01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.09.2009 № 6/130-38/233
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Фесюн Т.В.
від відповідача - Осипенко Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної академії наук України
на рішення Господарського суду м.Києва від 09.09.2005
у справі № 6/130-38/233 (суддя
за позовом Національної академії наук України
до АТЗТ "Лікувальний комплекс "Феофанія"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами
Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 29.11.00 позов Національної академії наук України до Акціонерного товариства закритого типу "Лікувальний комплекс "Феофанія" про повернення нерухомого майна було задоволено. Вирішено виселити відповідача з приміщень державного підприємства АПК "Феофанія" та передати майно позивачеві. Ухвалою суду від 29.01.01 абзац 2 резолютивної частини рішення уточнено. Постановою голови арбітражного суду м. Києва від 30.01.01 згадане рішення залишено без змін.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 18.05.01 рішення від 29.11.00 та постанова від 30.01.01 були скасовані, справу направлено на новий розгляд до Арбітражного суду м. Києва.
Постановою президії Вищого арбітражного суду України від 20.06.01 постанову від 18.05.01 у справі скасовано, рішення та постанову арбітражного суду від 29.11.00 та від 30.01.01 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 27.11.01 в порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку постанови президії Вищого господарського суду України від 20.06.01 відмовлено.
Акціонерне товариство закритого типу „Лікувальний комплекс „Феофанія” звернулося до Господарського суду м. Києва з заявою про перегляд рішення Арбітражного суду м. Києва від 29.11.00 за нововиявленими обставинами в порядку ст.ст. 112-114 ГПК України. Відповідач просив скасувати зазначене рішення та відмовити в позові повністю посилаючись на те, що на момент прийняття рішення про виселення його з орендованих приміщень існував довгостроковий договір оренди, термін дії якого спливає лише в грудні 2009 року. Досліджено та встановлено це було під час судових розглядів, що також підтверджено було під час проведення перевірки прокуратурою м. Києва стосовно законності використання відповідачем майнового комплексу АТЗТ "ЛК" "Феофанія".
Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2005 р. у справі №6/130 за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення Арбітражного суду м. Києва від 29.11.2000 р. у справі №6/130 скасовано. В позові відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення та неправильного застосуванням судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач посилається на безпідставність висновків суду щодо існування на час прийняття арбітражним судом рішення у справі укладеного між сторонами договору оренди №24 від 08.12.94, строк дії якого не закінчився.
Відповідач проти поданої апеляційної скарги повністю заперечує, вважає її доводи необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Оскаржуване судове рішення вважає законним, а тому просить залишити його без змін.
Ухвалою від 10.11.2005 Київським апеляційним господарським судом порушено апеляційне провадження у справі №6/130-38/233, матеріали справи призначені до розгляду.
Від представника позивача надійшло клопотання про зупинення апеляційного розгляду справи №6/130-38/233 до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №40/701-13/430 оскільки предмети розгляду в даних справах є безпосередньо пов'язаними між собою, відповідно у разі задоволення позовних вимог в справі №40/701-13/430 відсутніми будуть підстави для задоволення позову про виселення відповідача із спірних приміщень.
Так, предметом розгляду в справі №40/701-13/430 є визнання за АТЗТ „Лікувальний комплекс „Феофанія” права користування майном Лікувально-профілактичного комплексу „Феофанія” згідно договору №24 від 08.12.1994, чинного до 2009 року. Натомість предмет розгляду у даній справі №6/130-38/233 є виселення АТЗТ „Лікувальний комплекс „Феофанія” в зв'язку із закінченням строку дії договору оренди.
Ухвалами суду від 07.12.2005, 20.09.2006, 10.12.2007 апеляційне провадження у справі №6/130-38/233 неодноразово зупинялося до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №40/701-13/430 та набрання законної сили рішення господарського суду в цій справі.
Ухвалами суду від 23.08.2006, 26.11.2007, 13.07.2009 апеляційне провадження у справі №6/130-38/233 неодноразово поновлювалося.
Розглянувши подану апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши зібрані у справі докази, судова колегія встановила наступне.
Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 29.11.00 позов Національної академії наук України було задоволено. Вирішено виселити АТЗТ „Лікувальний комплекс „Феофанія” з приміщень державного підприємства АПК "Феофанія" та передати майно позивачеві.
Підставою для задоволення позову став той факт, що строк укладеного між сторонами договору оренди № 7 від 05.04.94 закінчився 05.04.99, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для користування майном.
Як вбачається з матеріалів справи, не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням про його виселення, відповідач в обґрунтування власної позиції щодо правомірного здійснення користування спірними приміщеннями вказує на укладення між сторонами нового договору оренди №24 від 08.12.1994, що свідчить про наявність між сторонами довгострокових орендних правовідносин.
Позивач заперечує проти укладення вказаного договору оренди №24 від 08.12.1994, стверджує, що надані відповідачем копії договору, свідчать про відсутність оригіналу цього договору та фактичну фальсифікацію даних відповідачем.
В серпні 2005 р. АТЗТ "ЛК "Феофанія" звернулося до господарського суду із заявою про перегляд рішення Арбітражного суду м. Києва від 29.11.00 за нововиявленими обставинами, які є суттєвими для вирішення спору між сторонами і не були відомі на час прийняття рішення (т.4, а.с. 51).
В якості підстав перегляду рішення за нововиявленими обставинами відповідач послався на проведення Прокуратурою м. Києва відповідної перевірки та встановлення факту законності використання відповідачем спірного цілісного майнового комплексу. Постановою Прокуратури м. Києва від 30.06.05 було відмовлено в порушенні кримінальної справи проти посадових осіб АТЗТ.
Зазначене підтверджує, на думку відповідача, наявність довгострокових орендних правовідносин саме згідно договору оренди №24 від 08.12.1994, що також було встановлено Святошинським судом м. Києва в цивільній справі № 2-2809-2004. Під час розгляду цієї справи було допитано свідків про існування оригіналу договору №24, котрий був втрачений в 1997-1998 рр.
В запереченнях на заяву АТЗТ "ЛК "Феофанія" про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (т.4., а.с.69), позивач вказує про безпідставність вимог заявника з огляду на положення ст.ст.112, 34 ГПК України, якими встановлені підстави для перегляду рішення за нововиявленими обставинами та вимоги до доказів, що подаються сторонами на підтвердження власних вимог.
Господарський суд першої інстанції, задовольняючи заяву АТЗТ „Лікувальний комплекс „Феофанія” про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Арбітражного суду м. Києва від 29.11.2000 р., дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Зокрема, господарський суд не прийняв до уваги твердження позивача про не укладення сторонами договору №24 від 08.12.1994 та надання відповідачем суду фальсифікованої копії цього договору, з огляду на наявність в матеріалах справи рішень Шевченківського й Святошинського районних судів м. Києва, згідно яких на підставі пояснень свідків був встановлений факт існування довгострокового договору оренди №24 від 08.12.1994. Однак, на час прийняття арбітражним судом рішення по даній справі оригінал договору був відсутній у відповідача та про його існування стало відомо відповідачу лише в 2002 році (коли цей договір у складі інших документів був переданий до адміністрації АТЗТ "ЛК" "Феофанія" громадянином Олійником В.В.). Згідно довідки Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві та постанови від 07.05.02 оригінал спірного договору №24 разом з іншими договорами та документами було викрадено у працівника відповідача.
За таких обставин суд першої інстанції прийняв до уваги доводи відповідача про те, що дані щодо фальсифікації даного договору були спростовані тільки у 2005 році (постанова прокуратури м. Києва від 30.06.05). За відсутності у відповідача оригіналу договору № 24 від 08.12.94 на час прийняття рішення арбітражним судом, господарський суд переглядаючи це рішення за нововиявленими обставинами, прийшов до висновку, що належними засобами доказування відповідач зміг довести факт існування договору оренди №24 від 08.12.1994 виключно у 2005 році. Відповідно користування відповідача спірними приміщеннями ґрунтується на договорі № 24 від 08.12.94, строк оренди за яким закінчується в 2009 році.
Розглянувши зібрані у справі докази, дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з наступних підстав.
У відповідності до ст.112 ГПК України, господарським судом може бути переглянуте прийняте ним судове рішення, що набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
Отже, підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами може бути тільки відкриття таких невідомих раніше обставин, які, якщо вони були б відомі суду під час вирішення справи, суттєво вплинули б на висновки суду щодо прав та обов'язків осіб, які беруть участь у процесі. При цьому мова іде про нові обставини, факти, а не нові докази встановлених раніше або не врахованих судом обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, на час прийняття Арбітражним судом м. Києва рішення у справі №6/130 від 29.11.00, яке відповідач просив господарський суд переглянути за нововиявленими обставинами, договору №24 від 08.12.1994 (на який в подальшому став посилатися відповідач) не існувало, а також про ймовірність укладення нового договору оренди на новий строк сторонам у справі відомо не було.
Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи листами позивача №16/127 від 10.03.1999, №16/676а від 26.10.1999 з вимогами про звільнення відповідачем спірних приміщень в зв'язку із закінченням строку, на який було укладено договір оренди №7 від 05.04.1994 (т.1, а.с.5).
Зокрема, у відзиві на позовну заяву про виселення відповідача (т.2, а.с.32), відповідач зазначав, що вважає укладений між сторонами договір оренди №7 від 05.04.1994 таким, що було продовжено на тих же умовах на новий строк, з огляду на фактичне продовження користування спірними приміщеннями позивача.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судова колегія звертає увагу на закріплені ст.34 ГПК України принципи належності та допустимості доказів. Враховуючи ці принципи, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно факт укладення сторонами договору оренди №24 може підтверджуватися безпосередньо письмовими доказами, зокрема, наданням стороною оригіналу укладеного договору. Рішення суду не може ґрунтуватися в даному випадку на свідченнях свідків. А тому не можуть вважатися належними і допустимими доказами надані свідчення свідків про укладення між сторонами договору оренди №24, які допитувалися Святошинським судом м. Києва під час розгляду цивільної справи № 2-2809-2004 (т.4, а.с.130).
До того ж рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06.07.2004 у справі № 2-2809-2004, заяву Дібрової О.М. про встановлення факту укладення між сторонами договору оренди №24 від 08.12.1994 залишено без розгляду.
Також не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача про встановлення Шевченківським райсудом м. Києва факту укладення сторонами договору оренди №24. Як вбачається зі змісту рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.12.2002 р. у справі №2-4345 (т.4, а.с.145), яким було відмовлено в задоволенні позову про спонукання Національної Академії Наук України до укладення договору оренди, під час розгляду спору судом оригінал договору оренди №24 не досліджувався, а висновки суду про наявність між сторонами орендних відносин були обґрунтовані наданою нотаріально посвідченою копією договору оренди №24.
Оскільки позивач заперечує факт укладення даного договору №24, стверджує про фальсифікацію копій, а в протягом розгляду спору було встановлено існування трьох нотаріально завірених копій договору, по яким не можливо встановити або спростувати факт підробки, відповідно такі копії договору №24 не можуть бути прийняті судом в якості належного і допустимого доказу укладення сторонами спірного договору.
Як встановлено судовою колегією, у відповідача взагалі відсутній оригінал договору оренди №24 від 08.12.94, яким як він стверджує продовжені орендні правовідносини сторін, а на час розгляду арбітражним судом спору та прийняття у справі №6/130 рішення про виселення відповідача із спірних приміщень (яке він просить переглянути за нововиявленими обставинами), відповідач не знав та не заявляв про факт укладення сторонами такого договору.
Крім того, колегія вважає безпідставними доводи відповідача про те, що йому не було відомо, а також не могло бути відомо на час розгляду спору арбітражним судом про укладення між сторонами довгострокового договору оренди №24, що є істотною обставиною для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, посадова особа Діброва О.М. (головний лікар лікувально-профілактичного комплексу „Феофанія”, яка і досі працює в штаті відповідача), і яка як стверджує відповідач, згідно наявних копій підписувала договір оренди №24 від 08.12.1994, ще в 2000 році підписувала позовну заяву про перегляд рішення арбітражного суду та інші процесуальні документи у справі та зазначала про укладення даного договору між сторонами (т.5, а.с.18). Відповідно господарський суд дійшов помилкового висновку, що про існування договору оренди №24 заявнику стало відомо лише в 2002 році.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в червні 2004 р. відповідач звертався до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про усунення перешкод в користуванні майном (справа №36/202), під час розгляду якої, зокрема, послався на укладення сторонами довгострокового договору оренди №24, однак, неможливість надання оригіналу договору ще під час розгляду спору арбітражним судом та ухвалення судом незаконного рішення, в зв'язку із розслідуванням кримінальної справи проти посадових осіб ЛК „Феофанія” та вилученням всіх документів правоохоронними органами. Такі посилання відповідача колегія визнає необгрунтованими з огляду на те, що не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами.
Судова колегія звертає увагу на те, що ст.112 ГПК України не містить переліку обставин, котрі слід вважати нововиявленими, а також не визначає, які обставини мають істотне значення для справи. Тому при вирішенні цих питань слід керуватися правилами ст.43 ГПК України щодо оцінки доказів, а також визначати, чи відповідає заявлена стороною як нововиявлена обставина наступним умовам:
- бути юридичним фактом, що має істотне значення для правильного вирішення даної конкретної справи. Якби нововиявлена обставина була відома суду під час винесення судового акта, то вона обов'яз ково вплинула б на остаточні висновки суду;
- бути юридичним фактом, який існував на момент звернення заявника до суду з позовом і під час розгляду справи судом;
- бути юридичним фактом, який не міг бути відомий ані особі, яка заявила про це в подальшому, ані суду, що розглядав справу.
Враховуючи вищевикладене, а також вимоги законодавця, що ставляться до обставин, які можуть бути визнані судом як нововиявлені, колегія не погоджується із доводами відповідача про підтвердження факту існування спірного договору оренди №24 Прокуратурою м. Києва під час проведення перевірки (згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 30.06.2005), і визнання цієї обставини нововиявленою, з огляду на те, що цього підтвердження прокуратури не було і не могло бути у заявника на час розгляду спору арбітражним судом в 2000 році.
Згідно постанови від 30.06.2005 за результатами матеріалів перевірки законності дій службових осіб АТЗТ „Феофанія” при використанні лікувального комплексу „Феофанія”, в порушенні кримінальної справи за фактом використання майнового лікувального комплексу службовими особами та підробки договору оренди №24 від 08.12.1994 відмовлено, в зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину (т.4., а.с.129).
Як вбачається зі змісту даної постанови, щодо підроблення договору оренди №24, то в ході перевірки встановити та дослідити оригінал вказаного договору не виявилося можливим. Встановлено існування 3-х його нотаріально завірених копій, по яким не можливо було встановити або спростувати факт підробки.
Місцезнаходження оригіналу не відоме, оскільки згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 07.05.2002, винесеної дільничним інспектором інспектором Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві оригінал договору №24 від 08.12.94 був разом з іншими документами викрадений невстановленими особами.
Як свідчать наявні у справі матеріали, оригінал договору №24 від 08.12.1994, на який посилається відповідач як на підставу виникнення та існування орендних правовідносин, під час розгляду спорів між сторонами, а ні в господарському, а ні в судах загальної юрисдикції під час розгляду кримінальної справи, сторонами не надавався, судом не досліджувався. Його копії, в тому числі нотаріально завірені, не є допустимим засобом доказування у відповідності до вимог ст.ст.34, 36 ГПК України.
Посилання ж відповідача, в якості обґрунтування власної позиції, на постанову Прокуратури м. Києва про відмову в порушенні кримінальної справи від 30.06.2005 та вирок Шевченківського райсуду м. Києва від 15.04.2002 у кримінальній справі № 1-92, колегією визнаються безпідставними, враховуючи те, що не можливо надати їм належної правової оцінки, оскільки обставини, пов'язані з укладанням спірного договору № 24 не були предметом судового розгляду та предметом проведеної перевірки прокуратурою, і питання, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені не вирішувались.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про необґрунтованість поданої заяви про перегляд рішення Арбітражного суду м. Києва від 29.11.00 за нововиявленими обставинами, та відсутність підстав для визнання, викладених заявником в заяві обставин, нововиявленими в розумінні ст.112 ГПК України, оскільки зазначені обставини не спростовують встановлених під час судового розгляду фактів, що і були покладені в основу рішення суду.
Крім того, колегія також звертає увагу на наявність в матеріалах справи постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2009 у справі №40/701-13/430 за позовом АТЗТ „Лікувальний комплекс ”Феофанія” до Національної академії наук України, треті особи - ДП „Лікувально-профілактичний комплекс „Феофанія”, Фонд державного майна України, за участі Прокуратури м. Києва, про визнання за АТЗТ „Лікувальний комплекс ”Феофанія” права користування цілісним майновим комплексом на підставі договору оренди №24 від 08.12.1994, терміном на 15 років.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2009 у справі №40/701-13/430 рішення Господарського суду м. Києва від 23.02.2007 скасовано повністю, у справі прийнято нове рішення, яким в позові АТЗТ „Лікувальний комплекс ”Феофанія” відмовлено.
Як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, предметом дослідження в справі №40/701-13/430 були можливість укладення договору оренди №7 від 05.04.1994, та зокрема, договору оренди №24 від 08.12.1994 строком на 15 років між трудовим колективом Лікувально-профілактичного комплексу „Феофанія”, правонаступником якого як стверджує відповідач, є саме АТЗТ „Лікувальний комплекс ”Феофанія” (орендар) та НАН України (орендодавець), а також досліджувалося питання правонаступництва орендаря - Лікувально-профілактичного комплексу „Феофанія”.
Під час розгляду спору судом апеляційної інстанції було встановлено, що ні договором оренди № 7, ні з наявної копії договору оренди № 24 не передбачено виникнення правонаступництва. В Статуті Акціонерного товариства закритого типу „ЛК „Феофанія” відсутній запис про правонаступництво товариства стосовно прав та обов'язків ДП ЛПК „Феофанія” НАН України за договорами оренди № 7 або № 24.
Відсутніми є докази, які свідчили б про те, що між ДП ЛПК „Феофанія” НАН України та АТЗТ „Феофанія” складався передаточний або розподільчий акт чи баланс стовно переходу прав та обов'язків від підприємства до товариства при правонаступництві. Державне підприємство ЛПК „Феофанія” НАН України, як вбачається із матеріалів справи внесено до ЄДРПОУ і відсутні докази про його виключення з реєстру.
За результатами дослідження положень установчих документів сторін, а також з урахуванням вимог чинного на час укладення договорів законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.
Доводи позивача (АТЗТ „ЛК „Феофанія”), що матеріалами справи підтверджується факт правонаступництва АТЗТ „ЛК „Феофанія” по відношенню до майна, прийнятого в орендне користування трудовим колективом ЛПК „Феофанія” НАН України згідно договору оренди № 7 від 05.04.1994 та № 24 від 08.12.1994, котрий в подальшому виступив засновником господарського товариства позивача, є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спору та не підтверджується матеріалами справи.
З огляду на встановлені апеляційним господарським судом обставини під час розгляду спору у справі №40/701-13/430, зокрема відсутність будь-яких підстав щодо правонаступництва ЛПК „Феофанія”, доводи відповідача (АТЗТ „ЛК „Феофанія”) щодо обґрунтованого здійснення ним користуванням майновим комплексом на підставі договору №24 як правонаступника орендаря (навіть за умов його дійсного укладення між сторонами) є неправомірними та такими, що спростовуються встановленими у справі №40/701-13/430 обставинами.
За таких обставин колегія вважає, що заява відповідача про перегляд рішення Арбітражного суду м. Києва від 29.11.00 за нововиявленими обставинами задоволенню не підлягає, відповідно рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2005 у справі №6/130 підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Національної академії наук України задовольнити.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.09.2005 р. у справі №6/130 скасувати.
Заяву Акціонерного товариства закритого типу „Лікувальний комплекс „Феофанія” про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Арбітражного суду м. Києва від 29.11.2000 р. у справі №6/130 залишити без задоволення.
Рішення Арбітражного суду м. Києва від 29.11.2000 р. у справі №6/130 залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу „Лікувальний комплекс „Феофанія” (03143 м. Київ, вул. Академіка Лебедєва, 31, код ЄДРПОУ 23521546) на користь Національної академії наук України (01601 м. Київ, вул. Володимирська, 54 код ЄДРПОУ 00019270) 21, 50 грн. - державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.
3. Матеріали справи №6/130-38/233 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя
Судді