31 січня 2012 р. < Текст >Справа № 49877/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
судді-доповідача - ОСОБА_1,
суддів - Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Снятинському районі Івано-Франківської області на постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Снятинському районі Івано-Франківської області про зобов'язання перерахувати та виплатити доплату до пенсії,-
01 листопада 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Снятинському районі Івано-Франківської області про зобов'язання перерахувати та виплатити доплату до пенсії як особі яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю за період з 01 січня 2007 року, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2010 року у справі №2а-672/10 адміністративний позов задоволено. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Снятинському районі Івано-Франківської області провести ОСОБА_2 нарахування та виплату доплати до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати з 01 травня 2010 року.
Постанова мотивована тим, що відповідно до ст.39 непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Не погодившись із постановою її оскаржило Управління Пенсійного фонду України у Снятинському районі Івано-Франківської області, вважає, що судом при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким в відмовити в задоволенні позову повністю. Вказує на те, що при обчисленні доплати до пенсії позивачу по справі Управління Пенсійного фонду керувалось Постановою КМ України №836 від 26 липня 1996 року. Просить застосувати строк звернення до адміністративного суду.
У відповідності до п.3 ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є особою яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням серії В-І №522505.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин - громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Всупереч ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу вказана доплата виплачувалася частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року, а не в кратному відношенні до мінімальної заробітної плати, як того вимагає вказаний Закон.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не вказана постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.100 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції вірно враховано ті обставини, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки звернулася з позовом лише 01 листопада 2010 року.
Посилання позивача на застосування до спірних правовідносин ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на думку колегії суддів є необгрунтованим.
Так, оскільки Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року прийнятий пізніше ніж Закон України «Про пенсійне забезпечення», то він має пріорітет над останнім, а тому у вказаних правовідносинах застосовуються положення ст.46 Закон України «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування», за яким пенсія виплачується за минулий час лише нарахована.
Колегія суддів зазначає, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду.
Позивачем не надано доказів того, що нею був пропущений строк для звернення до суду з поважних причин. Тому, з огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення без розгляду позовних вимог за період з 01 січня 2007 року по 30 квітня 2010 року включно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати доплати до пенсії як пенсіонеру який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю починаючи з 01 травня 2010 року.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України у Снятинському районі Івано-Франківської області, відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст. 160, ст. 195, 197, 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Снятинському районі Івано-Франківської області - залишити без задоволення, а постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2010 року у справі №2а-672/10 - без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.І. Богаченко
Суддя О.Б. Заверуха
Суддя В.В. Ніколін