Справа № 22а-42/2007 Головуючий у першій інстанції -
Карапута Л.В.
Категорія - адміністративна Доповідач - Мельниченко Ю.В.
ПОСТАНОВА Іменем України
15 січня 2007 року м. Чернігів
у складі:
головуючого - судді Позігуна М.І.
суддів Мельниченка Ю.В., Нечасного Л.А.
при секретарі Гавриленко Ю.В.
з участю позивача, представника відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та УМВС України в Чернігівській області на постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 14 листопада 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до УМВС України в Чернігівській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним наказ УМВС України в Чернігівській області НОМЕР_1 про звільнення його в запас Збройних Сил України; поновити його на роботі; стягнути з УМВС України в Чернігівській області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.01.2006р. по день закінчення розгляду справи по суті в суді; стягнути з УМВС України в Чернігівській області 1200 грн. моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що 08.07.2002р. його прийняли на службу в органи внутрішніх справ УМВС України в Чернігівській області. 16.01.2006р. ОСОБА_1 незаконно звільнили з роботи заднім числом згідно наказу НОМЕР_1 (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу). Фактично днем звільнення позивача є 17 січня 2006 року, що підтверджується книгою проведення інструктажу при заступленню в наряд та книгою видачі зброї в ЧMB УМВС України в Чернігівській області, чим практично його було відсторонено від роботи без поважних на те причин та в порушення ст.46 КЗпП України. Бухгалтерія відповідача не нарахувала ОСОБА_1 заробітну плату та інші виплати при звільненні за січень 2006 року. Трудову книжку та довідку про середню заробітну плату також в день звільнення йому не видали. Фальсифікація дня звільнення позивача заднім числом недопустима, а саме звільнення з ініціативи власника порушує ст.40 КЗпП України. Порушену прокуратурою карну справу ОСОБА_1 вважає видуманою, упередженою та замовленою, оскільки він не скоював злочину.
Оскаржуваною постановою суду позов задоволено частково. Стягнуто з УМВС України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні 886 грн. 20 коп. та заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 грн., а всього 986 грн. 20 коп. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 14 листопада 2006 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов. Свої вимоги мотивує тим, що факт притягнення його до адміністративної відповідальності мав місце ще 06 грудня 2005 року і на даний час постанова Ріпкинського районного суду від 06.12.2005р. та постанова в.о. Голови апеляційного суду Чернігівської області від 29.12.2005р. ним оскаржені до Верховного Суду України. Крім того, даний факт не міг бути врахований під час звільнення ОСОБА_1, оскільки з моменту притягнення його до адміністративної відповідальності і до моменту звільнення пройшло більше місяця. На момент прийняття постанови суду, відповідно до якої позивач не був поновлений на роботі, він не був визнаний вироком суду винним щодо інкримінованих йому протиправних дій.
В апеляційній скарзі УМВС України в Чернігівській області просить скасувати постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 14 листопада 2006 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за час затримки розрахунків при звільненні та стягнення моральної шкоди і відмовити позивачу в задоволенні цих вимог. При цьому апелянт посилається, що постановою Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999р. закріплено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Отже, відсутні правові підстави застосування ст. 117, ст.237-1 КЗпП України. Також суд не прийняв до уваги пояснення представника відповідача щодо порядку опрацювання наказів про звільнення та строків розрахунків при цьому. Так, наказ про звільнення НОМЕР_2 надійшов до ЧMB УМВС України в Чернігівській області 20.01.2006р. Розрахунок при звільненні позивач мав отримати в касі підрозділу у зручний для нього час в межах робочого часу бухгалтерії. Але до 24.02.2006р. позивач за отриманням коштів не звертався. Враховуючи безпідставність застосування судом ст. 117 КЗпП України та вищевикладений порядок розрахунків при звільненні, апелянт вважає необгрунованим рішення суду і в частині стягнення моральної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника УМВС в Чернігівській області та перевіривши матеріали справи, доводи
2
апеляційних скарг, суд вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а скарга УМВС України в Чернігівській області підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частково задовільнивши позовні вимоги ОСОБА_1 до УМВС в Чернігівській області та стягнувши на користь позивача з УМВС в Чернігівській області заборгованість по заробітній платі за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 886 грн.20 коп. та заподіяну моральну шкоду в сумі 100 грн. і відмовивши в решті позовних вимог, суд першої інстанції безпідставно пославсь на вимоги ст.ст.233 та 117 КЗпП України.
Позивач ОСОБА_1 з 08.07.02 року проходив службу в органах внутрішніх справ УМВС України в Чернігівській області.
Наказом від 16.01.2006 року НОМЕР_1 позивача за вчинення проступку було звільнено з органів МВС України за п.66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, відповідно до якого особи рядового та начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового та начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ України.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року передбачені законодавством про працю норми її оплатит порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницькій склад органів внутрішніх справ тощо).
Отже, в даному випадку відсутні правові підстави щодо застосування норм трудового законодавства, а саме КЗпП України і на підставі зазначеного підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення суду посилання на ст.233 КЗпП України.
Не можуть також бути застосовані в даному випадку правила ст. 117 КЗпП України, згідно якої були задоволені позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і на підставі вищенаведеного рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
Оскільки вирішення даного спору врегульовано спеціальними нормативними актами, а саме: Законом України «Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР та інших нормативних актів з питань грошового забезпечення працівників міліції, а такі нормативні акти не передбачають такого виду стягнень, як моральна шкода, і тому підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди на користь позивача не вбачається.
В іншій частині рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає за можливе залишити без змін
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202 КАС України, п.66 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України", апеляційний суд,-
3
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, апеляційну скаргу УМВС в Чернігівській області задовільнити.
Постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 14 листопада 2006 року в частині стягнення з УМВС України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу в сумі 886 грн.20 коп. та стягнення заподіяної моральної шкоди скасувати та відмовити в задоволенні цих позовних вимог.
Виключити з мотивувальної частини постанови суду першої інстанції посилання на пропуск місячного строку звернення за захистом порушеного трудового права, як передбачено ст.233 КЗпП України.
В решті постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 14 листопада 2006 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і протягом місяця в касаційному порядку може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України.
Головуючий:
Судді:
4