31 січня 2012 р. < Текст >Справа № 50071/11
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
судді-доповідача - ОСОБА_1,
суддів - Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації на постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації про зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення,-
27 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації про зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2007-2009 роки, посилалась на те, що вона як інвалід 2 групи, першої категорії, має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, відповідно до вимог статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2010 року у справі №2а-539/10 заявлений позов задоволено частково. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 належну їй щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік згідно статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржило Управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт звертає увагу на те, що стягнення коштів з управління є неможливим, оскільки у разі, якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата допомога на оздоровлення потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. Вказує на те, що в п. 2 ст. 95 Конституції України визначено, що виключно Законом України «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а управління не наділене повноваженнями щодо перерахунку вказаної допомоги та її виплати поза межами відповідного бюджетного року та не може змінити видатки, які визначені чинним законодавством. Просить застосувати строк звернення до адміністративного суду.
У відповідності до п.3 ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частково.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що вона визнана особою яка постраждала він наслідків аварії на ЧАЕС і якій відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” повинна щорічно виплачуватися грошова допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір отриманої позивачем одноразової допомоги на оздоровлення за 2009 рік не відповідає вимогам зазначеного Закону.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 визнана особою яка постраждала він наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії А №024432 (а.с.7), І категорії, інвалідом ІІІ групи, та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 5, 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення та розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, що передбачена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», необхідно керуватися ст.48 вище вказаного Закону, а не постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що була чинною на час виплати даної допомоги у 2007-2009 роках. А відтак призначення і виплата допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися виходячи з її розміру, що становить по Закону, зокрема для інвалідів ІІІ групи - чотири мінімальні заробітні плати.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.100 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Колегія суддів зазначає, що оскільки стосовно вказаної допомоги ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати шестимісячний строк звернення до суду.
Оскільки, позивач звернувся до суду із позовною заявою лише 27 жовтня 2010 року, що стверджується реєстраційним штампом суду (а.с.2), а позовні вимоги заявлені ним лише по 2009 рік, колегія суддів приходить до висновку про те, що адміністративний позов слід залишити без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.
З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення слід скасувати та прийняти ухвалу про залишення позову без розгляду.
Керуючись ст. ст. 160, 195, ст. 197, п. 4 ч. 1 ст. 198, п.4 ст. 202, ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації - задоволити частково, а постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2010 року у справі №2а-539/10 - скасувати та постановити ухвалу, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Снятинської районної державної адміністрації про зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення - залишити без розгляду.
Ухвала апеляційного адміністративного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.І. Богаченко
Суддя О.Б. Заверуха
Суддя В.В. Ніколін