20 серпня 2015 року Справа № 915/1325/15
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю
"ВЕКА Україна"
07443, Київська область, Броварський район,
смт. Калинівка, вул. Ігорева, 2/1
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКРА"
54055, м. Миколаїв, проспект Леніна, 224
Про: стягнення заборгованості в сумі 1021851,98 грн.
Суддя Смородінова О.Г.
Від позивача: Мельник О.В., за довіреністю;
Від відповідача: не з'явився.
Позивач 21.07.2015 р. звернувся до суду з позовом стягнути з відповідача 871466,85 грн. суму інфляційних нарахувань та 150385,13 грн. сум 3% річних.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі рішення господарського суду Миколаївської області по справі № 5016/2190/2011(13/94) від 15.08.2011 р.; постанови Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.10.2012 р.; норм ст. ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 193 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що станом на теперішній час рішення господарського суду Миколаївської області по справі № 5016/2190/2011(13/94) від 15.08.2011 р. відповідачем так і не виконано, заборгованість ним не погашена.
Відповідач відзив по суті позову не надав, вимоги ухвали суду від 23.07.15 р. не виконав, в судове засідання 20.08.15 р. свого представника не направив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка канцелярії суду на зворотній стороні судової ухвали.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про відкладення розгляду справи було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Отже, справу розглянуто на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.
20.08.2015 р. за результатами розгляду справи суд, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, суд -
встановив:
Матеріали справи свідчать, що 15.08.2011 р. господарським судом Миколаївської області було прийнято рішення, яким позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКРА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКА Україна" грошові кошти в сумі 1445872 грн. 64 коп., із яких 1314429 грн. 68 коп. - основний борг, 131442 грн. 96 коп. - штраф, а також на відшкодування витрат на оплату державного мита в сумі 14458 грн. 72 коп. та на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.
Дане рішення набрало законної сили 06.09.2011 року.
За приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як стверджує позивач, станом на теперішній час вказане вище рішення суду не виконано відповідачем, заборгованість ним не погашена. Позивач неодноразово звертався до Центрального відділу ДВС ММУЮ для примусового виконання зазначеного рішення, однак 26 жовтня 2012 року була прийнята постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві з підстав відсутності майна у відповідача на яке можливо звернути стягнення.
Відповідно до норм ст. ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ст. 610, п. 1 ст. 612, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Отже, на підставі вищенаведених норм та обставин, враховуючи наявність та встановлений в судовому порядку розмір основного боргу відповідача перед позивачем по спірним відносинам, суд перевірив нарахування позивачем відповідачу за невиконання останнім грошового зобов'язання розмір 3% річних та інфляційних втрат, і дійшов висновку про законне та обґрунтоване стягнення з боржника за період з вересня 2011 р. по червень 2015 р. інфляційних в сумі 871466,85 грн. та 3% річних в розмірі - 150385,13 грн. за період з 07.09.2011 р. по 30.06.2015 р.
За приписами ч. 1 ст. 32 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом довести суду, шляхом надання відповідних доказів, які б свідчити про повне та належне виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, дослідивши надані позивачем документальні докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, проаналізувавши норми діючого законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 35, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКРА" (54055, м. Миколаїв, проспект Леніна, 224, код ЄДРПОУ 36955197) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКА Україна" (07443, Київська область, Броварський район, смт. Калинівка, вул. Ігорева, 2/1, код ЄДРПОУ 34360838) - 871466,85 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 150385,13 грн. - 3% річних та 20437,03 грн. судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено 25 серпня 2015 року.
Суддя О.Г.Смородінова