03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження
№22-ц/796/9682/2015 Головуючий у 1-й інстанції - Букіна О.М.
Доповідач - Українець Л.Д.
19 серпня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - Українець Л.Д.
суддів - Крижанівської Г.В.,
- Шебуєвої В.А.,
за участю секретаря - Троц В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно,-
У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.
У мотивування вимог посилалася на те, що 17 січня 2014 року згідно Договору позики вона надала в борг ОСОБА_3 35000 доларів США.
Вказані кошти необхідні були відповідачу для придбання в м. Києві однокімнатної квартири АДРЕСА_1.
Оригінал договору купівлі-продажу вказаної квартири відповідач зобов'язався передати їй на зберігання.
Позика надавалася на строк до 17 липня 2014 року.
24 січня 2014 року право власності на квартиру було оформлено на дружину відповідача ОСОБА_5, яка 14.05.2014 року згідно Договору дарування подарувала квартиру відповідачу.
На виконання домовленості ОСОБА_3 передав їй на зберігання оригінали документів про його право власності на спірну квартиру до повернення коштів, однак в обумовлений строк позику не повернув.
Відповідно до п. 6 Договору позики, якщо відповідач не поверне отримані в позику валютні кошти у встановлений договором строк, то позивач має право погасити борг за рахунок належної позичальнику квартири за адресою: АДРЕСА_2.
28 листопада 2014 року ОСОБА_3 надав їй письмове зобов'язання, згідно якого він зобов'язався 01 грудня 2014 року в приміщенні Дев'ятої київської державної нотаріальної контори оформити погашення боргу шляхом передачі їй у власність належної йому однокімнатної квартири АДРЕСА_1, проте у визначений день відповідач до нотаріальної контори не з'явився і не погасив боргу за рахунок квартири.
З урахуванням наведеного, просила суд визнати за нею в рахунок погашення боргу за договором позики право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зазначає, що суд не виконав вимог ст. 175 ЦПК України і безпідставно не визнав укладену сторонами мирову угоду та не закрив провадження по справі.
В ухвалі суду від 09 червня 2015 року про невизнання мирової угоди не вказано, які саме умови мирової угоди суперечать закону і чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.
Звертає увагу на те, що представник відповідача у судовому засіданні позов визнав повністю, проте, порушуючи ст. 174 ЦПК України, суд не вирішив питання про прийняття визнання відповідачем позову, розглянув справу по суті і безпідставно відмовив у позові.
Вказує, що у рахунок погашення грошового зобов'язання відповідач передав їй однокімнатну квартиру, і вона погодилася з цим. Дана квартира перебуває в її користуванні, вона сплачує комунальні послуги за її утримання. Такі правовідносини не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції підставно виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У статті 1047 ЦК України зазначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що 17 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір позики, відповідно до якого відповідач позичив у позивача 35000 доларів США для придбання однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2. Строк позики до 17 липня 2014 року (а.с. 3).
Як вбачається з даного договору, відповідач зобов'язувався повернути грошові кошти в сумі 35000 доларів США до 17 липня 2014 року, однак у зазначений строк зобов'язання не виконав.
Із Договору дарування квартири від 14 травня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Онопченко, та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №21620332 від 14.05.2014 року вбачається, що з 14 травня 2014 року власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 (а.с. 5-6).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилається на п. 6 Договору позики, в якому зазначено, що, якщо ОСОБА_3 не поверне отримані в позику валютні кошти до вказаного в п. 2 Договору строку, то ОСОБА_2 має право пред'явити даний договір до стягнення і погасити борг за рахунок належної позичальнику квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 3).
На підставі даного пункту Договору ОСОБА_2 просить в рахунок погашення боргу за договором позики визнати за нею право власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
В апеляційній скарзі позивач, зазначає, що у рахунок погашення грошового зобов'язання відповідач передав їй однокімнатну квартиру, і вона погодилася з цим. Дана квартира перебуває у її користуванні, вона сплачує комунальні послуги за її утримання. Такі правовідносини не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб і на думку апелянта це є підставою для визнання права власності на квартиру.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує наявність боргу та визнає право власності на спірну квартиру, що стверджується, зокрема, мировою угодою, укладеною 24.03.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Спаською М.О. та зареєстрованої 29.10.2014 року в реєстрі за 1873, та журналом судового засідання від 09.06.2015 року (а.с 28-29, 43-44).
Тобто спір між сторонами відсутній.
Положенням ч. 1 ст. 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Зі змісту вимог позивача вбачається, що між сторонами виник спір щодо повернення коштів за договором позики.
Способом захисту порушеного права за договором позики є пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики на підставі ч. 1 ст. 1149 ЦК України.
Разом з тим, ОСОБА_2 такий позов не заявляла.
За таких обставин суд першої інстанції підставно відмовив як у визнанні мирової угоди, укладеної сторонам, так і в задоволені позову про визнання права власності на квартиру.
Сам факт визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для задоволення позову чи визнання мирової угоди з таких підстав.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» №2 від 12.06.2009 року у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв визнання позову представником відповідача, оскільки перехід права власності на квартиру у запропонований сторонами спосіб суперечить закону
Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: