33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"11" жовтня 2011 р. Справа № 5019/1808/11
за позовом Дочірнє підприємство "Регіон - інвест"
до відповідача ОСОБА_1 акціонерне товариство "Кредобанк" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" Рівненська філія ВАТ "Кредобанк"
про визнання недійсним договору
Суддя Качур А.М.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: представник ОСОБА_2 (довіреність №5265 від 22.08.2011 року)
Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.
Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.
Протокол судового засідання складено відповідно до статті 811 ГПК України.
Дочірнє підприємство "Регіон-інвест" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" Рівненська філія ВАТ "Кредобанк", у якій просить суд визнати недійсним Кредитний договір №28-09 від 30.06.2009 року. Позивач в позовній заяві мотивує позовні вимоги наступним. Кредитний договір № 28 - 09 від 30 червня 2009 року не дає можливості чітко визначитись з графіком погашення кредиту, оскільки розмір платежів в пункті 4 договору № 28 - 09 від 30 червня 2009 року не вказаний, а лише зазначено, що віповідно до пункту до 4.2 спірного договору № 28-09 від 30 червня 2009 року проценти нараховуються щомісячно.
Відповідно до пункту 4.3. позичальник сплачує проценти щомісячно але не пізніше останнього числа місяця.
Позивач зазначає, що кредитор не розкриває суму основного боргу та не вказує на те, чи входять до вказаної суми проценти, а отже, не встановлює графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу та сплати процентів, комісії, тощо.
Кредитний договір № 28 - 09 від 30 червня 2009 року не містить чітко встановленої суми основного боргу та процентів чи критеріїв, що дозволяють встановити їх розмір, а отже, вимоги банку до Позичальника, на конкретний час протягом усього строку дії Кредитного договору.
Разом з тим, вище наведене не дає чіткого уявлення для Позивача про порядок виконання (погашення) основного боргу, відсотків по кредиту протягом всього часу дії Кредитного договору, а отже, обсягу та меж відповідальності за зобов'язанням.
Необхідність у чіткому визначенні в Кредитному договорів порядку та строків погашення кредиту продиктована Постановою № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил падання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", затвердженою Правлінням- Національного банку України, яка, в свою чергу, прийнята відповідно до ст. 7 Закону України "Про Національний банк України".
Так, у силу вимог п. 3.2. Правил кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом
Відповідно до п.1.3. Правил банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил, зокрема у разі укладення кредитних договорів зі споживачами.
Крім того, згідно з п. 3.1. Правил банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмін них операцій, юридичне оформлення тощо.
У силу вимог п. 2.4. Правил банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.
Усупереч наведеному Відповідачем не надано вказаних роз'яснень Позивачу (Позичальнику), а Кредитний договір не містить чіткого графіка платежів у розрізі сум основного боргу та процентів, відсутнє обгрунтування вартості тарифів, встановлених у Кредитному договорі, а також обгрунтування процентної ставки за користування кредитом тощо. Крім того, Відповідачем не попереджено учасників кредитних правовідносин щодо можливих негативних ризиків за кредитом.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання від 10.10.2011 року про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання. Представником позивача до клопотання не подано доказів, що стверджують обставини вказані в клопотанні. При цьому, слід зазначити, що відповідно до приписів ст.28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Тобто, Господарський процесуальний кодекс України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Юридичну особу можуть представляти інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, з підстав зазначених у відзиві.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, вивчивши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
При винесенні рішення суд
30 червня 2009 року між ОСОБА_1 акціонерним товариством "Кредобанк" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" в особі директора Рівненської філії ОСОБА_3, який діяв на підставі Довіреності, посвідченої 23.01.2009 року ОСОБА_4 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрованої в реєстрі за №744 та Дочірнім підприємством "Регіон-Інвест" укладено Кредитний договір №28-09.
Представником відповідача подано суду копію Довіреності від 23.01.2009 року, якою ОСОБА_1 акціонерне товариство "Кредобанк" в особі Голови Правління ОСОБА_5, який діяв на підставі статуту, уповноважив директора Рівненської філії Банку ОСОБА_3 здійснювати від імені ВАТ "Кредобанк" дії, що стосуються діяльності Рівненської філії ОСОБА_4 "Кредобанк".
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 ЦК України. Частиною 2 ст.203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. На підставі ч.3 ст.92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майновою обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС) .
Відповідно до ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Відповідно до умов Кредитного договору, зокрема п.2.1., п.2.2, п.п.4.1,1., 4.1.2., 4.1.3., п.4.2., п.4.3., п.5.1., його сторонами погоджено та детально розписано:
- розмір кредиту та валюту кредитування (п.п.2.1.1.);
- розмір процентної ставки за користування кредиті1 йми
- п.п.2.1.6.); суми комісій, що підлягають сплаті позичальником банку, з визначенням строку їх сплати (п.п.4.1.1,- 4.1.3.);
- порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами та строки їх
сплати (п.4.2., п.4.3.);
- розміри сум та графік платежів в рахунок повернення кредитних коштів (п.5.1.).
Таким чином, наявність у змісті Кредитного договору вказаних умов, що розкривають
та детально розписують перелік, розміри, строки та графік платежів належних з позивача за спірним договором, кореспондує вимогам Правил та спростовує доводи позивача про їх порушення.
Щодо посилання позивача на порушення відповідачем п. 2.4. Правил в частині відсутності письмового підтвердження позивача про ознайомлення останнього з умовами кредитування та орієнтовною сукупною вартістю кредиту до моменту підписання спірного договору, суд вважає, що зазначене не стосується предмету спору оскільки перебуває за межами договору, невідповідність змісту якого актам цивільного законодавства законодавець пов'язує його недійсність згідно ч.1 ст. 203 ЦК України.
Крім того, сфера дії Правил падання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не поширюється на відносини банку з нозивачем, зважаючи на наступне.
У відповідності до п. 1.1 Правил, ці Правила розроблено відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», статей 47, 49 та 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів.
Згідно п.1.4. Правил, терміни, що використовуються в цих Правилах, уживаються в значеннях, визначених законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Відповідно до п.22, п.23 ч.і ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»:
споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника;
споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Таким чином, зазначене вказує на те, що суб'єктний склад осіб, на яких поширюється сфера дії Правил не включає юридичних осіб - суб'єктів господарювання, ким являється позивач.
Відтак, з огляду на усе вищевикладене вбачається необґрунтованість вимог позивача та відсутність підстав, передбачених ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України, що зумовлюють визнання судом недійсним правочину на вимогу однієї із сторін цього правочину.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Це стосується, в першу чергу, позивача, який повинен доказати факти та обставини, на підставі яких він будує позовні вимоги.
З огляду на вищевказане в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача: при відмові в позові -на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, держмито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суддя Качур А.М.
підписано "13" жовтня 2011 р.