20 серпня 2015 рокусправа № 804/15255/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередниченко В.Є.,
суддів: Гімона М.М., Панченко О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі № 804/15255/13-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 15 листопада 2013 року звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно з яким просить визнати протиправним та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 30 жовтня 2013 року №0005101703, № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті від 07 жовтня 2013 року №278/04-67-17-03/НОМЕР_4 (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржені рішення є безпідставним та необґрунтованим.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.
Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючи осіб, які зроблені в акті перевірки про відсутність фактів реального здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, протягом 2012 року.
Зазначає про ненадання позивачем первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій, надання суду першої інстанції частково копій документів не підтверджених оригіналами, відсутності товарно-транспортних накладних, неможливості фактичного здійснення позивачем господарських операцій через відсутність майна та матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з надання послуг по перевезенню вантажів; порушення норм оподаткування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача яка заперечувала щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну планову невиїзну перевірку позивача за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 07.10.2013 року № 278/04-67-17-03/НОМЕР_4, в якому зроблено висновок про:
1. наявність ознак відсутності факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами-постачальниками і контрагентами-покупцями на протязі 2012 року;
2. порушення п. 177.2, 177.4 ст. 177 з урахуванням п. 44.1, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2012 рік у сумі 1 016 282,62 грн.
3. порушення п. 187.1 (а) ст. 187, з урахуванням п.п. 195.1.3 п. 195.1 ст. 195, п. 198.6 ст. 198 з урахуванням п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 1 133 683 грн., у тому числі по періодах:
- у січні 2012 року в сумі 44 391 грн.; у лютому 2012 року в сумі 84 912 грн.;
- у березні 2012 року в сумі 76 467 грн.; у квітні 2012 року в сумі 121 529 грн.;
- у травні 2012 року в сумі 103 082 грн.; у червні 2012 року в сумі 46 940 грн.;
- у липні 2012 року в сумі 115 323 грн.; у серпні 2012 року в сумі 119 344 грн.;
- у вересні 2012 року в сумі 100 358 грн.; у жовтні 2012 року в сумі 129 413 грн.;
- у листопаді 2012 року в сумі 87 330 грн.; у грудні 2012 року в сумі 104 594 грн.
4. порушення п. 160.1, п.160.2 ст. 160, п. 152.8 ст. 152 Податкового кодексу України, а саме під час виплати доходу типу «роялті» нерезиденту - фірмі «TimoCom Soft-und Yardwere GmbH» (Німеччина) по договору № 185598/АНА/А4 від 23.05.2011 року позивачем не утримано та не сплачено до бюджету податок з таких доходів у загальній сумі 631,58 грн., у тому числі: за І квартал 2012 року в сумі 139,55 грн., за ІІ квартал 2012 року в сумі 138,61 грн., за ІІІ квартал 2012 року в сумі 128,31 грн. та за ІV квартал 2012 року в сумі 225,11 грн.
5. порушення п. 44.1, п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України в частині ненадання до перевірки документів, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 жовтня 2013 року:
№ НОМЕР_2, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн.;
№ НОМЕР_1, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 700 524,50 грн., в т.ч. 1 133 683 грн. за основним платежем та 566 841,50 грн. за штрафними санкціями;
№ НОМЕР_5, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 1 270 353,28 грн., в т.ч. 1 016 282,62 грн. за основним платежем та 254 070,66 грн. за штрафними санкціями;
№ НОМЕР_3, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 1 469,48 грн., з яких 631,58 грн. за основним платежем та 837,90 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с. 74 - 77).
Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем прийнято оскаржені рішення не на підставі та у спосіб визначені Податковим кодексом України.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як вірно встановив суд першої інстанції, в акті перевірки зазначено, що позивач в перевіряємий період залучала до організації транспортних послуг таких суб'єктів господарювання: ПВКП «Спецінструмент», ТОВ «Марк-Трейдінг», ТОВ «Бієнор», ТОВ «Євро-Експресс Україна», ТОВ «Гранд-Стар», ПП «Флекс Полімер», ТОВ «Мега Торг», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Торг Консар», ПП «Нарі», ТОВ «Детальсервіс», ПП «Міраж», ПП «Агат-2009», ТОВ «Склопластик», ТОВ «Індастрі Плюс», ТОВ «Авто+», ТОВ «Союз-Орхідея», ТОВ «Акант-Інвест», ТОВ «Тур», ТОВ «Днепроенергостандарт», ПП «МК-Захід», ТОВ «Максі-Транс», ТОВ «Авко» та інші.
Про те при проведенні дослідження щодо реальності здійснення господарських відносин та їх документального підтвердження податковою інспекцією здійснено аналіз первинних документів лише щодо трьох суб'єктів господарювання, а саме: ПВКП «Спецінструмент», ПП «Флекс Полімер», ТОВ «Торг Консар». При цьому єдиною підставою для висновку щодо наявності ознак відсутності факту реального здійснення господарських операцій зазначено недоліки в заповненні товарно-транспортних накладних, а саме - відсутності деяких реквізитів, що на думку суду не може бути единою підставою для обгрунтованності висновку щодо нереальності спірних господарських операцій.
Крім того, відповідно до акта перевірки, відповідачем не здійснювалось дослідження первинних документів щодо інших контрагентів, які надавали послуги з перевезення, у зв'язку з ненаданням позивачем їх відповідачу під час перевірки.
Згідно із п. 85.6. ст. 85 Податкового кодексу України, передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Таким чином враховуючи вказані норми права та вірно встановши, що в акті перевірки від 07.10.2013 року не відображений факт складання акта, що засвідчує факт відмови позивача у наданні документів, а також вказаний акт не було надано представником відповідача в судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки документів, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
Отже доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій є безпідставними.
Також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних та надання суду першої інстанції позивачем частково копій документів не підтверджених оригіналами, оскільки відповідач не зазначає які саме товарно-транспортні накладні позивач повинен був надати до перевірки та оригінали яких саме документів позивачем не було надано до суду першої інстанції.
При цьому доводи відповідача про неможливість фактичного здійснення позивачем господарських операцій через відсутність майна та матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з надання послуг по перевезенню вантажів, не спростовують обставин здійснення вказаних операцій, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів).
Крім того доводи відповідача відносно недоліків в оформленні наданих позивачем товарно-транспортних накладних при наявності інших документів, які підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати по придбанню цього товару до податкового кредиту.
Щодо податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 1 469,48 грн., з яких 631,58 грн. за основним платежем та 837,90 грн. за штрафними санкціями, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вірно встановив суд першої інстанції, податковим органом під час перевірки встановлено здійснення позивачем виплати доходу (роялті) нерезиденту з джерелом походження з України, а саме: сплата за право використання програмного забезпечення - ключ TC Login за договором №185598/АНА/А4 на надання інформаційних послуг компанії TimoCom Soft-und Hardwere від 23.05.2011 року, складеному між позивачем та фірмою «TimoCom Soft-und Hardwere GmbH», Німетчина, у розмірі 411,24 євро або 4 210,62 грн., без відповідної сплати податку.
Відповідно до ст. 160 Податкового кодексу України встановлено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, роялті;
Згідно із п.п. 14.1.225. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо - чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України;
Отже, вірно встановивши обставини справи, які свідчать про те, що 23.05.2011 року між позивачем та фірмою «TimoCom Soft-und Hardwere GmbH», Німетчина, укладено договір №185598/АНА/А4 на надання інформаційних послуг, відповідно до змісту якого предметом договору є не користування комп'ютерною програмою, а фактично отримання інформаційних послуг в сфері логістичної та транспортної галузі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказана плата не є роялті, а отже за таких умов податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
З зазначених обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 30.10.2013 року № НОМЕР_2, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн. за порушення п.44.1, п.44.6 ст.44 ПК України, у зв'язку з ненаданням до перевірки документів та ненадання протягом 2012 року до податкового органу розрахунків (звітів) податкових зобов'язань нерезидентів .
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі №804/15255/13-а - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали суду виготовлений 21 серпня 2015 року.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: М.М.Гімон
Суддя: О.М. Панченко