20 березня 2012 р. Справа № 75107/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
судді-доповідача - ОСОБА_1,
суддів - Гінди О.М., Кушнерика М.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2009 року у справі за адміністративним позовом Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови,-
04 вересня 2009 року Головне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулося до суду з вищевказаним адміністративним позовом до головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови, покликаючись на те, що постанова про відмову у задоволенні позову про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій - не вступила в законну силу, тому що була оскаржена в апеляційному порядку, а тому вважає, що відповідачем безпідставно було накладено арешт на кошти, що знаходяться на рахунках головного управління.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2009 року у справі №2а-2414/09 у задоволенні позову Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови - відмовлено.
Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржило Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки об'єктом оскарження в судовій справі була не постанова про відкриття виконавчого провадження, відповідно в державного виконавця були відсутні передумови для зупинення чи відкладення виконавчих дій, а тому він зобов'язаний був діяти виключно в межах встановлених Законом. Окрім того, позовні вимоги заявлені до старшого державного виконавця не підлягають задоволенню, оскільки останній не являється належним відповідачем по справі.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та є правильними.
Встановлено, що 03.12.2007р. Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області видано виконавчий лист №2а-89 про зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років.
11.12.2007р. постановою державного виконавця ВП №5620628 відкрито виконавче провадження та надано боржнику строк до 16.12.2007р. для добровільного виконання судового рішення (а.с.8), однак у встановлений строк воно Головним Управлінням Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області виконане не було.
26.03.2009 р. у зв'язку із встановленням, що рішення суду боржником виконано після закінчення терміну наданого для добровільного виконання, головним державним виконавцем Гундяком Т.Д. постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 850грн. та витрати на проведення виконавчих дій у сумі 9,28грн. Постанови отримані позивачем 31.03.2009р. (а.с.9, 11)
27.03.2009р. постановою державного виконавця ВП №12060914 відкрито виконавче провадження на підставі постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій виданої 26.03.2009р. якою постановлено стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області витрати на проведення виконавчих дій у сумі 9,28грн. Постанова отримана позивачем 31.03.2009р. (а.с.24)
25.08.2009р. головним державним виконавцем Гундяком Т.Д. винесено постанову про арешт коштів боржника якою постановлено накласти арешт та стягнути кошти в загальній сумі 859,28грн., що містяться на рахунках та належать позивачу. Постанова отримана позивачем 27.08.2009р. (а.с.26)
04.09.2009р. закінчено виконавче провадження з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутись до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.
Відповідно до ст. 18 вказаного Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ i відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання i цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу виконавчої служби за належним місцем виконання рішення (стаття 24 цього ж Закону).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 6 вказаного Закону передбачено, що вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження», після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
Частиною 2 ст. 24 вказаного Закону передбачено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Відповідно до частини 7 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі коли виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме виконавче провадження і підлягає виконанню у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 45 ЗУ «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, може бути оскаржена сторонами до суду у 10-денний строк.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.
Як вбачається із матеріалів справи, постанова про арешт коштів боржника якою постановлено накласти арешт та стягнути кошти в загальній сумі 859,28грн., що містяться на рахунках та належать позивачу, винесена на підставі невиконання останнім в добровільному порядку постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій від 26.03.2009р., а також прийнята у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не надано суду доказів того, що постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій від 26.03.2009р. прийняті із порушенням норм чинного законодавства, а тому відповідно до наявних у матеріалах справи доказів відповідач при винесенні постанови про арешт коштів боржника від 25.08.2009р. діяв в межах і у спосіб, визначених Конституцією та Законами України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про безпідставність позовних вимог Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо визнання дій неправомірними та скасування постанови.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 195, ст. 197, ч.1 п.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2009 року у справі №2а-2414/09 - без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя С.І. Богаченко
Суддя О.М. Гінда
Суддя М.П. Кушнерик