Справа № 817/832/13-а
27 березня 2013 року 12год. 00хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі
про визнання дій протиправними, скасування вимоги
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі про визнання протиправним та скасування рішення № Ф-15 від 19.02.2013 року про сплату боргу.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, будучи фізичною особою-підприємцем, водночас є пенсіонером за віком, а відтак, вважає, що згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи судом повідомлявся належним чином. До початку судового розгляду справи від позивача надійшла заява, в якій він просив розглянути справу без його участі, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час, місце судового розгляду справи судом повідомлявся належним чином. До початку судового засідання подав письмове заперечення на позов, в якому зазначив, що положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" поширюється на осіб, яким призначено пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, та отримують пенсію, призначену відповідно до інших законів України, сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах. позивачу, виходячи з матеріалів справи, призначена пенсія за віком як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, про що свідчить Чорнобильське посвідчення, тобто відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Для виходу на пенсію за віком позивачу було застосовано пільгову умову зменшення пенсійного віку. Якщо особа перебуває на пенсії за віком, передбачену Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і займається підприємницькою діяльністю, а отже, вчасно звітується до органів Пенсійного фонду України, відповідно сплачує єдиний внесок, то згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" цей період, за який особа сплатила єдиний внесок, зараховується їй до страхового стажу, що дає змогу, відповідно до ст. 98 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зробити перерахунок раніше призначеної пенсії. Тому що перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також інших документів, поданих пенсіонером на час перерахунку. Тому немає підстав для визнання дій Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі протиправними. Відповідач вказав, що законодавством встановлено певний адміністративний порядок оскарження вимог, який передбачає право платника єдиного внеску звернутися до органу Пенсійного фонду для узгодження вимоги про сплату боргу, а у разі, якщо згоди не досягнуто оскаржити вимогу до органу вищого рівня чи в судовому порядку. Вказаний порядок платником єдиного внеску не було дотримано, оскільки для узгодження суми недоїмки, визначеної вимогою про сплату боргу, платник до органу Пенсійного фонду не звертався, а тому у задоволенні позову потрібно відмовити з метою дотримання платником встановленого порядку оскарження вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового розгляду справи судом був належним чином повідомлений, до початку розгляду справи по суті подав заяву про розгляд справи без його участі.
Судом не визнавалася обов'язковою участь сторін в судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Оскільки клопотання про розгляд справи за їх відсутності заявили всі особи, які беруть участь у справі, то судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши в порядку письмового провадження позовну заяву, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх в сукупності, відповідно до вимог закону, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до копії посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи категорії 4 Серії НОМЕР_2 (а.с. 6 на звороті), копії пенсійного посвідчення позивача № НОМЕР_1 (а.с. 9) ОСОБА_1 одночасно є фізичною особою-підприємцем та отримує пенсію за віком, призначену у відповідності до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
19.02.2013 року посадовими особами відповідача складено вимогу про сплату боргу № Ф-15, а саме недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 4572, 42 грн. (а.с. 8).
Дану вимогу позивач отримав 21.02.2013 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 33).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 вищезазначеного Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту постанови - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У відповідності до п. 4. ч. 1. ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Разом з тим, відповідно до абз. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У даному випадку положення ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потрібно розуміти в контексті з положеннями ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відтак, пенсія за віком може бути надана особі яка не досягла пенсійного віку, встановленого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за умови, якщо остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.
Судом встановлено, що позивачу, у відповідності до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", була надана пенсія за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VI визначені необхідні умови для звільнення від сплати єдиного внеску, а саме: особа обрала спрощену систему оподаткування і є пенсіонером за віком або інвалідом та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування.
Положеннями вищевказаної статті передбачено, що саме особи, яким надано пенсію за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", звільняються від сплати за себе єдиного внеску.
Позивач у добровільному порядку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не числиться, найманих працівників не має.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску, то у відповідача були відсутні правові підстави для винесення вимоги про сплату боргу № Ф-15 від 19.02.2013 року.
Крім того, у вказаній нормі закону не тлумачиться поняття "пенсія за віком", а розуміння цього поняття відповідачем у запереченні є вільним, та судом не може братися до уваги.
Відтак, вищевказану вимогу Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі належить визнати протиправною та скасувати.
З приводу позовної вимоги вимог щодо зобов'язання відповідача утриматися надалі від винесення рішень (повідомлень, вимог) про сплату єдиного внеску та інших платежів (штрафу, недоїмки, пені), суд зазначає, що дана вимога є безпідставною, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та не може обмежувати волю органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення у майбутньому.
Таким чином, суд не може розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення дій у майбутньому у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.
Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідача утриматися надалі від дій, спрямованих на складання вимог про нарахування та стягнення з позивача єдиного внеску, штрафу та пені, є необґрунтованою, а тому до задоволення не підлягає.
Разом з тим, суд вважає за необхідне також відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн., оскільки відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Постанова Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Вимога ОСОБА_1 про стягнення на її користь моральної шкоди є необґрунтованою, оскільки позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди. Крім того, позивачем не надано доказів, які б підтверджували причинний зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача щодо винесення вимоги про стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафу та пені.
Таким чином, в задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь коштів для відшкодування шкоди в розмірі 5000 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено. Враховуючи викладене та те, що позов задоволено частково на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити з Державного бюджету України 57 грн. 35 коп. судового збору, сплаченого згідно квитанцій № 30 від 27.02.2013 року та № 109 від 11.03.2013 року (а.с. 2, 16).
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Дії відповідача щодо прийняття рішення та скерування вимоги про стягнення з ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафу та пені за № Ф-15 від 19.02.2013 року на суму 4572, 42 грн. визнати нечинними та протиправними.
Вимогу Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі за № Ф-15 від 19.02.2013 року, якою ОСОБА_1 зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску, штрафу та пені на суму 4572, 42 грн., скасувати.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити на користь позивача ОСОБА_1 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 57 (п'ятдесят сім) грн. 35 коп.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Зозуля Д. П.