01.10.09 р. Справа № 41/47а
м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223
Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.
при секретарі судового засідання Говор О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом Закритого акціонерного товариства «Славолія», м.Київ
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку
третьої особи без самостійних вимог: Державна податкова інспекція у Дарницькому районі м.Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001100815/0/37911/10/08-40-3 від 12.12.2003 року в сумі 6582410,50 грн
Позивач, закрите акціонерне товариство «Марг-Вест», звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001100815/0/37911/10/08-40-3 від 12.12.2003 року, прийнятого відповідачем, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість: основний платіж в сумі 3549621,00 грн, та застосовані штрафні санкції в сумі 3032789,50 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що:
безпідставні висновки відповідача про заниження обсягів продажу у жовтні-листопаді 2001 року, оскільки встановлена різниця у облікових документах пояснюється різною тривалістю робочого дня у позивача та його структурного підрозділу;
невірні висновки про порушення позивачем п.4.5 Закону України № 168/97, оскільки окремі дрібні описки у корегуваннях податкових накладних не можуть тягнути за собою заниження податкового зобов'язання;
позивач не припускався порушення п.3.1.2 ст.3 Закону України № 168/97, оскільки ним для перевірки були представлені всі необхідні документи, які підтверджують, що основні фонди від компанії Лауфер Б.В. отримані ним в якості внеску до статутного фонду в обмін на корпоративні права;
невірними є твердження відповідача про порушення позивачем п.7.4.1 ст.7 Закону України № 168/97 в частині віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, пов'язаних з придбанням рекламних послуг, оскільки витрати на рекламу понесені у зв'язку з продажем товарів та правомірно віднесені ним до валових витрат;
наявні в нього податкові накладні містять всі необхідні реквізити, а виявлені відповідачем на його думку нібито невідповідності в них не можуть свідчити про те, що такі податкові накладні не мають юридичної сили та доказовості і не дають право на податковий кредит позивачу в період їх отримання від контрагента;
ним правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковій накладній, отриманої від ПП «Форум».
Позивач зазначив, що згідно постанови господарського суду Донецької області від 15.11.2006 року по справі №28/52а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 22.01.2007 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.11.2008 року, не підтверджено, а навпаки спростовано висновки акту перевірки відповідача з питань податкового обліку операцій з отримання основних фондів від компанії Лауфер Б.В. в обмін на емітовані корпоративні права та операцій пов'язаних з придбанням рекламних послуг і віднесення таких витрат до складу валових витрат;
Позивач також зазначив, що контроль за сплатою ПДВ у разі ввозу на митну територію України іноземних товарів згідно з Митним кодексом здійснюють не податкові, а митні органи України, які здійснили митне оформлення іноземних інвестицій, інвестованих компанією Лауфер без зауважень і заперечень, а відповідач невірно перебравши на себе функції іншого органу, зробив помилкові висновки і прийняв помилкове повідомлення-рішення.
Ухвалою від 06.04.2004 року провадження по справі №41/47а зупинялось до вирішення по суті пов'язаної з нею справи №28/52а. У зв'язку з вирішенням по суті справи №28/52а та надходженням клопотання від відповідача, провадження по справі поновлено.
Ухвалою по справі від 27.08.2009р. відкрите провадження в адміністративній справі № 41/47а, призначено попереднє судове засідання.
Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі м. Києва.
Ухвалою по справі від 03.09.2009р. позивача - Закрите акціонерне товариство “МаргВест” замінено на його правонаступника - Закрите акціонерне товариство “Славолія”.
Позивач також стверджує про безпідставність висновків відповідача про заниження обсягів продажу у жовтні-листопаді 2001 року, невірність висновків про порушення норм Закону України №168/97, невідповідність нормам і вимогам чинного законодавства, наявність у акті перевірки, що послужив підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення, арифметичних помилок, невідповідність використаних в розрахунках даних фактичним, помилковому визначенні об'єктів оподаткування та протиріччям висновків акту перевірки судовим рішенням, що набули чинності по справі №28/52а.
Відповідач у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте ним на підставі належним чином встановлених порушень у відповідності до вимог чинного законодавства.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши додатково надані документи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
З 16.09.2003р. по 10.12.2003р. відповідачем проведено позапланову комплексну документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.10.2001р. по 30.06.2003р., результати якої відображені у акті № 291-08-40- 3/00333569 від 11.12.2003р. (надалі - акт перевірки).
На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001100815/0/37911/10/08-40-3 від 12.12.2003р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 6582410,00 грн, в т.ч. 3549621,0 грн основного платежу, 3032789,50 грн штрафні (фінансові) санкції.
Згідно висновків акту перевірки (стор.19 п.1.1, 1.2), відповідачем встановлено порушення позивачем в жовтні-листопаді 2001 року п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, встановлено заниження обсягу продажу в сумі 1280,55 грн, заниження податкового зобов'язання на суму 213,43 грн (відповідно 137,37 грн та 76,06 грн) завищення обсягів продажу в сумі 1153,81 грн. в грудні 2001 року, завищення податкового зобов'язання на суму 192,30 грн.
Наведені заниження та завищення визначені такими що виникли внаслідок того, що податкові накладні на реалізацію по магазину виписувалися не на суму щоденної виручки, яка була фактично отримана підприємством, а на суму, яка була інкасована у банк. В результаті чого суми щоденної виручки та розмір службового внеску відображені у Книзі обліку розрахункових операцій по кожному касовому апарату на початок і на кінець місяця не співпали на 137,37 грн, на 76,06 грн. і на 192,30 грн., відповідно.
Актом перевірки (стор.19 п.1.3 ), також зроблені висновки про наявність порушення позивачем в грудні 2001 року, січні, березні, травні 2002 року п.п.4.5 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість», п.26, 28-31 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПАУ №165 від 30.05.1997р. А саме, зазначено про заниженння обсягів продажу в сумі 43729,92 грн, заниження податкового зобов'язання на суму 7288,57 грн шляхом заповнення невідповідним чином розрахунків коригувань №348, 349, 347 і 332, через те, що в них не вказано номер та дата договору згідно з яким вносяться зміни, номер розрахунку коригування має номер не у вигляді дробу, а графи 12-15 розрахунку коригувань заповнені з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку.
Актом перевірки (стор.20 п.1.4), відповідачем також встановлено порушення позивачем пп.3.1.2, п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає у не нарахуванні податкових зобов'язань при імпортуванні основних фондів, отриманих від фірми Лауфер Б.В. як внесок до статутного фонду по ВМД №115180 від 07.11.02р. на суму 6096663,82 грн (машина Енфлекс по розливу майонезу), по ВМД №110376 від 13.06.03р. на суму 406753,23 грн (термоізольований причеп Кьогель), по ВМД № №110374 від 13.06.03р. на суму 406753,23 грн (термоізольований причеп Кьогель), по ВМД № №110372 від 13.06.03р. на суму 406753,23 грн (термоізольований причеп Кьогель), по ВМД № №110370 від 13.06.03р. на суму 406753,23 грн (термоізольований причеп Кьогель), по ВМД № №110344 від 13.06.03р. на суму 1204888,92 грн (євротягач Мерседес-Бенц), по ВМД № №110338 від 13.06.03р. на суму 1204888,92 грн (євротягач Мерседес-Бенц), по ВМД № №110342 від 13.06.03р. на суму 1204888,92 грн (євротягач Мерседес-Бенц), по ВМД № №110340 від 13.06.03р. на суму 1204888,92 грн (євротягач Мерседес-Бенц), оскільки не надані на перевірку первинні документи, що підтверджували б факт передачі вказаних основних фондів Лауфер Б.В. в обмін на емітовані ЗАТ «Марг-Вест» корпоративні права. Таким чином, встановлено заниження податкових зобов'язань у листопаді 2002 року на суму 1219332,76 грн, у червні 2003 року на суму 1289313,72 грн.
Згідно висновків акту перевірки (стор.21 п.п.1 п.2), відповідачем встановлено порушення позивачем в січні, лютому, червні, липні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2002 року пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» на суму 972212,70 грн, а саме віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по рекламним послугам, які не відносяться до складу валових витрат. У акті перевірки зазначено, що ці порушення описані у п. 1, 2, 3 розділу щодо перевірки правильності обчислення сум витрат платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів.
У акті перевірки (стор.22, 23 п.п.2 п.2) відповідачем також зазначено про порушення позивачем в жовтні, листопаді 2001 року пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» через завищення податкового кредиту на загальну суму 42301,64 грн, в т.ч. у жовтні 2001 року на суму 23206,3 грн, у листопаді 2001 року на суму 19095,34 грн. Порушення полягає в тому, що у рядку «індивідуальний податковий номер покупця» заповнено інший (попередній) податковий номер позивача ніж той, що присвоєний позивачу згідно з свідоцтвом про реєстрацію платника на додану вартість № 06084871, одержаний ним 31.01.2001р. Також, у рядку «місцезнаходження продавця» з адреси зазначено лише місто без найменування вулиці, що не відповідає визначенню цього поняття згідно діючому законодавству України. Це позбавляє податкову накладну юридичної сили і доказовості, а покупець, в свою чергу, позбавляється права на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість по таких податкових накладних.
З акту перевірки (стор.24), також вбачається, що відповідачем встановлено порушення позивачем в листопаді 2001 року пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» на суму 19166,67 грн, а саме завищення податкового кредиту по операції придбання яєчного порошку від ПП «Форум». Наявність порушення обґрунтовано тим, що ПП «Форум» на податковому обліку знаходиться з 23.03.2001 року, за рішенням Кіровського районного суду м.Донецька від 21.10.2002 року установчі документи ПП «Форум» визнано недійсними, за Актом ДПІ у Кіровському районі у м.Донецьку №30 від 04.01.2003 року свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 07933787 анульовано, а відповідно до п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАСУ, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Предметом розгляду справи №28/52а було, зокрема, визначення наявності чи відсутності обставин отримання позивачем в 2002 і 2003 роках основних фондів і грошових інвестицій від компанії Лауфер Б.В. (нерезидента) в обмін на емітовані корпоративні права, що пов'язано з встановленням факту порушення позивачем пп.3.1.2, п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».
Також, в ході провадження по справі №28/52а з'ясовувалось існування чи відсутність порушень з боку позивача, викладених у розділах 1, 2, 3 акту перевірки з віднесення до складу валових витрат позивача в січні - грудні 2002 року, січні - червні 2003 року витрат на рекламні заходи, що пов'язано з формуванням позивачем податкового кредиту в зазначений період 972212,70 грн і об'єкту оподаткування ПДВ на підставі п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97.
15.11.2006 року господарським судом Донецької області у справі №28/52а прийнято постанову, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 22.01.2007 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.11.2008 року.
Як вбачається з постанови господарського суду Донецької області по справі №28/52а судом розглянуті питання додержання позивачем порядку формування складу валових витрат в січні - грудні 2002 року та січні - червні 2003 року в т.ч. за рахунок включення до складу валових витрат - витрат на рекламу і витрат за користування знаком «Славолія».
Так, у наведеній постанові зазначено про те, що не знайшли свого підтвердження висновки відповідача викладені в акті перевірки в розділах 1, 2, 3 і ці висновки спростовані в судовому рішенні (стор.7-8, 11-15 постанови), а отже відсутні будь-які підстави вважати, що позивач порушив порядок формування валових витрат у вказаний період.
Тобто, судовим рішенням по справі №28/52а встановлено правомірність віднесення до складу валових витрат позивача в січні - грудні 2002 року, січні - червні 2003 року витрат на рекламні заходи.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97 в редакції, що діяла на момент спірних відносин, податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.
Враховуючи те, що правомірність віднесення позивачем витрат на рекламні заходи підтверджена судовим рішенням по справі №28/52а, та зважаючи на наведені приписи п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97 і ч.1 ст.72 КАСУ, у господарського суду відсутні підстави вважати, що позивачем порушено приписи п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97 і неправомірно включено до складу податкового кредиту податок в сумі 972212,70 грн. В цій частині висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються обставинами, встановленими у постанові господарського суду по справі №28/52а, а тому позов в цій частині обґрунтований і підлягає задоволенню.
Постановою господарського суду по справі №28/52а (стор. 2-4, 8-9 постанови) також спростовано висновки відповідача з питань податкового обліку операцій позивача з отримання основних фондів від компанії Лауфер Б.В. в сумі 6096663,82 грн у 4-му кварталі 2002 року і в сумі 6446568,60 грн у 2-му кварталі 2003 року в т.ч. 324618,58 грн грошовими коштами в обмін на емітовані ним корпоративні права.
Судом при розгляді справи №28/52а встановлено, що позивач всі основні фонди і грошовий внесок у валюті отримав від компанії-нерезидента в якості внеску до свого статутного фонду в обмін на емітовані позивачем корпоративні права, а саме, 640400 штук простих іменних акцій на загальну суму 11808976,0 грн.
Відповідно до п.п.3.2.8 п.3.2 ст.3 Закону України №168/97 не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України.
Судом в ході розгляду спору досліджені: вантажно-митні декларації №№ 115180, 110376, 110374, 110372, 110370, 110344, 110338, 110340 і 110342, оформлені митницею, в яких є відмітка про те, що вони імпортуються в Україну в якості внеску до статутного фонду позивача, протоколи загальних зборів позивача з рішенням про збільшення статутного фонду для оплати інвестицій компанії Лауфер Б.В., зміни до статуту позивача від 28.08.2002р. і від 19.02.2003р., зареєстровані державними органами у встановленому порядку, передавальні розпорядження від 28.10.02р., від 03.02.03р. і від 28.05.03р., з яких вбачається що додатковий випуск акцій позивача у кількості 640400 шт. на загальну суму 11808976,0 грн розміщено на користь компанії Лауфер Б.В., свідоцтво про державну реєстрацію інвестицій від компанії Лауфер Б.В., угода з депозитарієм про зберігання цінних паперів, тощо.
Відповідно до листа Держмитслужби України №15/3-414-ЕП від 11.02.2000р., під час митного оформлення товарів (крім підакцизних), які ввозяться на митну территорію України в якості внеску до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, у третьому підрозділі графи 36 (преференція по ПДВ) проставляється «00», оскільки такі товари не є об'єктом оподаткування ПДВ. При цьому, у графі 47 ВМД умовні платежі по ПДВ не нараховуються.
Як вбачається з ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.11.2008 року по справі №28/52а, нею підтверджено правомірність висновку судів попередніх інстанцій про те, що обладнання і суми грошових коштів, які були отримані від іноземного інвестора Лауфер Б.В. в обмін на корпоративні права позивача, не мають ознак безоплатно наданих товарів (робіт, послуг) визначених в п.1.23 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і їх вартість не підлягає включенню до валового доходу підприємства згідно п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Крім того, відповідно до п. 2.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» контролюючими органами є:
митні органи - стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;
органи Пенсійного фонду України - стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування - стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, встановленої законом;
податкові органи - стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1 - 2.1.3 цього пункту.
Пунктом 2.2.1 цього ж закону визначено, що контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.
Порядок контролю з боку митних органів за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору встановлюється спільним рішенням центрального податкового органу та центрального митного органу.
Спільним наказом ДПАУ і Держмитслужби України №109/188 від 16.03.2001р. «Про затвердження порядку здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів на митну територію України», контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою визначення податкових зобов'язань та за сплатою платниками податків, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, здійснюється митними органами.
Таким чином, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що відповідач в даному випадку з порушенням наведених норм законодавства вийшов за межі компетенції наданої йому законом.
З огляду на наведене у суду відсутні підстави вважати законним нарахування відповідачем податку в сумі 2508646,48 грн з операцій отримання основних фондів і грошового внеску від нерезидента - компанії Лауфер Б.В. до статутного фонду позивача в обмін на акціїї позивача.
Як вбачається з акту перевірки, у жовтні 2001 року позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму 23206,30 грн ПДВ по 18 податковим накладним, виданим ПП «Техспецліс», СП ТОВ «Донпластавтомат», ТОВ «Укрвтромет», ПП «ВКФ Екстрім», СП «Софія стар», ТОВ «Укрпродукт», ПП «Автостоп» та ПП „Фірма Техно-Люкс” з придбаних в них товарів і послуг на загальну суму 139237,78 грн. У листопаді 2001 року позивач відніс до складу податкового кредиту суму 19095,34 грн ПДВ по 9 податковим накладним, виданим ПП «Техспецліс», СП ТОВ «Донпластавтомат», ЗАТ «Донмашобладнання», ПП «Кортех», СП «Софія стар», ТОВ ПКЦ «Оптіма ЛТД» з придбаних у них товарів і послуг на загальну суму114580,41 грн, у яких зазначений інший індивідуальний номер покупця, ніж присвоєний 003335605093 згідно з свідоцтвом від 31.01.2001 року № 06084871,
Наведене, на думку, відповідача є порушенням п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України №88 від 24.05.95р., ст.8 Закону України «Про підприємництво», позбавляє такі податкові накладні юридичної сили та доказовості, а позивача права на включення до податкового кредиту затрат по сплаті ПДВ на підставі цих податкових накладних. При цьому, у акті перевірки зазначено, що всі суми ПДВ відповідають задекларованим показникам і цілком збігаються з даними книги придбання товарів (робіт, послуг).
Суд вважає, що такі недоліки податкових накладних як зазначення іншого індивідуального номеру покупця, неповне визначення місцезнаходжень, не заповнення деяких граф форми податкової накладної і т. ін. не мають своїм наслідком втрати платником податку права на податковий кредит, у разі якщо ним додержано вимоги п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97.
Крім того, відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України №168/97 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), що свідчить з якими саме подіями законодавець пов'язує виникнення і існування права на податковий кредит у платника податку.
Тобто, окремі недоліки в оформленні податкової накладної за умови фактичної сплати до бюджету сум ПДВ постачальником, що склав цю податкову накладну, не можуть бути підставою для відмови у покупця прав на податковий кредит за цією податковою накладною. До того ж, позивачем надані до матеріалів справи листи ТОВ «Укрпродукт» та ТОВ «Укрвтромет», в яких підтверджено, що суми ПДВ за вищевказаними податковими накладними по розрахунках з позивачем віднесено цими особами до складу свого податкового зобов'язання і відображено в книгах продаж.
Крім того, дослідження в судовому засіданні витребуваних у позивача оригіналів вищевказаних податкових накладних, приведені в акті перевірки недоліки не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту з цих підстав є помилковими, а донарахування позивачу ПДВ в сумі 23206,30 грн у жовтні 2001 року та в сумі 19095,34 грн у листопаді 2001 року не можна вважати обґрунтованим.
Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку сум донарахованого за спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання, ним донарахована сума ПДВ в розмірі 7288,57 грн. через заниження обсягів продажу в сумі 43729,92 грн.
Відповідач стверджує, що позивачем порушено вимоги п. 4.5. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”, оскільки у розрахунках коригування від 21.01.2002р., розрахунках за березень, травень, грудень 2002р. друга сторона не є платником податку.
Такі твердження відповідача не узгоджуються з матеріалами перевірки з огляду на наступне.
Як вбачається з акту перевірки, у розрахунках коригування кількісних і вартісних показників до 4 податкових накладних в грудні 2001 року, 2 податкових накладних у січні 2002 року, по 4 податкових накладних в березні 2002 року, та по 1 податковій накладній у травні і грудні 2002 року неналежним чином заповнено графи 6, 7; номери розрахунків присвоєні не у вигляді дробу, а графи 12-15 розрахунків заповнені не у відповідності до правил ведення бухгалтерського обліку. По розрахунках №№348, 347, 349 від 26.03.2002р., №113 не заповнено графу 6, що не збігається з Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПАУ №165 від 30.05.1997р.
Таким чином, в якості встановленого податковим органом в ході перевірки порушення визначено виключно наведені недоліки розрахунків. Будь-яких інших порушень в ході перевірки не встановлено, матеріали перевірки взагалі не містять будь-яких посилань на дослідження юридичного та/або податкового статусу контрагентів позивача.
Суд зауважує, що відповідно до п. 4.5. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” перерахунок податку є не правом, а обов'язком платника податків. Тобто, такий перерахунок, за наявності відповідних, передбачених законом умов повинен бути зроблений, а відсутність номеру та дати договору у розрахунку чи зазначення не у вигляді дробу номеру не мають суттєвого значення для проведення такого перерахунку. При цьому, відсутність передбачених законом умов, встановлення таких обставин в ході перевірки відповідачем не доведена.
Отже, висновок відповідача у акті перевірки про заниження обсягів продажу в сумі 43729,92 грн та про заниження позивачем податкового зобов'язання на 7288,57 грн у розрахунках коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних в грудні 2001 року, у січні 2002 року, в березні 2002 року, у травні і грудні 2002 року є необґрунтованим, а вимоги щодо визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення у зазначеній частині такими, що підлягають задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбав у ПП «Форум» сировину для виробництва (яєчний порошок) за угодами №462 від 19.11.01р. та №466 від 19.11.01р. Позивачем за 40 тн сировини сплачено 19.11.01р. по платіжному дорученню №5045 суму у розмірі 115000,0 грн. ПП «Форум» видано на ім'я позивача податкову накладну №187 від 20.11.2001р. із сумою ПДВ 19166,67 грн.
Відповідач стверджує про завищення позивачем податкового кредиту за спірними операціями на 19166,67 грн. оскільки продавець сировини - ПП «Форум», втратив статус платника ПДВ у 2001 році на дату видачі відповідачу відповідної податкової накладної.
Наведені висновки відповідача не відповідають вимогам законодавства та спростовуються матеріалами справи з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Форум» зареєстровано як платник податку на додану вартість, про що видано свідоцтво № 07933787.
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 21.10.2002 року визнано недійсним статут ПП «Форум», зареєстрований за № 04042844ю0060088, і рішення власника від 11.03.2001р. з моменту реєстрації; визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість № 07933787 з моменту видачі.
04.01.2003 р. Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Донецька був складений акт № 30 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «Форум».
Відповідно до ст. 231 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження або на апеляційне подання. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає чинності після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Як вбачається з представлених суду документів, рішення Київського районного суду м. Донецька від 21.10.2002 року, яким визнано недійсним статут ПП «Форум» та свідоцтво платника податку на додану вартість набуло законної сили 21.10.2002 р.
Таким чином, саме з моменту набрання рішенням суду законної сили воно є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання.
Суд вважає, що визнання Київським районним судом м. Донецька недійсними статуту та свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Форум» не може змінити того факту, що під час видачі цим підприємством наведеної вище податкової накладної відповідного судового рішення не існувало, а ПП «Форум» було включено до Реєстру платників податку на додану вартість, що, відповідно до вимог Закону України “Про податок на додану вартість”, передбачало їх обов'язок складати декларації з податку на додану вартість, сплачувати податкові зобов'язання з цього податку та видавати податкові накладні.
Крім того, ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що центральний орган державної податкової служби веде реєстр платників податку.
Положенням про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженим наказом ДПА України від 01.03.2000 р. N 79 (надалі - Положення) визначено поняття реєстру, порядок його створення й ведення, використання даних реєстру, порядок включення та виключення платників податку з реєстру, внесення у нього змін.
Таким чином, реєстрація особи в якості платника податку на додану вартість полягає, зокрема, у включенні його до Реєстру платників податку на додану вартість, а відсутність реєстрації платника податку, що попередньо був зареєстрований, може бути пов'язана лише з наступним виключенням його з Реєстру.
Відповідно до п. 25 Положення, свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.
У разі неможливості вилучення Свідоцтва чи відмови платника в поверненні Свідоцтва за наявності обставин та документів, що перелічені в цьому пункті, орган державної податкової служби виключає платника податку на додану вартість з Реєстру на підставі акта про анулювання Свідоцтва платника податку на додану вартість, що затверджений керівником органу державної податкової служби.
Зазначене свідчить про неможливість виключення особи з Реєстру платників податку на додану вартість раніше, від дати складання акту про анулювання Свідоцтва платника податку на додану вартість.
Таким чином, ПП «Форум» в момент видачі спірної податкової накладної та в момент виникнення у них податкових зобов'язань за договорами з позивачем були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість і склали податкові накладні під час, коли вони мали спеціальну правоздатність.
З огляду на зазначене, позивач правомірно, на підставі пп.7.4.1, пп.7.4.5 пп.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” включив до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість в розмірі 19166,67 грн., які підтверджені податковою накладною встановленої форми.
Враховуючи наведене, суд вважає донарахування відповідачем податку на додану вартість у сумі 19166,67 грн. безпідставним.
Щодо заниження позивачем у листопаді 2001 року податкового зобов'язання на суму 213,43 грн (137,37 грн + 76,06 грн) і завищення у грудні місяці 2001 року податкового зобов'язання на суму 192,30 грн, то таке порушення визначено через те, що податкові накладні на реалізацію по магазину виписувались позивачем не на суму щоденної виручки фактично отриманої підприємством, а на суму інкасовану у банк з магазину.
Позивач стверджує, що підстава виникнення такої різниці у тому, що час закінчення роботи бухгалтерської служби підприємства (17-00) не збігається з часом закриття магазину, в якому провадилась реалізація готової продукції підприємства (19-00), а тому заниження позивачем у листопаді 2001 року податкового зобов'язання на суму 213,43 грн. викликано об'єктивними причинами.
Зазначені доводи позивача до уваги судом не сприймаються, оскільки законодавцем відведено достатньо часу на подачу декларації з ПДВ по закінченні облікового податкового періоду, у який є можливість врахувати суми реалізації готової продукції по закінченні робочого часу магазину у останній день місяця бухгалтерською службою підприємства. Таким чином, в цій частині позов задоволенню не підлягає, а податкове повідомлення рішення у частині визначення зобов'яззання з ПДВ у сумі 213,43 грн. та застосування фінасової санкції у сумі 106,72 грн. слід визнати обгрунтованим.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставним визначення податкового зобов'язання позивача за спірним податковим повідомленням-рішенням в сумі 3549407,57 грн., що обумовлює безпідставність визначення суми штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3032682,78 грн.
На підставі викладеного та керуючись пп. пп. 7.2.1, 7.2.4., 7.2.6.,.7.4.1 ст.7, ст.9 Закону України “Про податок на додану вартість”, наказом ДПА України від 01.03.2000 р. N 79, ст.ст. 1, 4, 5, 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-44, 47-51, 53, 56-59, 69-72, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160-163, 167, 185-186, 254 пунктами 6, 7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Славолія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійним податкового повідомлення-рішення № 0001100815/0/37911/10/08-40-3 від 12.12.2003 року у сумі 6582410,50 грн. задовольнити частково.
Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку № 0001100815/0/37911/10/08-40-3 від 12.12.2003 року в сумі 6582090,35 грн., в тому числі в сумі 3549407,57 грн. основного платежу, в сумі 3032682,78 грн. - штрафних (фінансових) санкції.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Присудити Закритому акціонерному товариству «Славолія» з Державного бюджету судовий збір у сумі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Гончаров С.А.