18 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Слободянюк С.В., Оніщука М.І.,
при секретарі Бугай О.О.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 січня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Київської міської ради, департаменту земельних ресурсів (Головне управління земельних ресурсів) виконавчого органу Київради (КМДА) про визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, -
У липні 2013 року ОСОБА_6, ОСОБА_5 звернулися до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначили, що позивачам на праві спільної власності належить земельна ділянка площею, кожному Ѕ від 0,1004 га по АДРЕСА_1. Крім того, ОСОБА_6 надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,0115 га по АДРЕСА_1.
Згідно з технічним звітом із встановлення зовнішніх меж землекористування кварталу № 75107 Біличі, Ленінградський район, м. Київ (нині Святошинський район) в 1994 році проводилася інвентаризація земельних ділянок вищезазначеного кварталу.
Згідно з актами установлення і погодження меж землекористування від 27 липня 1994 року та від 05 травня 1999 року було виконано установлення на місцевості меж землекористування садиби по АДРЕСА_1. В акті зазначено, що межа на місцевості проходить по дерев'яній та металевій огорожі, що збережена і до цього часу.
Приватним підприємцем ОСОБА_7 у липні 1999 року була розроблена технічна документація по виготовленню державного акта на право власності на вказану земельну ділянку.
Зазначають, що при нанесенні плану зовнішніх меж земельної ділянки на державний акт було допущена технічна помилка, яка виразилася в нанесені неправильної конфігурації земельної ділянки по АДРЕСА_1, а саме: точка А та точка Д були сполучені, що не відповідало фактичному використанню земельної ділянки.
Унікальний номер справи: 759/9828/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6661/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Макаренко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
Після виготовлення державних актів з технічною помилкою на державних актах по АДРЕСА_1, як наслідок були виготовлені також з технічними помилками державні акти на право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_10 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, в наслідок чого між позивачами та відповідачами виникли межові спори.
З урахуванням викладеного позивачі просили суд: визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 та скасувати їх реєстрацію, зокрема: державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, серії НОМЕР_1 (серія НОМЕР_2), що зареєстровано в Книзі записів державних актів від 30 вересня 1999 року за № 75-2 -01582, виданий ОСОБА_6; державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, серії НОМЕР_3, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 05 лютого 2004 року за № 65 - 7 - 00595, виданий ОСОБА_5; державний акт на право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 серія НОМЕР_4, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 30 вересня 1999 року за № 75 - 3 - 00052 виданий ОСОБА_6; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2, серії НОМЕР_5, що зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право приватної власності на : землю від 20 травня 2008 року за № 05-7-03003, виданий ОСОБА_1; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_3, серії НОМЕР_6, що зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю від 25 листопада 2008 року за № 05-7-03283, виданий ОСОБА_10; зобов'язати Департамент земельних ресурсів (Головне управління земельних ресурсів) виконавчого органу Київради (КМДА), Київську міську раду виготовити технічну документацію по встановленню зовнішніх меж на земельні ділянки, як розташовані по АДРЕСА_1, по АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, що відповідатимуть фактичному використанню земельних ділянок та зареєструвати в Книзі записів актів на право приватної власності пс АДРЕСА_1, по АДРЕСА_2, по АДРЕСА_3 та зареєструвати в Книзі записів актів на право постійного користування землею по АДРЕСА_1.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 31 січня 2014 року позов задоволено частково.
Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 та скасовано реєстрацію:
- державного акта на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_6; серії НОМЕР_7 (серія НОМЕР_8), що зареєстровано в Книзі записів державних актів від 30 вересня 1999 року за № 75 - 2 -01582,
- державного акта на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 виданого ОСОБА_5, серії НОМЕР_3, що зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 05 лютого 2004 року за № 65-7-00595,
- державного акта на право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_6, серії НОМЕР_9, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 30 вересня 1999 року за № 75-3-00052,
- державного акта на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2, виданого ОСОБА_1, серії НОМЕР_10, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 20 травня 2008 року за № 05-7-03003,
- державного акта на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_3, виданого ОСОБА_10; серії НОМЕР_6, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 25 листопада 2008 року за № 05-7-03283.
У решті позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 січня 2014 року скасовано та постановлено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 155 ЗК України, врахував, що оспорюваними державними актами було порушено право позивачів на володіння, користування та розпорядження належною їм земельною ділянкою, тому такий акт є недійсним.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання державних актів недійсними, виходив із того, що позивачем не правильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки визнання недійсними державних актів можливо лише в тому випадку, якщо позивачем буде доведено незаконність рішень цих органів, на підставі яких їх було видано.
З такими висновками апеляційного суду суд касаційної інстанції не погодився, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи, бо згідно із ч. З ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
При цьому вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку є самостійним способом захисту порушеного права.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, керуючись висновками суду касаційної інстанції, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів і висновків експертів.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_4 належить земельна ділянка, що розташована у Ленінградському районі м.Києва по АДРЕСА_1, площею Ѕ від 0,1004 га, серії НОМЕР_11 (серія НОМЕР_2), що зареєстровано в Книзі записів державних актів за № 75 - 2 - 01582 від 30.09.1999 року, кадастровий номер НОМЕР_12 (а.с. 8-9).
ОСОБА_5 має у власності земельну ділянку площею Ѕ від 0,1004га по АДРЕСА_1, згідно Державного акту на право власності; серія НОМЕР_3, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 65 - 7 - 00595 від 05 лютого 2004 року, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_13 (а.с. 10).
ОСОБА_6 має на праві постійного користування землею земельну ділянку площею 0,0115га, що розташована по АДРЕСА_1 в м.Києві, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1; серія НОМЕР_15, що зареєстровано Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 75 - 3 - 00052від 30 вересня 1999року; кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_14 (а.с. 11).
ОСОБА_1 має на праві власності земельну ділянку площею 0,100га, що розташована по АДРЕСА_2 в м.Києві, Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2; серія НОМЕР_5, що зареєстровано в Книзі записів Державних актів на прав приватної власності на землю за № 05-7-03003 від 20 травня 2008р., Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_17 (а.с. 14).
ОСОБА_10 має на праві власності земельну ділянку площею 0,100га, що розташована по АДРЕСА_3 в м.Києві, Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_3; серія НОМЕР_16, що зареєстровано в Книзі записів Державних актів на прав приватної власності на землю за № 05-7-03283від 25листопада 2008р. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_18 (а.с.15).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено і обставини.
Таким чином, суд першої інстанції врахував, що рішенням Святошинського районного суду м.Києва від28.08.2012 р. позов ОСОБА_1 ОСОБА_10 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельної ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задоволено частково (а.с. 153-156). Вказаним рішенням встановлено, що фактичне використання ділянки НОМЕР_19 ОСОБА_6, ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 суперечить актам щодо землі ОСОБА_4 ОСОБА_5, що також підтверджується показами свідка ОСОБА_11, який на час складання актів про порушення зі сторони ОСОБА_6, ОСОБА_5 був землевпорядником, акт щодо порушення межових знаків від 14.08.2008 р, при цьому свідок пояснив, що на час реєстрації в електронних засобах на той час, коли готувались документи на земельну ділянку по АДРЕСА_2, межу встановили прямою лінією, але в натурі між ділянками 72 та 70 була випукла лінія, тому вважає, що конфігурація земельних ділянок є випуклою лінією, що встановлено в паспорті БТІ, інвентаризація яких провадилась в 1994-1996 роках. Про вказану обставину також зазначено і в ухвалі апеляційного суду м.Києва від 25.12.2012 р., якою вказане рішення Святошинського районного суду м. Києва від28.08.2012 р. залишено без змін, зокрема, земельна ділянка по АДРЕСА_1 була в користуванні ОСОБА_6, ОСОБА_5 протягом усього часу, а при видачі державних актів про право власності на землю помилково межа була визначена прямою лінією замість випуклої (а.с.143-145).
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на підставі ст.ст. 106, 107Земельного кодексу України було складено акт від 27 липня 1994 року установлення і погодження меж користування ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 (а.с. 34), в присутності представників суміжних землекористувачів з однієї сторони та з другої сторони, експертом ОСОБА_7, який діяв на основі доручення № 25 від 29 квітня 1994року (підприємство «Укргеопроект»). Зі змісту вказаного акту вбачається, «що виконано установлення на місцевості меж землекористування садиби АДРЕСА_1», та зазначено, що межа на місцевості проходить по дерев'яній металевій огорожі - паркан, що встановлений не по прямій лінії та має кути повороту. Вище зазначена межа збережена по сьогодення.
Також встановлено на підставі акту встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 в натурі від 05 травня 1999року, «що встановлення та погодження зовнішніх меж проходять по дерев'яній огорожі та металевій огорожі» (а.с. 35).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, при несенні плану зовнішніх меж земельної ділянки на Державний акт позивачів проектантом була допущена технічна помилка, яка виразилася в нанесені правильної конфігурації земельної ділянки по АДРЕСА_1 в Святошинському районі м. Києва, а саме: точка А та точка Д були сполучені невідповідно до фактичного використання земельної ділянки. Ця конфігурація на момент розроблення технічної документації комп'ютерним варіантом по виготовленню Державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в Святошинському районі м.Києва не відповідала фактичному використанню земельної ділянки, в результаті чого, частина земельної ділянки не ввійшла в конфігурацію плану зовнішніх меж земельної ділянки, що нанесені на державний акт, чим порушено їх праве масності.
З огляду вказане, судом першої інстанції достеменно встановлено, що конфігурація меж суміжних ділянок є випуклою, вказані обставини підтверджуються зокрема, технічними паспортами на житловий будинок АДРЕСА_2 від1990 року (а.с.120-131), на житловий будинок АДРЕСА_1, в м. Києві від 1988 року (а.с. 132-139), з яких вбачається, що межа суміжних земельних ділянок має випуклу конфігурацію.
Також встановлено судом першої інстанції, що в подальшому на житловий будинок АДРЕСА_2 який належить ОСОБА_1 в 2005 році виготовлено новий технічний паспорт, в матеріалах якого міститься план земельної ділянки, в якій вказано суміжну межу у вигляді прямої лінії (а.с. 111-119).
Разом з цим згідно абрису земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:75107:0035, межі фактичного користування земельними ділянками між сторонами мають випуклу форму (а.с. 36).
Актом обстеження земельної ділянки № 354/08 від 31 травня 2013року встановлено, що з боку власника суміжної земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, огороджена парканом, що встановлений не по прямій лінії та має кути повороту. Станом на час розгляду справи , фактичне розміщення паркану відповідає формі його розміщення, нанесеній в абрис земельної ділянки у відповідності до Технічного паспорту на житловий дім (домоволодіння) від 08.08.1990року Київського міського бюро технічної інвентаризації (а.с. 37).
Також зазначено, що актами погодження меж землекористування по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 від 27.07.1994 р. вказується, що спільна межа проходить по дерев'яній та металевій огорожі, що на цей час відповідає її фактичному використанню.
Відповідно до листа департамента земельних ресурсів (Головне управління земельних ресурсів) виконавчого органу Київради (КМДА) від 19.06.2013 №057028-12728, щодо обстеження земельних ділянок на АДРЕСА_1 департамент дійшов до висновку, що фактичне використання земельної ділянки, підтверджено актами узгодження меж земельної ділянки, не відповідає конфігурації земельної ділянки, що визначена у планах зовнішніх меж земельної ділянки зазначених в державних актах (а.с. 38).
Таким чином, порядок користування земельними ділянками склався ще з 1988 року, за яким межа між сторонами має випуклу форму.
Відповідно до ч. 3 ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно із ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відносно доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не застосовано строків позовної давності та наслідків їх пропущення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.
Відхиляючи заяву представника відповідачів про застосування строків позовної давності, судом першої інстанції враховано, що позивачі дізнались про порушення свого права після отримання акту обстеження земельної ділянки від 31.05.2013 № 354/08.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки до 20.12.2011року позовна давність на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право не поширювалась відповідно до п.4 ч.1 ст.268 ЦК України, яку було виключено з Цивільного кодексу України на підставі Закону № 4176-VI від 20.12.2011р.,у зв'язку з чим підлягають застосуванню норми вказаного закону, тобто перебіг строку позовної давності на визнання недійсними державних актів на землю щонайбільше розпочався з 20.12.2011 р., а позивачі звернулись до суду з позовом 01.07.2013 р.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо позовних вимог про зобов'язання Київську міську раду, департамент земельних ресурсів (Головне управління земельних ресурсів) виконавчого органу Київради (КМДА) виготовити технічну документацію на спірні земельні ділянки як необгрунтованих та безпідставних, в зв'язку з наступним.
Відповідно до Закону України „Про Державний земельний кадастр" ведення Державного земельного кадастру в місті Києві здійснюється виключно територіальним органом Державного агентства земельних ресурсів України, а реєстрація прав власності на земельні ділянки відноситься до повноважень органу державної реєстрації прав, утворених Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до законів України «Про землеустрій», «Про топографо- геодезичну картографічну діяльність», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт» здійснення робіт із землеустрою, в тому числі, виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), можуть здійснювати лише суб'єкта господарювання, які отримали ліцензії чи відповідні сертифікати на проведення таких робіт.
Виходячи з вищенаведених нормативно-правових актів Департамент земельних ресурсів у відповідності до ст. 26 Закону України «Про землеустрій», ст. 5 Закону України «Про топографо - геодезичну і картографічну діяльність» та рішення Київської міської ради від 19.12.2002року № 182/342«Про затвердження Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» не є розробником документації з землеустрою та суб'єктом топографо-геодезичної і картографічної діяльності.
Також, відповідно до зазначеного рішення Департамент земельних ресурсів не здійснює жодних дій щодо реєстрації прав власності на земельні ділянки.
З огляду на вказане, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що в цій частині позовні вимоги є безпідставними, тому задоволенню не підлягають, оскільки до повноважень Департамент земельних ресурсів та Київської міської ради не відноситься виготовлення технічної документації на земельні ділянки.
При цьому колегія суддів відносно інших доводів апеляційної скарги, що, зазначає, що вони не знайшли підтвердження матеріалами справи, підстав для її задоволення судом не встановлено.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: