Справа № 521/8108/14-ц
Провадження № 2/521/730/15
12 серпня 2015 року м.Одеса
Малиновський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого судді - Мирончук Н.В.,
при секретарі - Варналій К.О.,
за участі сторін: позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
До Малиновського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував наступним.
В період з 25 жовтня 1997 року по 17 жовтня 2013 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2.
В період шлюбу ними було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу №501/99 від 04 червня 1999 року.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 07 жовтня 2013 року по справі №521/12639/13ц (набрало чинності 17.10.2013р.), шлюб між сторонами було розірвано.
Проте, домовленості між сторонами щодо поділу майна не досягнуто, а тому позивач звернувся з позовом до суду.
У зв'язку з зазначеним, позивач просить про поділ майна подружжя.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідачка та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, надали також до суду письмові заперечення проти позову, в яких просили у задоволенні позовних вимог, відмовити. В обґрунтування заперечень відповідач зазначила, що після розірвання шлюбу між сторонами, позивач перестав піклуватися про дітей, аліменти було стягнуто з нього за рішенням Малиновського районного суду м.Одеси та відповідач хворіє туберкульозом і вона опасається за стан здоров'я дітей.
Посилаючись на статті 28 та 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України та п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на жилий будинок», відповідач зазначила про те, що суд може постановити рішення про поділ майна.
Проте, відповідач вважає, що, оскільки право власності на спірну квартиру було набуто нею та позивачем на підставі біржового договору купівлі-продажу, який було ними зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» - 29.06.1999року, то, наразі поділ вказаної квартири неможливий, оскільки вона - відповідач ОСОБА_2 вважає, що зазначений договір купівлі - продажу квартири суперечить ст.47, 48 ЦК України і лише після визнання вказаного договору дійсним в судовому порядку, можливо здійснювати поділ вказаної квартири.(а.с.30-31).
Суд, оцінивши доводи позивача, приймаючи до уваги заперечення відповідача, встановивши обставини, якими обґрунтовуються доводи і заперечення, з'ясувавши характер та взаємовідносини сторін, визначившись щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, якими врегульовані ці правовідносини, приходить до наступного.
Матеріалами справи встановлено, що в період з 25 жовтня 1997 року по 17 жовтня 2013 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою - ОСОБА_2.(а.с.4).
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 07 жовтня 2013 року по справі №521/12639/13ц, яке набрало чинності 17.10.2013р., шлюб між сторонами було розірвано.(а.с.4).
В період шлюбу позивачем та відповідачкою було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1, на підставі біржового договору купівлі-продажу №501/99 від 04 червня 1999 року.
Так, відповідно до вказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна №501/99 від 04 червня 1999 року, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 купили квартиру за адресою: АДРЕСА_2.(а.с.6-8).
Згідно до пункту 1 зазначеного договору, продавець та покупець були членами вказаної біржі (а.с.6), як цього вимагає пункт «б» частини 1 статті 15 Закону України «Про товарну біржу».
При цьому, також, відповідно до пункту 8 вказаного договору, продавцю та покупцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2, роз'яснено зміст ст.ст.80, 87, 143 і 194 Кримінального кодексу, згідно до яких передбачена кримінальна відповідальність за порушення правил про валютні операції, спричинення майнової шкоди державі, шахрайство та використання підробних документів. Зазначене підтверджується підписами продавця та покупців. (а.с.6).
Згідно зі статтею 28 КпШС України, в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними.
Після укладення біржового договору купівлі-продажу, покупці ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з метою реєстрації права власності на вказану квартиру, звернулись з заявою до КП «ОМБТІ та РОН» та зареєстрували в Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» - 29 червня 1999 року право власності на вказану квартиру, що підтверджено відповідним штампом та печаткою на зворотному аркуші договору купівлі-продажу. (а.с.8).
Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995, зареєстровані в Міністерстві юстиції України -19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.
Отже, реєстрація КП «ОМБТІ та РОН» права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, станом на червень 1999 року, не суперечила чинному законодавству.
Відповідно до п. 5 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» № 1952-1 від 01.07.2004 р., право власності та інші речові права та нерухоме майно, набуті, згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Час укладання шлюбу та його розірвання встановлений рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 07 жовтня 2013 року по справі №521/12639/13ц та не підлягає доказуванню, на підставі ч.3 ст.61 ЦПК України.
Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 128 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає, з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом, або договором.
Згідно з частиною 2 статті 15 Закону України «Про товарну біржу», угоди зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України «Про товарну біржу», угода вважається укладеною, з моменту її реєстрації на біржі.
В момент укладання біржового договору купівлі-продажу №501/99 від 04 червня 1999 року, зберігала чинність Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена Наказом Державного комітету України з житлово-комунального господарства №121 від 09.06.1998р. Серед правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (Додаток до вказаної Інструкція) під номером 9 вказані договори купівлі-продажу, зареєстровані біржею.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність» (чинний на момент підписання сторонами договору купівлі-продажу №501/99 від 04.06.1999р.) - володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.
В ході розгляду справи сторонами не заперечувалось, що вони, як покупці спірної квартири, повністю сплатили вартість цієї квартири, вказану в договорі купівлі-продажу від 04.06.1999р. та вступили у користування цим майном. Факт проведення повного розрахунку за зазначеним договором (передачі грошей), підтверджений пунктом 6 цього договору.
Також, сторонами не заперечувалось, що реєстрація права власності на спірну квартиру проведена КП «ОМБТІ та РОН», і це підтверджено штампом на зворотному боці останнього аркушу договору купівлі-продажу від 04.06.1999р.
З огляду на вказані вище норми законодавства України, суд погоджується з доводами позивача про те, що право власності на спірну квартиру було набуто сторонами по справі на підставі статтей 128, 153 ЦК УРСР і статті 49 Закону України «Про власність», відповідно до яких, вони правомірно володіють вказаною квартирою. Вказане право власності ніким не оскаржене.
Посилання відповідача на відмову нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу спірної квартири, суд не бере до уваги, оскільки предметом спору є визнання права власності, в порядку поділу майна колишнього подружжя, а не питання щодо його відчуження, на підставі угоди.
Відповідно, суд застосовує статті 28 та 29 КпШС України, чинного на час виникнення права власності на спірну квартиру.
Так, згідно статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя, або одного з них, суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям, з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні.
Відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. При цьому розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч.1 ст.68 СК України).
Згідно ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Невизнання відповідачем права позивача на поділ квартири, придбаної сторонами за час перебування у шлюбі, суд розцінює як спосіб захисту відповідачкою, власних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
При цьому, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 10 ЦПК України).
Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обгрунтовують ці вимоги і заперечення (ч.1 ст.60 ЦПК України).
Суд не може погодитись з доводами відповідачки ОСОБА_2 щодо неможливості виділення у вказаній квартирі, частки квартири позивачу, з тих підстав, що, на думку відповідачки, зазначений договір купівлі - продажу квартири суперечить ст.47, 48 ЦК України та його необхідно визнати дійсним в судовому порядку і, лише після цього здійснювати поділ вказаної квартири(а.с.30-31), оскільки, ні після укладення біржового договору купівлі-продажу, ні під час розгляду справи за вказаним позовом, покупець за біржевим договором - ОСОБА_2 про визнання вказаного договору дійсним в судовому порядку з позовом до суду не звертались. Не оскаржував договір і продавець вказаної квартири.
Вказана квартира була придбана сторонами по справі в період знаходження у зареєстрованому шлюбі.
Членство сторін договору на біржі ніким із сторін, ні раніше, ні під час розгляду зазначеної справи, також не було оскаржено.
Також суд зазначає, що відсутні підстави для відступлення від принципу рівності часток сторін по справі у праві власності на спірну квартиру, оскільки, відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Тобто, у відповідності з зазначеною нормою Закону, суд не виходить за межі заявлених позовних вимог та зазначає, що зустрічного позову, відповідачем, за час розгляду справи, не було подано, хоча для цього, у відповідача було, більш ніж достатньо часу, оскільки, за заявою відповідача, суд неодноразово відкладав та переносив розгляд справи на інші дати, надаючи можливість відповідачу сформувати свої вимоги до суду, але відповідач своїм правом не скористався.
Посилання відповідача на наявність чинного рішення Малиновського районного суду м.Одеси, яким з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей і зазначення нею про те, що цих коштів не вистачає, а додатково позивач не бажає надавати допомогу, як на підставу в відмові задоволення позову, також судом не приймається до уваги, оскільки суд не може позбавити позивача його права власності на житло.
Суд також вказує на те, що зазначена відповідачкою, хвороба позивача, не може являтись підставою для відмови в поділі майна, яке належить йому і відповідачці.
Таким чином, з матеріалів справи слідує, що укладання та реєстрація договору купівлі продажу квартири не суперечила діючому, на час виникнення правовідносин законодавству: ЗУ «Про товарну біржу», згідно до ст. 15, якого договір подальшому нотаріальному завіренню не підлягає, та ст. 9 ЖК України, яка діяла на час виникнення правовідносин, згідно до якої, громадяни мають право придбати на біржових торгах квартири (будинки).
Відповідно до змісту договору купівлі продажу, квартира продана, продавець отримав гроші, виконання в цій частині умов договору купівлі продажу сторонами не заперечуються, тобто відбулося повне виконання умов договору.
Відповідно до ст. 47 ЦК України 1963 року, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.
Виходячи з викладеного, судом встановлено, що позивач та відповідачка, які були покупцями за біржовою угодою, і продавець, виконали умови договору, позивачем та відповідачкою було сплачено вартість квартири, одержавши її у власність, що не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.. Тобто, всі умови договору купівлі-продажу квартири сторонами дотримані, стосовно чого ніхто із сторін договору, до суду з позовом не звертався.
Якщо одна з сторін повністю, або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Проте, в судовому засіданні було встановлено, що з часу укладання договору, а саме: з 04.06.1999року, позивач та відповідачка володіли, користувалися придбаною на біржі квартирою, претензії щодо неправомірного придбання квартири ніким із них не пред'являлися, питання про недійсність договору купівлі продажу також ніким не ставилося, у зв'язку з чим договір не суперечить діючому законодавству, тому суд зазначає що він є дійсним, що відповідає принципу справедливості.
Згідно ст.ст. 12, 13 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення правовідносин, об'єктами права приватної власності є будинки, квартири, дачі, на які громадяни придбають право власності, в результаті спадкування, або укладання других угод, які не заборонені Законом.
Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Зважаючи на викладені обставини, суд вважає встановленим, що придбана в період шлюбу позивачем та відповідачкою квартира за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу №501/99 від 04 червня 1999 року, є спільною сумісною власністю.
Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Отже, виходячи з досліджених у судовому засіданні матеріалів справи та системного аналізу наведених норм права, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При поділі вказаного майна між сторонами, суд вважає за необхідне виділити кожному з сторін по 1/2 частини вказаної квартири.
Така ж правова позиція висловлена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Ухвалі від 06 червня 2014 року по справі №6-9064св14, за аналогічними позовними вимогами про поділ квартири, придбаної сторонами в період шлюбу, на підставі біржового договору купівлі-продажу, у якій, Колегія суддів судової палати у цивільних справах прийшла до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання в судовому порядку дійсним неоспореного договору купівлі-продажу спірної квартири та посилаючись на статтю 392 діючого ЦК України, зазначила, що передбачено право власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, але зважаючи на те, що спірна квартира була набута в період шлюбу, вона, у відповідності з вимогами ст. 22 КпШС і ст.16 Закону України «Про власність», являється спільною сумісною власністю подружжя, а відтак, позивач у відповідності зі ст. 28 КпШС має право на її 1/2 частку.
Аналогічну правову позицію з даного питання викладено і в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 12 грудня 2012 року по справі №6-44294св12, від 06 лютого 2013 року по справі №6-2070св10.
Зважаючи на обставини справи, враховуючи положення статті 124 Конституції України щодо обов'язковості до виконання на всій території України судових рішень, ухвалених судами іменем України, є підстави для задоволення позову.
Керуючись ст.41, 124 Конституції України; ст.ст.28, 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України; ст.ст. 12, 16, 203, 328, ч.1 ст.357, ч.1 ст.392 ЦК України; ст.ст. 57, 60, 65, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 10, 60, 61, 208-209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, 03.06.1970року народження, право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири за адресою: АДРЕСА_3, що складається з трьох кімнат житловою площею 37.2 кв.м., загальною площею 62.7 кв.м., у тому числі: коридор-1, кухня-7, ванна -4, туалет-3.
Визнати за ОСОБА_2, 18.02.1974року народження, право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири за адресою: АДРЕСА_3, що складається з трьох кімнат житловою площею 37.2 кв.м., загальною площею 62.7 кв.м., у тому числі: коридор-1, кухня-7, ванна -4, туалет-3.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Малиновський районний суд м. Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів, з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів, з дня отримання копії цього рішення. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 17 серпня 2015 року.
Суддя Н.В. Мирончук