Справа №2-1064/10
номер стат. звіту -
код суду - 0707
02 липня 2010 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючої судді Курах Л.В., при секретарі Золтан В.М., з участю позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, -
Позивач звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що починаючи з 1994 року вона доглядала за сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які важко хворіли, купляла їм ліки, продукти харчування, готувала їжу та займалася хатніми справами. Дані особи являлися власниками квартири АДРЕСА_1 і між ними існувала домовленість, що після їх смерті дана квартира перейде у її власність, але нотаріально оформити договір довічного утримання вони не змогли, оскільки ні в позивача, ні у вказаних осіб не було зайвих коштів щоб оплатити послуги нотаріуса, але ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обіцяли, що складуть заповіт на її користь і тому вона їм довіряла. 10 листопада 2004 року померла ОСОБА_3 і тоді з'ясувалося, що перед самою смертю остання склала заповіт, яким заповіла ? частину вказаної квартири своїй племінниці ОСОБА_2 Після смерті дружини ОСОБА_4 попросив позивача, щоб вона доглядала і за його важко хворою, одинокою сестрою ОСОБА_5, яка в кінці грудня 2004 року також переїхала проживати у спірну квартиру і позивач продовжувала доглядати за ними двома. 22 листопада 2008 року помер ОСОБА_4, а 27 січня 2009 року померла і його сестра ОСОБА_5 Позивач за власні кошти організовувала похорони та оплачувала ритуальні послуги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 З огляду на наведене позивач вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 бажали настання наслідків, що випливали з договору довічного утримання, а тому просить визнати дійсним договір довічного утримання та визнати право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просили суд позов задоволити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомила, а тому відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України суд, за згоди позивача та її представника, розглянув справу на підставі наявних у ній доказів.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердив, що позивач ОСОБА_1 постійно доглядала за померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та купувала їм за власні кошти ліки. Також, він зазначив, що особисто чув від ОСОБА_4, що той має намір після своєї смерті залишити квартиру позивачці, а його дружина ОСОБА_3 говорила, що їм і так немає кому залишити квартиру, оскільки дітей в них немає. Чому ОСОБА_4 залишив заповіт на свою сестру ОСОБА_2 сказати не міг, оскільки померлий ніколи про це не говорив.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердила той факт, що позивач ОСОБА_1 постійно доглядала за померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і була з ними в близьких стосунках. Оскільки вона часто спілкувалася з померлими то чула від ОСОБА_4, що вони хочуть залишити квартиру після своєї смерті позивачу, а про заповіт, залишений ОСОБА_4 вона нічого не знала.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні підтвердила, що вона особисто чула від померлого ОСОБА_4, що вони хочуть залишити квартиру після своєї смерті позивачу ОСОБА_1, так як та постійно доглядала за ним та його хворою дружиною, спочатку вона до них лише приходила, а потім майже постійно проживала у них і чому вони так і не переписали квартиру на позивача їй не відомо.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердила, що позивач ОСОБА_1 постійно доглядала за померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4, готувала їм їжу, купувала їм продукти харчування та ліки, робила уколи ОСОБА_3 так як та хворіла на рак. Також, свідок зазначила, що особисто чула від ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що після їх смерті вони хочуть залишити квартиру позивачу, а після смерті ОСОБА_3, при розмові з ОСОБА_4 він їй сказав, що не знав про те, що його дружина залишила свою частину в квартирі своїй племінниці ОСОБА_2
Заслухавши пояснення позивача, її представника, свідків, дослідивши надані докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст..213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 являлися власниками квартири АДРЕСА_1 до свідоцтва про право власності та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.12). ОСОБА_3 у відповідності до свідоцтва про смерть від 02 червня 2005 року померла 10.11.2004 року (а.с.7), згідно заповіту від 02.09.2004 року (а.с.14) ОСОБА_3 належну їй 1/2 частку квартири за N21 в будинку № 3 по вул.А.Морозова в м.Мукачево заповіла ОСОБА_2. Згідно свідоцтва про смерть від 24 листопада 2008 року ОСОБА_4 помер 22.11.2008 року (а.с.8), згідно до заповіту від 25.05.2006 року все своє майно, що на день смерті йому належало заповів ОСОБА_5 ОСОБА_5 у відповідності до свідоцтва про смерть від 28 січня 2009 року померла 27 січня 2009 року (а.с.9).
Відповідно до листа Мукачівської державної нотаріальної контори від 20.05.2010 року після смерті ОСОБА_3 було заведено 23.09.2006 року спадкову справу за №380 згідно заяви про прийняття спадщини ОСОБА_10 та видано 18.04.2007 року за реєстром №1-1188 свідоцтво про право на спадщину за законом на рухоме майно на ім'я ОСОБА_4 Після смерті ОСОБА_5 було заведено спадкову справу 12.03.2009 року за №86 згідно заяв про прийняття спадщини поданих ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12 З Ю.. ОСОБА_7, ОСОБА_13 та видано 23.10.2009 року за реєстрами №2-1854, №2-1856,№2-1858, №2-1860, №2-1862 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно на ім'я цих же спадкоємців. Після смерті ОСОБА_4 заведено 04.12.2008 року спадкову справу за N9630 згідно заяви про прийняття спадщини, поданої ОСОБА_5, свідоцтва про право на спадщину не видавалися. У відповідності до заповіту від 23 січня 2009 року ОСОБА_5 наданого в судовому засіданні позивачем та приєднаного то матеріалів справи (а с.77), остання заповіла на випадок своєї мерті квартиру №17 в м.Мукачево по вул.Генерала Петрова, буд.16 ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12. ОСОБА_7, ОСОБА_13 у відповідності до якого були видані вищезазначені свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Так, відповідно до вимог п.4 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 749 ЦК України, при укладенні договору довічного утримання сторони повинні визначити всі види матеріального забезпечення, обсяг способи та форми. За загальним правилом має бути визначено вид і кількість харчування - скільки разів на добу, калорійність та окремі елементи. Осільки даний договір передбачає можливість догляду, то сторони мають чітко визначити, в чому саме полягатиме догляд. Необхідно в договорі визначити умови, форми, способи догляду, їх періодичність, якість та зміст. Якщо у договорі визначено, що відчужувач потребує медичного обслуговування, то треба вказати якого саме - загального чи спеціального, які ліки необхідні, їх кількість і приблизна вартість. Довічне утримання може надаватися у чітко визначеній грошовій сумі, черговість виплат грошових сум повинна бути визначена в договорі.
Відповідно до ст..745 ЦК України договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 просить визнати дійсним договір довічного утримання укладеного нею з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 18 жовтня 2000 року в усній формі посилаючись при цьому на ст.ст.218 та 220 ЦК України.
Частиною 2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьомі разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Частиною 3 ст.640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
За змістом вказаних норм момент вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, пов”язується з державною реєстрацією. В зв”язку з цим, до зазначеного моменту вони не є укладеними і не створюють прав та обов”язків для сторін, тому такі правочини не можна визнати дійсними з підстав, передбачених ч.2 ст.220 ЦК України.
Крім того, у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз»яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації.
В судовому засіданні на підтвердження позовних вимог позивачем не було надано жодних доказів того факту, що між нею та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був укладений письмовий договір довічного утримання, який був нотаріально посвідчений та зареєстрований. Той факт, що письмовий договір довічного утримання в письмовій формі відсутній, в судовому засіданні позивач сама не заперечувала.
Покази свідків та досліджені в судовому засіданні докази, свідчили лише про усну форму договору довічного утримання, а саме рішення Мукачівського міськрайонноггоьсуду від 16 червня 2009 року стверджує лише про те, що ОСОБА_1 проживала із спадкодавцем не менше п»яти років до часу відкриття спадщини.
В зв'язку з викладеним, суд вважає, що застосування до спірних правовідносин закон, який не поширюється на них, а саме ч.2 ст.220 ЦК України є необґрунтованим.
За таких обставин, а також враховуючи те, що позовні вимоги про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 є похідними від вимог про визнання договору довічного утримання дійсним, то в задовленні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
З огляду на вищенаведене та керуючись ст.ст. 208, 215, 640,745,749 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57, 58, 59, 60, 88, 208, 209, 213-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області через цей суд протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому ст. ст. 223, 233 Цивільного процесуального кодексу України.
.
Головуюча Л.В. Курах