20 серпня 2015 року Справа № 876/7385/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Яворського І.О.,
суддів: Сеника Р.П., Носа С.П.
за участі секретаря судового засідання Гелецького П.В.
з участю осіб:
позивача по справі: представника ОСОБА_1
відповідача по справі: представника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПБС» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001292203 від 21.12.2012 року, -
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «ПБС» (далі - ТзОВ «ПБС») звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001292203 від 21.12.2012 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач, необґрунтовано та безпідставно, за наслідками перевірки, яка проводилася 07.12.2012 року, встановив порушення ТзОВ «ПБС» положень Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, що порушують публічний порядок та суперечать законодавчим та нормативним актам, як наслідок завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 167 358 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року в справі №809/411/13а адміністративний позов було задоволено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року в справі №809/411/13а та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що в ході проведення перевірки ТзОВ «ПБС» встановлено, що товариство, в період який підлягав перевірці, здійснювало господарські операції з ПП «Симетрія». На думку податкового органу, укладені договори є нікчемними, оскільки порушують публічний порядок, і направлені на незаконне заволодіння майном держави; договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків обумовлених у них.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТзОВ «ПБС» щодо правильності декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року при здійсненні фінансово-господарських операцій із ПП «Симетрія», за результатами якої відповідачем 07.12.2012 року складено акт за №11697/22-3/32972788.
За наслідками перевірки, податковим органом сформовано податкове повідомлення-рішення №0001292203 від 21.12.2012 року, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 167 358 грн.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.
Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.
Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.
Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості), формування податкового кредиту, валових витрат з визначених податковим органом вказаних вище підстав.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.
Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Як стверджується матеріалами справи, між ТзОВ «ПБС» (Замовник) та ПП «Симетрія» (Підрядник) 02.08.2011 року було укладено договір №004/08-ТП згідно якого Підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати будівельні роботи - будівництво підпірних стінок №1-2 на шестирівневій відкритій автостоянці №1 для автомобілів та підпірних стінок тунелю ПС-1, ПС-2, ПС-3, ПС-4, ПС-5 ТК «Буковель» в с.Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області відповідно до локальних кошторисів. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.
На підтвердження виконання вказаного договору, його сторонами були сформовані локальні кошториси з розрахунком договірної ціни та акти приймання виконаних будівельних робіт від 02.08.2011 року.
В подальшому, 19.09.2011 року між ТзОВ «ПБС» (Замовник) та ПП «Симетрія» (Підрядник) укладено договір підряду №18/10-ОЧ, згідно якого Підрядник зобов'язується за завданням Замовника виконати роботи по будівництву очисних (каналізаційних) споруд потужністю 4000 куб.м/добу ТК «Буковель» в с.Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області відповідно до локальних кошторисів з розрахунком договірної ціни. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.
На виконання вказаного вище договору підряду його сторонами сформовано локальні кошториси з розрахунком договірної ціни та акти приймання виконаних будівельних робіт від 19.09.2011 року та від 29.09.2011 року.
Також, 20.09.2011 року між позивачем (Замовник) та ПП «Симетрія» (Підрядник) укладено договір підряду №19/10-ОЧ, згідно якого Підрядник зобов'язується за завданням Замовника виконати роботи по будівництву очисних (каналізаційних) споруд потужністю 400 куб.м/добу Туристичного комплексу «Буковель» в с.Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області відповідно до локальних кошторисів з розрахунком договірної ціни. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.
Підтвердженням виконання вказаного договору - наявна в матеріалах справи копія акту приймання виконаних будівельних робіт від 20.09.2011 року.
Мало місце і укладення договору підряду 29.09.2011 року №75/11-ДР між тими самими сторонами, за умовами якого ПП «Симетрія» (Підрядник) зобов'язується за завданням ТзОВ «ПБС» (Замовник) виконати будівельні роботи у туристичному комплексі «Буковель» в с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області відповідно до кошторисів.
На виконання вказаного вище договору підряду його сторонами сформовано локальний кошторис з розрахунком договірної ціни та акт приймання виконаних будівельних робіт від 29.09.2011 року.
Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних, сформованих ПП «Симетрія» та відомістю операцій по рахунку 631 (розрахунки з вітчизняними постачальниками) за період з 01.09.2011 року по 31.02.2012 року, сформованого позивачем.
Як встановлено судом, видами діяльності позивача, на момент здійснення перевірки були розбирання та знесення будівель, земляні роботи, будівництво будівель, будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів та метрополітену, інші види оптової торгівлі, діяльність автомобільного вантажного транспортну та діяльність у сфері інжинірингу.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, апеляційні вимоги є неаргументованими, а тому не підлягають до задоволення.
Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року в справі №809/411/13а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий І.О. Яворський
Судді Р.П. Сеник
ОСОБА_3
Повний текст виготовлено 25.08.2015 року