відбулось в результаті одночасної помилки обох сторін.

Такими пунктами означено п.10.10 договору №1834 від 24.07.2014р., відповідно до якого жодні із сторін не вправі передати третім особам повністю або частково свої права та обов'язки по цьому договору без попередньої письмової згоди іншої сторони, та пункт 7.12 договору, яким визначено, що у разі передачі постачальником третім особам повністю або частково своїх прав та/або обов'язків за цим договором без попереднього погодження із покупцем, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 50% від суми договору.

На думку позивача, наявність п.7.12 у приведеній редакції допускає можливість передання постачальником своїх прав та обов'язків, а отже є взаємовиключним по відношенню до п.10.10 договору, який в свою чергу включено у договір за наслідком суттєвої помилки сторін.

З огляду на таке, стверджує про недійсність п.10.10 договір на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р.

Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази та викладені обставини, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним пункту договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Як передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Виходячи із суті п.10.10 договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р., ним визначений порядок заміни сторони у зобов'язанні та він дозволяє таку заміну як кредитора, так і боржника при дотриманні певних умов, тобто письмового погодження.

Статтею 516 Цивільного кодексу України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.520 Цивільного кодексу України заміна боржника у зобов'язані можлива лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відтак, виходячи із положень ст.627 Цивільного кодексу України, суд вбачає сторонами дотримання наведених норм матеріального права та встановлення ними у договорі порядку, за яким можлива зміна сторони у зобов'язанні за наявності попередньої згоди на це.

Твердження позивача в частині взаємовиключності пунктів 10.10 та 7.12 договору №1834 від 24.07.2014р. є безпідставними, оскільки п.7.12 міститься у розділі 7 договору «Відповідальність сторін» та встановлює застосування до постачальника відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій у випадку порушення, що виражене у недотриманні умов договору, а саме безпосередньо п.10.10 договору, коли останній, як було зазначено визначає порядок заміни сторони у зобов'язанні.

Отже, висновок щодо визначення у п.7.12 договору можливості передачі стороною своїх прав та обов'язків за спірним правочином третій особі без письмового погодження на це другої сторони є таким, що не відповідає дійсності.

З огляду на таке, судом прийнято до уваги заперечення відповідача в цій частині.

Одночасно, слід зазначити наступне. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Аналогічна позиція міститься у п.3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013р.

З огляду на таке, приймаючи до уваги вищевикладене, а також виходячи з фактичних обставин справи, що вказують на виконання спірного правочину його сторонами, суд не вбачає наявності ознак помилки, тобто неправильного сприйняття сторонами договору умови, викладеної у п.10.10 договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р.

Окрім того, п.10.10 означеного спірного договору не містить істотної умови правочину у розумінні ст.180 Господарського кодексу України та, за його відсутності, не можна вважати правочин не вчиненим.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивач не надав до суду будь-яких доказів, які б підтверджували той факт, що спірний пункт договору суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; недодержання форми, встановленої законом, для такого виду договорів.

Таким чином, дослідив спірну умову договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р., суд дійшов висновку, що підписавши спірний договір, вчиняючи дії спрямовані на його виконання, - сторони тим самим не висували ніяких заперечень стосовно умов договору, що свідчить про погодження сторонами усіх умов договору, оскільки сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Загальні положення цивільного законодавства надають право сторонам самостійно погоджувати порядок заміни сторони в зобов'язанні і наслідки його порушення, а тому умови щодо встановлення такого порядку не суперечать вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання пункту 10.10 договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р. недійсним, у зв'язку із чим в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та згідно із п.2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання пункту правочину недійсним.

Заперечення відповідача, в частині того, що позивач не має права подавати позов до суду про визнання недійсним пункту договору укладеного між відповідачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, з огляду на те, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не є стороною цього правочину, оскільки відступлення права вимоги, тобто заміна сторони (кредитора) у зобов'язанні, відбулось без письмової на те згоди відповідача (боржника), суд до уваги не приймає, ґрунтуючись на наступному.

03.02.2015р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Новий кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Первісний кредитор) укладено договір №20 про відступлення права вимоги, за яким Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв на себе право вимоги, що належить Первісному кредитору, і став кредитором за договором поставки №1834 від 24.07.2014р., укладеним між Первісним кредитором та Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (боржник).

Факт передачі Новому кредитору відповідного переліку документів за наведеним договором відступлення права вимоги не заперечується.

Як було зазначено вище, у відповідності до п.1 ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами п.2 ст.516 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредитору є належним виконанням.

Здійснивши аналіз приведених норм матеріального права та ст.ст.203, 204, §2 гл.16 розділу 4 Цивільного кодексу України, за контекстом ст.516 Цивільного кодексу України в цілому, слідує висновок про те, що неотримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні не може мати наслідком недійсність такої заміни сторони у зобов'язанні.

Відтак, відсутні і підстави вважати договір відступлення права вимоги №20 від 03.02.2015р. таким, що не породжує обумовлений цим правочином спектр прав та обов'язків для позивача.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про правомірність заявлення позивачем вимог до відповідача про визнання недійсним пункту договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р. укладеного між відповідачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2, до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м.Маріуполь Донецької області, про визнання недійсним пункту 10.10 договору на придбання сировинних, паливо-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №1834 від 24.07.2014р., який укладений між Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, відмовити.

2. У судовому засіданні 27.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 31.08.2015р.

Суддя О.В. Кротінова

Попередній документ
49337453
Наступний документ
49337455
Інформація про рішення:
№ рішення: 49337454
№ справи: 905/449/15
Дата рішення: 27.08.2015
Дата публікації: 03.09.2015
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Донецької області
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії