03 червня 2015 року № 810/1791/15
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс «Юність» до Відділу Державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області про оскарження рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс «Юність» з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 11.07.2015 про накладення арешту, зобов'язати відповідача звільнити з-під арешту все нерухоме майно (зняти арешт) та зняти заборону на його відчуження, яке входить до складу цілісного майнового комплексу за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Ворошилова, 27.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем протиправно відмовлено у знятті майна з-під арешту, оскільки вказаний майновий комплекс переданий у власність позивачу згідно ухвали господарського суду Київської області від 01.02.2012 у справі №13/082-10/12-11.
До судового засідання сторони, належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, явку своїх представників не забезпечили.
Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, в яких просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що арешт на вказаний майновий комплекс накладено правомірно та у порядку, визначеному законом, а тому підстави для його зняття відсутні.
На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
За наслідками розгляду Господарським судом Київської області справи за позовом ПАТ «Укргазбуд» до ТОВ ОК «Юність», ТОВ «Укрєвроуніверсал» і КП КОР «Ірпінське БТІ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого володіння, виселення та вчинення дій, за зустрічним позовом ТОВ «Укрєвроуніверсал» до ПАТ «Укргазбуд» і ТОВ ОК «Юність», третя особа: КП КОР «Ірпінське БТІ». Про визнання добросовісним набувачем, (справа №13/082-10/12/11) прийнято ухвалу від 01.02.2012 (а.с. 32 - 61), якою затверджено Мирову угоду.
Так, згідно п.п 2.2, 2.3, 2.4 Мирової угоди ТОВ «Укрєвроуніверсал» і ТОВ ОК «Юність» відмовились від укладеного ними Договору купівлі-продажу оздоровчого комплексу за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Ворошилова, 27, від 20.04.2010, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського нотаріального кругу Нельзіним М.С. за реєстровим номером 1585
ТОВ «Укрєвроуніверсал» передало ТОВ «ОК «Юність» вказаний майновий комплекс, про що складено Акт прийому-передачі нерухомого майна від 01.02.2012 (а.с. 20 - 21).
Проте, постановою головного державного виконавця ДВС Ірпінського МУЮ від 11.07.2012 накладено арешт та заборону відчуження на все майно ТОВ «Укрєвроуніверсал» та складено Акт опису й арешту майна від 12.09.2012, згідно якого накладено арешт на вказаний майновий комплекс.
ТОВ ОК «Юність» 16.04.2015 за вх. № 1702-03-20 звернулось до начальника ВДВС Ірпінського МУЮ із завою про звільнення з-під арешту даного майнового комплексу. До заяви додано копії зазначеної ухвали Господарського суду Київської області від 01.02.2012 та Акту прийму-передачі нерухомого майна від 01.02.2012.
Листом начальника ВДВС Ірпінського МУЮ від 17.04.2015 № 1377 відмовлено у знятті арешту у зв'язку з тим, що не встановлено будь-яких порушень державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження з виконавчого документа та порядку накладення арешту на нерухоме майно, а саме - оздоровчий комплекс за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Ворошилова, 27.
Вважаючи накладення арешту на вказаний майновий комплекс протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Щодо позовних вимог в частині оскарження постанови від 11.07.2012 про накладення арешту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Частинами 2 та 3 даної статті встановлено, що державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Як встановлено судом, за заявою голови Ворзельської селищної ради Київської області 11.07.2012 до відділу ДВС Ірпінського МУЮ на примусове виконання надійшов наказ № 25/027-12, виданий 26.06.2012 Господарським судом Київської області про стягнення з ТОВ «Укрєвроуніверсал» на користь Ворзельської селищної ради Київської області боргу в сумі 211971,12 грн.
Також, у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач просив накласти арешт на все майно боржника одночасно з відкриттям виконавчого провадження.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 57 вказаного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
На виконання вимог ч. 2 ст. 25, ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №34006439 та постанову про арешт майна боржника.
З метою перевірки майнового стану боржника державним виконавцем направлено запит від 24.07.2012 вих. №7/с до КП КОР «Ірпінське БТІ», МРЕВ ДАІ та ОДПІ м. Ірпеня.
Згідно відповіді КП КОР «Ірпінське БТІ» від 12.09.2012 вих. № 915 за боржником ТОВ «Укрєвроуніверсал» зареєстровано на праві власності нерухоме майно, а саме оздоровчий комплекс за адресою Київська область, смт. Ворзель, вул. Ворошилова, 27.
У той же час, позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували існування станом на час виникнення спірних правовідносин обставин, що унеможливлювали відкриття вказаного виконавчого провадження, прийняття рішення про накладення арешту майна боржника та заборони його відчуження, зокрема, - визначених ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Також суд зазначає наступне.
Згідно ст. 144 ГК України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:
- з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;
- з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;
- внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;
- внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;
- внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;
- з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.
Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004).
Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права, зокрема, право власності на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.
У той же час, як підтверджується позивачем, станом на час виникнення спірних правовідносин право власності на вказаний майновий комплекс згідно ухвали Господарського суду Київської області від 01.02.2012 у встановленому законом порядку зареєстровано не було.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця є правомірною.
Щодо позовних вимог в іншій частині, суд зазначає наступне.
Арештом майна є накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Порядок зняття арешту з майна визначено ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Суд зазначає, що звільнення майна з-під арешту відбувається або шляхом звернення з такою вимогою до суду або в адміністративному порядку до начальника відповідного органу державної виконавчої служби.
Постановою Пленуму Верховного Cуду України від 26.12.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПK, ст. 12 ГПK) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. B такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками, але володіють ним на законних підставах.
Як зазначено вище, позивачем станом на час винесення спірних правовідносин не зареєстровано у встановленому законом порядку право власності на вказаний майновий комплекс, відповідно, правовідносини щодо зняття арешту з такого майна є приватноправовими та не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки не відносяться до категорії публічно-правових спорів.
Статтею 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 № 3 роз'яснено, що судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах ст. 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.
З викладеного слідує, що позивач при зверненні до суду з даним позовом обрав невірний спосіб захисту своїх прав, які він вважає порушеними.
Крім того, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під такими повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням його є здійснення правосуддя.
У той же час, зі змісту ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.
Отже, прийняття такого відноситься виключно до повноважень начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, і може бути прийнято лише у випадку виявлення порушень порядку накладення арешту, а тому задоволення позовних вимог в цій частині призведе до втручання суду в дію суб'єкта владних повноважень, що неприпустимо.
Крім того, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено порядку звільнення з-під арешту майна та зняття заборони на його відчуження, натомість визначається порядок зняття арешту з майна.
Зі змісту ч. 3 ст. 2 КАС України слідує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статей 11, 71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Згідно ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Відповідачем не надано суду доказів понесення ними судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 14, 70, 71, 72, 122, 128, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Лапій С.М.