"20" серпня 2015 р. справа № 405/1950/15-а(2-а/405/96/15)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередниченко В.Є.,
суддів: Юрко І.В., Панченко О.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2015 року у справі №405/1950/15-а (2-а/405/96/15) за позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора ДПС ВДПС ВДАІ з обслуговування м. Кіровограда та Кіровоградського району ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 18 березня 2015 року звернувся до суду з адміністративним позовом до старшого інспектора ДПС ВДПС ВДАІ з обслуговування м. Кіровограда та Кіровоградського району ОСОБА_2, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення ПС2 №246843 від 14 березня 2015 року про стягнення штрафу у розмірі 425 грн., провадження у справі закрити.
Позов обґрунтовано тим, що постанова інспектора ДПС є необґрунтованою, та не містить жодних законодавчо визначених доказів здійснення адміністративного правопорушення позивачем, підстави для притягнення до адміністративної відповідальності у відповідача відсутні.
Постановою Ленінського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що позивач рухаючись по другорядній дорозі не надав дорогу транспортному засобу, який рухався по головній дорозі до перехрестя проїзних частин, чим порушив п. 16.11 ПДР. Факт порушення зафіксований за допомогою «відеорегістратора», який знаходився в службовому автомобілі відповідача на момент порушення.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до підпункту 19.2 Інструкції з питань діяльності підрозділів ДПС ДАІ МВС затвердженої Наказом МВС України №111 від 27 березня 2009 року забороняється застосування технічних засобів та приладів, які не сертифіковані в Україні та які не пройшли метрологічної повірки або мають свідоцтво про таку повірку, термін дії якого минув, а також передавати такі прилади для користування безпосередньо на маршруті патрулювання без здійснення контролю командиром підрозділу результатів роботи приладу за зміну. Всупереч вказаної норми, інспектор ДПС не надав будь-яких доказів, щодо сертифікації «відеорегістратора», а отже, показання зафіксовані останнім, не можуть бути прийняті за належний та допустимий доказ здійснення адміністративного правопорушення. Крім того, посилається на те, що під час складання адміністративного протоколу, співробітниками ДПС не було допитано жодного свідка, що в свою чергу не може слугувати про об'єктивність дій посадових осіб.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що інспектором ДПС ВДПС ВДАІ з обслуговування м. Кіровограда та Кіровоградського району ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП1 №787383 від 14 березня 2015 року, згідно з яким 14 березня 2015 року позивач керуючи автомобілем НОМЕР_1 у м. Кіровограді проїхавши від перехрестя вул. Волкова та вул. Панфіловців до нерівнозначного перехрестя доріг вул. Волкова та вул. Бєляєва, рухаючись по другорядній дорозі не надав дорогу транспортному засобу, який рухався по головній дорозі до перехрестя проїзних частин, чим порушив п. 16.11 ПДР України (а.с.23).
На підставі вказаного протоколу було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення від 14 березня 2015 року серії ПС2 №246843, відповідно до якого, до ОСОБА_1 було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень (а.с.24).
Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 254 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП) про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Пунктом 3.9 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ України, яка затверджена наказом МВС України від 04.10.2013 року № 950 визначено, що при складанні протоколу зазначаються: дата і місце його складення (число, місяць, рік, населений пункт, географічна точка); посада, спеціальне звання, прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (зазначаються повністю (без скорочення) її прізвище, ім'я та по батькові; число, місяць і рік народження; місце народження; місце проживання; місце реєстрації; номер телефону; найменування підприємства, установи, організації, де працює (її посада) або навчається особа; документ, що посвідчує особу (серія, номер паспорта, дата видачі й назва ОВС, що його видав, або серія, номер іншого документа, що посвідчує особу, яка вчинила правопорушення (службове чи пенсійне посвідчення, студентський квиток), дата видачі й найменування підприємства, установи, організації, що його видали); відомості щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності впродовж року (за наявності)); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення (суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол); частина відповідної статті та стаття КУпАП, згідно з якою передбачена адміністративна відповідальність за таке правопорушення; прізвища, місця проживання свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Поряд з цим, згідно з пунктом 3.15 названої Інструкції до протоколу долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу положень частин 1, 2 та 7 статті 283 цього кодексу розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
Відповідач, в обґрунтування власної позиції щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, посилається на відео правопорушення зафіксованого за допомогою «відеорегістратора», який знаходився в службовому автомобілі відповідача на момент порушення.
В свою чергу, позивач у вказаному протоколі зазначив, що із протоколом не згоден і на прохання надати докази його порушення працівник ДАІ відмовив, пояснення свідків відібрано не було.
Так, у протоколі та постанові вказано, що позивач порушив п.16.11 ПДР України.
Згідно з пунктом 16.11 Правил дорожнього руху України на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.
Отже, безпосередньо у вказаному пункті визначено порядок пересікання перехрестя нерівнозначних доріг, натомість відсутній припис чи заборона дій, недотримання яких може бути кваліфіковане як порушення ПДР.
Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Верховний Суд України акцентував увагу на тому, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення (п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»).
Так, відповідно до вказаної норми, правопорушення позивача було зафіксовано за допомогою «відеорегістратора», який знаходився в службовому автомобілі відповідача, на момент правопорушення.
В той же час, за правилами підпункту 20.2. Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 березня 2009 року №111 забороняється застосування технічних засобів та приладів, які не сертифіковані в Україні та які не пройшли метрологічної повірки або мають свідоцтво про таку повірку, термін дії якого минув, а також передавати такі прилади для користування безпосередньо на маршруті патрулювання без здійснення контролю командиром підрозділу результатів роботи приладу за зміну.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у протоколі про адміністративне правопорушення не надано доказів правомірності застосування відеокамери, на яку був здійснений запис маневру позивача. Таким чином інспектор ДПС вийшов за межі своїх повноважень, встановлених законом, з чого випливає, що такий запис на «відеорегістратор» не може братись до уваги як доказ у цій справі.
Крім того, згідно з оскарженим рішенням, судом першої інстанції встановлено, що 14.03.2015 року позивач керував автомобілем Dacia Logan д.н. ВА 5257АЕ у м. Кіровограді та проїхавши від перехрестя вул. Волкова та вул. Панфіловців до нерівнозначного перехрестя доріг вулиці Волкова та вул. Беляєва, рухаючись по другорядній дорозі не надав дорогу транспортному засобу, який рухався по головні дорозі до перехрестя проїзних частин, чим порушив п. 16.11 ДПР України.
Між тим, згідно з п.16.11 ПДР водій Dacia Logan д.н. ВА 5257АЕ повинен був надати дорогу транспортним засобам, які саме наближаються до перехрестя проїзних частин.
Проте судом першої інстанції не було встановлено обставини які свідчать про наближення транспортного засобу, якому позивач не надав дорогу, до перехрестя проїзних частин.
Отже, на переконання колегії суддів, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваної у цій справі постанови з огляду на ненадання доказів, які б у достатній мірі і беззаперечно свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, крім того, як було встановлено вище, протокол про адміністративне правопорушення та оскаржувана постанова містять недоліки форми та змісту, що також свідчить про недотримання відповідачем вимог наведених приписів законодавства зокрема щодо процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, є помилковим.
Поряд з цим, стосовно позовних вимог про закриття провадження у справі, судова колегія вважає, що у їх задоволенні слід відмовити, оскільки відповідно до статті 284 КУпАП вирішення питання про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення належить до компетенції органу, що приймав рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції зробив висновок про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нового рішення у справі.
Керуючись: пунктом 3 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2015 року у справі №405/1950/15-а (2-а/405/96/15) - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення ПС2 №246843 від 14 березня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 425 грн.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: І.В. Юрко
Суддя: О.М. Панченко