Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Великохацька В.В.
№ 22-ц/796/9212/2015 Доповідач: Шебуєва В.А.
19 серпня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва
в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,
суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І.,
при секретарі Троц В.О.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання пункту договору недійсним,-
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача та визнання пункту договору недійсним.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що положення п. 6.9. Умов та правил надання банківських послуг є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві. Cуд першої інстанції не врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15, а також безпідставно послався на сплив позовної давності як підставу для відмови в задоволенні позову. Суд не врахувавши, що до жовтня 2014 року ОСОБА_2 не володіла об'єктивною можливістю захистити своє право - чисельні скарги до органів прокуратури та міліції результатів не давали, а також була відсутня стала судова практика про захист права споживача за позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк».
В апеляційній інстанції представник ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що 10 лютого 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір банківського дебетового карткового рахунку, відповідно до умов якого ПАТ КБ «ПриватБанк» було видано ОСОБА_2 дебетову пластикову картку Маеstro№НОМЕР_1. Сторони визначили, що договір складається з заяви про відкриття банківського дебетового карткового рахунку та Умов та правил надання банківських послуг (а. с. 14-20).
Пунктом 6.9 Умов та правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору банківського дебетового карткового рахунку від 10 лютого 2009 року, передбачено, що у випадку виникнення заборгованості держателя по картрахунку в результаті курсової різниці, технічних помилок в роботі обладнання та в інших випадках, клієнт зобов'язується погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення.
В період з 10 лютого 2009 року по 27 лютого 2009 року по картці ОСОБА_2 здійснено ряд транзакцій, а саме - на дебетову картку зараховано певну суму грошових коштів та на території Грузії знято їх за місцевим курсом валют.
За результатами проведених операцій на рахунку дебетової картки утворився овердрафт у розмірі 124544,43 грн.
По факту виникнення овердрафту на картках ПриватБанку «Миттєва» із-за курсової різниці по банкоматним операціям в Грузії в банку було проведено службове розслідування.
Під час проведення вказаного розслідування з інформації керівника Департаменту системного забезпечення було встановлено, що причиною виникнення несанкціонованого овердрафту на картковому рахунку позивача є збій програмного забезпечення, що проводило на TranzWare Online процедуру перевірки курсів валют. Цією процедурою був передбачений механізм, який при різкій зміні курсу (більш, ніж 15%) з метою виключення помилки, повинен був сповістити адміністраторів TranzWare Online. Внаслідок програмної помилки такі повідомлення адміністратору системою не направлялись, у зв'язку з чим коректування курсу в ручному режимі не здійснювалось. Курс змінювався в автоматичному режимі - 23 липня, 12 серпня та 11 листопада 2008 року. З 11 листопада по 02 грудня курс був незмінним - 3,4722, а 03 грудня відбулася зміна курсу з 3,4722 до 4,4444. Програма його в систему TranzWare Online в зв'язку з перевищенням порогового значення і повідомлення адміністратору з даного приводу по даному поводу не відсилала. З 27 лютого після виявлення проблеми і підвищення порогового значення, встановлений новий курс (а. с. 21-23).
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 червня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за договором про надання банківських послуг №НОМЕР_1 від 10 лютого 2009 року 124344,43 грн.
07 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним п. 6.9 Умов та правил надання банківських послуг, що є невід'ємною частиною договору банківського дебетового карткового рахунку від 10 лютого 2009 року. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначила, що положення п.6.9. Умов та правил надання банківських послуг суперечать положенням чинного законодавства та відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими. На думку позивачки, вона не може нести відповідальність за неналежну роботу комп'ютерних систем банку, його співробітників, а також відшкодовувати нанесену їх діями шкоду.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за їх безпідставністю, а також за пропуском строку позовної давності.
При цьому поза увагою суду залишився той факт, що сплив позовної давності може бути підставою для відмови в задоволенні позову лише у разі його законності та обґрунтованості. Недоведеність позовних вимог є самостійною підставою для відмови в позові.
Допущена судом першої інстанції помилка підлягає виправленню судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2
За правилами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.
Згідно з ч. 5 вказаної статті якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Покладення на клієнта банку обов'язку погасити заборгованість по картрахунку, яка виникла в результаті технічних помилок в роботі обладнання банку порушує принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та, як наслідок, завдає шкоди клієнту, а тому, положення п. 6.9 Умов та правил надання банківських послуг в цій частині є несправедливими, що згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання їх недійсними.
Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про визнання несправедливими положень п.6.9 Умов та правил надання банківських послуг в частині визначення обов'язку клієнта банку погасити заборгованість держателя по картрахунку в результаті курсової різниці та в інших випадках, оскільки такі положення не суперечать вимогам законодавства та не порушують принцип добросовісності.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що п. 6.9 Умов та правил надання банківських послуг узгоджується з нормами п. 3.22 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого Постановою НБУ №137 від 19 квітня 2005 року, яким визначено, що незалежно від платіжної схеми та типу (виду) платіжних карток на картрахунку може виникати заборгованість держателя платіжної картки перед банком-емітентом, що не була обумовлена договором і не є прогнозованою в розмірі та за часом виникнення. Ця заборгованість може виникати, зокрема, в разі: зміни курсів валют і надходження до клірингу інформації про операцію в іноземній валюті в сумі більшій, ніж та, яку еквайр (платіжна система) попередньо надіслав емітенту в платіжному повідомленні і яку було блоковано на картрахунку клієнта для забезпечення його зобов'язання за здійсненою операцією; виникнення технічних помилок у роботі обладнання емітента, еквайра або процесингового центру; в інших випадках. Емітенти в договорі з клієнтом повинні передбачати порядок і строки погашення такої заборгованості.
Однак, п. 3.22 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням не встановлює обов'язку клієнта банку погасити заборгованість по картрахунку, яка виникла в результаті технічних помилок в роботі обладнання банку. Відтак, посилання суду на вказаний пункт Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням є безпідставним.
Таким чином, колегія суддів вважає законними та обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання недійсним положень п.6.9 Умов та правил надання банківських послуг, що є невід'ємною частиною укладеного 10 лютого 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 договору банківського дебетового карткового рахунку, що у випадку виникнення заборгованості держателя по картрахунку в результаті технічних помилок в роботі обладнання клієнт зобов'язується погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення.
Звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права, ОСОБА_2 пропущений строк позовної давності.
Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Договір банківського дебетового карткового рахунку було укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 10 лютого 2009 року. З позовом до суду ОСОБА_2 звернулася лише 07 листопада 2014 року, тобто більше ніж через п'ять років.
В судовому засіданні 01 квітня 2015 року представник ОСОБА_2 подав заяву про поновлення строку для звернення до суду з даним позовом. Зазначив, що до жовтня 2014 року ОСОБА_2 не володіла об'єктивною можливістю захистити своє право оскільки чисельні звернення до прокуратури та міліції були безрезультатними, а також була відсутня стала судова практика про задоволення аналогічних позовних вимог споживачів послуг ПАТ КБ «ПриватБанк»
Визначені представником ОСОБА_2 обставини не можуть вважатися поважним причинами пропуску встановленого ст. 257 ЦК України строку звернення до суду.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
ПАТ КБ «ПриватБанк» подало заяву про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_2, а тому позовні вимоги останньої не підлягають задоволенню на підставі ч.5 ст. 267 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 з наведених підстав.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від імені та в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання пункту договору недійсним.
Рішення набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді