Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
26 серпня 2015 року справа №805/2133/15-а
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Василенко Л.А., Сухарька М.Г., секретаря судового засідання Челахової О.О., за участю представника відповідача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі № 805/2133/15-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені у сумі 1 773 672,01 грн.,
Позивач 02.06.2015 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ», мотивуючи свої вимоги тим, що в порушення вимог частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідач не виконав норматив по створенню 37 робочих місць для працевлаштуваня інвалідів, що є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій. У зв'язку з порушенням термінів сплати відповідачем санкцій за 2014 рік була нарахована пеня. З огляду на зазначене просив суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2014 році, у сумі 1 694 051,66 грн. та пеню у сумі 79 620, 35 грн., всього 1 773 672,01 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі № 805/2133/15-а у задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем не були виконані вимоги ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, не відраховані. Апелянт вказує, що висновок щодо вини підприємства у невиконанні вимог чинного законодавства є цілком об'єктивним.
Представник відповідача на адресу суду надіслав заперечення на апеляційну скаргу позивача, які підтримав у судовому засіданні.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. З огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України його неявка не є перешкодою для розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік (ф. № 10-ПІ) від 17.02.2015 року, у якому зазначено наступні дані: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 1356 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 17; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 54; фонд оплати праці штатних працівників - 62 084,7 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 45 785 грн.; суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - не визначено (том 1 а.с. 6).
На підставі наведеного звіту позивачем здійснено розрахунок суми по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2014 році, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій складає 1 694 051,66 грн., сума пені - 79 620,35 грн. Вказані розрахунки здійсненні із показником кількості нестворених робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів - 37 осіб (том 1 а.с. 7, 8).
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі та визначено коло нормативно-правових актів, що регламентують спірні правовідносини.
За змістом статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) (надалі - Закон № 875), саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Стаття 19 Закону № 875 (в редакції на момент виникнення спірних відносин) встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до статті 20 Закону № 875 (в редакції на момент виникнення спірних відносин), підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена діючим законодавством, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Для застосування адміністративно-господарських санкцій до підприємства може слугувати той факт, що підприємством не подавалися протягом року щомісячно до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН. Такий висновок зробив Верховний Суд України в постановах 11 червня 2013 року у справі № 21-63а13 та від 11 лютого 2014 року у справі № 21-485а13 і колегія суддів врахову його при розгляді даної справи на підставі абзацу 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно матеріалів справи на підприємстві повинно бути працевлаштовано 54 інвалідів, а фактично працювало 17. Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» протягом всього 2014 року подавались звіти до Державної служби зайнятості за формою № 3 ПН про наявність вакантних робочих місць, у тому числі для інвалідів. Вказаними звітами підприємство повідомляло про наявність 37 вакантних місць для інвалідів та про потребу сприяти в їх укомплектуванні Державною службою зайнятості. Про наявність на підприємстві вакансій свідчать штатні розклади цеху обробки та зачистки металу, відділення технічного контролю, вантажно-розвантажувального цеху, цеху з обслуговування виробництва (том 1 а.с. 19-329).
Крім того, відповідачем додатково приймалися міри щодо пошуку інвалідів для працевлаштування, а саме, бралась участь в ярмарках вакансій та інших заходах, організованих спеціалістами Маріупольського центру зайнятості протягом 2014 року (том 1 а.с. 330, 331).
Відповідачем також було проінформовано Маріупольський міський центр зайнятості про наявність на підприємстві вакансій, про що свідчать листи відповідача від 04.06.2014 року № 436 та від 02.12.2014 року № 866 (том 1 а.с. 332, 333).
Окрім цього, відповідачем було проінформовано Голову Орджонікідзевської районної адміністрації м. Маріуполя про наявність на підприємстві вакансій, про що свідчать листи відповідача від 04.06.2014 року № 437 та від 02.12.2014 року № 865 (том 1 а.с. 334, 335).
Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що відповідачем повністю виконано покладений на нього обов'язок по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування відповідних органів, які займаються працевлаштуванням інвалідів, про створення таких робочих місць, а тому відсутня вина відповідача як підстава для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Колегія суддів вважає, що якщо роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, то суд першої інстанції правомірно визнав незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовив у задоволенні позову.
Суд враховує, що працевлаштуванню інваліда передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць. Вказані вимоги відповідачем виконані в повному обсязі. Суду не надано доказів, що органами працевлаштування спрямовувались інваліди до роботодавця (відповідача), але їм було відмовлено в працевлаштуванні.
Крім того, в силу статті 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції на момент виникнення спірних відносин) порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.
Таким чином, чинне законодавство України пов'язує виконання підприємствами, організаціями зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування.
Колегія суддів зазначає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ст. 160, ст.ст. 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року у справі № 805/2133/15-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені у сумі 1 773 672,01 грн. - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Повний текст виготовлено 26 серпня 2015 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Л.А. Василенко
ОСОБА_3