Україна
Харківський апеляційний господарський суд
17 серпня 2009 року Справа № 58/43-09 (н.р. 49/94-08)
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Шутенко І.А.- доповідач,
судді Бабакової Л.М.,
судді Гончар Т.В.,
при секретарі - Міракові Г.А.,
за участю представників сторін:
прокурора -Смоленко О.І. (дов. від 17.07.2009р.),
позивача - Удода В.А. (дов. №17 від 31.12.2008р.),
відповідача - Фівкіна П.М. (дов. №143 від 10.02.2009р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційне подання (вх. № 2250 Х/2-4) Військового прокурора Харківського гарнізону на рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2009р. по справі №58/43-09 (н.р. 49/94-08)
за позовом Приватного підприємства «Антіма», м. Каунас, Литовська республіка,
до Військової частини А-1361, м. Харків,
за участю Військового прокурора Харківського гарнізону, м. Харків,
про стягнення 280 525, 00 грн., -
встановила:
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій, з урахуванням змін, прийнятих судом до розгляду, просив визнати недійсним контракт № 18/05 від 17.05.1998 року, укладений між Військовим складом №3077 та ПП "Антіма", та провести по недійсній угоді двосторонню реституцію та стягнути з правонаступника Військового складу № 3077 - Військової частини А-1361 - вартість поставленої рибопродукції по інвойсу 2146650 від 26.05.1998р. з вирахуванням коштів, які були сплачені по недійсній угоді у розмірі 634587,14 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 06.08.2008 р. по справі №49/94-08 в задоволенні позову ПП "Антіма" було відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2008р. по справі №49/94-08 вищевказане рішення господарського суду Харківської області від 06.08.2008р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.07.2009р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Присяжнюк О.О., судді Бринцев О.В., Аюпова Р.М.) по справі №58/43-09 (н.р. 49/94-08) позовні вимоги позивача про визнання контракту №18/05 від 17.05.1998 року недійсним та проведення по недійсній угоді двосторонньої реституції задоволено. Визнано контракт №18/05 від 17.05.1998 року, укладений між Військовим складом №3077 та ПП „Антіма” недійсним. Стягнуто з Військової частини А-1361 на користь ПП „Антіма” в порядку реституції 985211,14 грн., 25500 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат за сплату за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з ПП „Антіма” на користь Військової частини А-1361 в порядку реституції 350 624,00 грн.
Військовий прокурор Харківського гарнізону, не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 09.07.2009р. по справі №58/43-09 (н.р. 49/94-08), вніс апеляційне подання, в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2009р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства та на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що на момент укладання спірного контракту №18/05 від 17.05.1998 р. відповідач мав статус юридичної особи, що підтверджується листами Головного управління оборонного планування Генерального штабу Збройних сил України №322/1/4889 від 14.07.2008 року та №322/1/1364 від 26.03.2009 року, що були надіслані на адресу Військової частини А-1361, в яких міститься інформація про те, що продовольчий склад №3077 був включений до ЄДРПОУ 12.05.1994 році з видачею йому довідки №309. Прокурор вважає, що спірний контракт підписаний повноважною особою, а саме - начальником продовольчого складу №3077 у відповідності до Положення про військове (корабельне) господарство Збройних сил України, затвердженого наказом МО України № 300 від 16.07.1997 року. Прокурор зазначає, що обов'язковість реєстрації військового складу №3077 в МЗЕЗіТ як учасника зовнішньоекономічної діяльності була скасована Декретом Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року №6-93. Таким чином, прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для визнання недійсним контракту №18/05 від 17.05.1998 р.
Також, прокурор зазначає, що навіть у разі визнання спірного контракту №18/05 від 17.05.1998 р. недійсним, в порядку двосторонньої реституції з відповідача на користь позивача слід стягувати вартість товару, виходячи з курсу долара США станом на момент проведення первісних розрахунків, тобто первісну вартість товару, що становить 246196,21 грн.
Крім того, прокурор не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було пропущено строк позовної давності, оскільки, на думку прокурора, строк позовної давності почався з 17.05.1998р., з моменту укладення спірного контракту №18/05 від 17.05.1998 р., так як позивач повинен був перевірити наявність у 3077 продовольчого складу відповідної правосуб'єктності, і у випадку допущення 3077 продовольчим складом порушень порядку підписання спірного контракту, відмовитись від його укладання зі своєї сторони.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2009р. по справі №58/43-09 (н.р. 49/94-08) вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційне подання -без задоволення. В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на те, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що продовольчий склад № 3077 не мав статусу юридичної особи, не був зареєстрований у МЗЕЗіТ як учасник зовнішньоекономічної діяльності, була недодержана форма зовнішньоторговельного контракту та порушений порядок його підписання, контракт підписаний особою, яка згідно з посадою не мала права на підписання не тільки зовнішньоторговельних контрактів, але і господарських угод.
Відповідач також надав письмовий відзив на апеляційне подання в якому зазначив, що підтримує вимоги апеляційного подання, просить його задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2009р. скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у позові. В обґрунтування своєї позиції, відповідач посилається на ті ж підстави, що й прокурор в апеляційному поданні.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційного подання в межах вимог, передбачених ст.101ГПК України, заслухавши доводи представників сторін та прокурора, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне подання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як судом першої інстанції, так і під час апеляційного провадження встановлено, що 17.05.1998р. між ПП „Антіма” і Військовим складом № 3077, правонаступником якого є відповідач по справі -Військова частина А-1361, було укладено контракт № 18/05 на поставку рибопродукції. На виконання цього контракту було поставлено 160020 кг свіжомороженої риби вартістю 740 доларів США за 1 тонну, всього на суму 118414,8 доларів США по інвойсу № 2146650.
Згідно контракту № 18/05 Військовий склад № 3077 самостійно сплатив 162000,00 грн. (105000,00 грн. -платіжним дорученням № 488 від 28.08.1998 року, 400000,00 грн. -платіжним дорученням № 586 від 01.10.1998 року, 17000,00 грн. -платіжним дорученням № 665 від 06.11.1998 року).
В зв'язку з тим, що Військовий склад № 3077 повністю своїх зобов'язань по оплаті за поставлену рибопродукцію не виконав, ПП „Антіма” звернулось до арбітражного суду Харківської області з позовними вимогами до Військового складу № 3077.
Рішенням арбітражного суду від 19.11.1998р. по справі № 10237/3-05 з Військового складу №3077 на користь ПП „Антіма” було стягнуто 188624 грн. 89 коп. основного боргу, 140000 грн. пені та 17000 грн. держмита. На виконання зазначеного рішення 19.11.1998 року був виданий відповідний наказ.
Виконуючи дане рішення, відповідач добровільно сплатив 205624,00 грн. Несплаченими залишились 140000,89 грн.
18.02.1999р. позивачем в обслуговуючий банк “UKIO BANKAS”, м. Каунас було подано платіжну вимогу №1 на стягнення 140000,89 грн. та наказ арбітражного суду Харківської області від 19.11.1998 р. по справі №10237/3-05.
19.02.1999р. о 15 год. 30 хв. банк “UKIO BANKAS” передав вказані документи до Литовського бюро Міжнародної кур'єрської пошти UPS.
23.02.1999р. Управління Державного казначейства (УДК) у Харківській області отримало зазначені документи та 01.03.1999р. листом №01-05/2-282 відмовило у виконанні платіжної вимоги у зв'язку із закінченням трьохмісячного строку, встановленого для пред'явлення наказу арбітражного суду до виконання та повернуло наказ суду та платіжну вимогу без виконання.
На початку 2002 року ПП „Антіма” звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до УДК у Харківській області про стягнення 140000,89грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.05.2002 р. по справі № 3994/4-33 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ПП „Антіма”.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2002р. рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2002 р. по справі № 3994/4-33 було скасоване та справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.01.2003 р. по справі № 11/430-02 (н.р. 3994/4-33) в задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України 28.05.2003 р. рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2003 року по справі № 11/430-02 (н.р. 3994/4-33) було скасовано.
Постановою від 23.10.2002 р. Вищий господарський суд України зобов'язав господарський суд Харківської області перевірити та встановити хто за даних обставин повинен був здійснювати безспірне стягнення коштів, зазначених у платіжній вимозі №1.
За клопотанням позивача, в якості другого відповідача було залучено військову частину №А-1361, як правонаступника Військового складу №3077.
На виконання ухвали господарського суду Харківської області від 07.10.2003р., відповідачем був наданий лист №1225 від 15.10.2003 року, в якому відповідач надав відомості про те, що на момент укладання спірного контракту -
а) командир Військового складу №3077 керувався Положенням про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженим наказом Міністра оборони №300 від 16.07.1997 року;
б) Військовий склад №3077 не був зареєстрований в МЗЕЗіТ як учасник зовнішньоекономічної діяльності;
в) Військовий склад №3077 був наділений відповідними ознаками, притаманними юридичним особам, а також мав відокремлене майно, яке має особливий правовий статус військового майна і належить йому на праві оперативного управління. До зазначеного листа відповідачем були додані копії ст.3.1.3 та розділу 5.7 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України та копія довідки №368 від 23.06.1998 року про включення Військового складу №3077 до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.
20.10.2003 р. під час розгляду справи №40/342-03 за позовом ПП «Антіма»до УДК в Харківській області, з урахуванням нововиявлених обставин справи, позивачем була подана позовна заява №10/20-1 до Військової частини А-1361 про визнання спірного контракту недійсним та проведення по недійсній угоді двосторонньої реституції. Позовні вимоги позивача ґрунтувались на наступному: на момент укладання контракту № 18/05 від 17.05.1998р. Військова частина А-1361 не була юридичною особою, не була зареєстрована у МЗЕЗіТ як учасник зовнішньоекономічної діяльності, була недодержана форма зовнішньоторговельного контракту та порушений порядок його підписання, контракт підписаний особою, яка згідно з посадою не мала права на підписання не тільки зовнішньоторговельних контрактів, але і господарських угод.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.11.2003 р. по справі № 40/342-03 в задоволенні позовних вимог ПП «Антіма»до Військової частини А-1361 про визнання спірного контракту недійсним було відмовлено у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.
Постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду Харківської області від 19.11.2003 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача до Військової частини А -1361 було скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
23.02.2006р. колегія суддів господарського суду Харківської області розглянула та задовольнила зазначені позовні вимоги до Військової частини А-1361 з визнанням контракту недійсним та стягненням з Військової частини А-1361 в порядку реституції еквіваленту ціни товару (справа №40/454-05).
25.07.2006 р. постановою Харківського апеляційного господарського суду рішення від 23.02.2006 року в частині задоволення позовних вимог про визнання контракту №18/5 від 17.05.1998 року недійсним та проведення по недійсній угоді реституції скасовано.
26.10.2006 р. постановою Вищого господарського суду України постанову Харківського апеляційного суду від 25.07.2006 р. та рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2006 р. у справі 40/454-05 в частині позовних вимог про визнання контракту №18/05 від 17.05.1998 р. недійсним та проведення по недійсній угоді реституції скасовані. Справу в скасованій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області зі стадії порушення провадження у справі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.04.2008 р. по справі №21/202-07 позовну заяву ПП „Антіма” №10/20-1 від 20.10.2003 року до Військової частини А-1361 виділено в окреме провадження з присвоєнням справі нового номеру -№ 49/94-08.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.04.2008 р. по справі №49/94-08 позовну заяву ПП „Антіма” до Військової частини А -1361 прийнято до розгляду.
Рішенням господарського суду Харківського області від 06.08.2008 р. по справі №49/94-08 в задоволенні позову позивача було відмовлено
Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2008 р. по справі №49/94-08 рішення господарського суду Харківської області від 06.08.2008 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Скасовуючи рішення господарського суду Харківської області від 06.08.2008 р. Вищий господарський суд України зазначив, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення ст. 45 чинного на той час ЦК УРСР та ч.ч. 2,5 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Вищий господарський суд вказав, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що Військовий склад №3077 на момент підписання спірного контракту був юридичною особою та достеменно не встановив наявність чи відсутність строку позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, колегією суддів встановлено, що згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
За правилами статті 71 Цивільного кодексу УРСР до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності - три роки.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР, право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ст. 79 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Відповідно до ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи Господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Як вбачається з матеріалів справи, право на позов щодо визнання спірного контракту №18/05 від 17.05.1998р. недійсним у позивача виникло 15.10.2003р., коли відповідач на ухвалу господарського суду від 07.10.2003р. надав лист №1225 від 15.10.2003р. в якому визнав, що Військовий склад №3077 на момент укладення спірного контракту не був юридичною особою та не був зареєстрований в МЗЕЗіТ України, як учасник зовнішньоекономічної діяльності.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання прокурора на те, що позивач під час підписання контракту №18/05 від 17.05.1998р. повинен був перевірити наявність у Військового складу №3077 відповідної правосуб'єктності, оскільки це не є обов'язком позивача. Крім того, слід враховувати той факт, що умови спірного контракту щодо оплати поставленого товару були частково виконані Військовим складом №3077, а питання щодо наявності чи відсутності у Військового складу №3077 відповідної правосуб'єктності та повноважень у начальника складу на підписання спірного контракту встало лише в ході судового розгляду господарського спору про стягнення з Військового складу №3077 заборгованості за поставлений позивачем товар згідно контракту №18/05 від 17.05.1998р.
З огляду на викладене, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що позивачем не було пропущено строку позовної давності для подання позовної заяви №10/20-1 від 20.10.2003 р. у зв'язку з чим відхилив його клопотання про поновлення строку позовної давності та про визнання поважною причини пропуску строку позовної давності .
Стосовно суті позовних вимог, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР (чинному на момент укладення спірного контракту та виникнення цивільних прав та обов'язків у сторін), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Зазначена норма визначає основний принцип цивільного права, а саме встановлює диспозитивні засади у відносинах суб'єктів цивільного права, що надає їм можливість вільно обрати між декількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також, у відповідних випадках, визначити зміст цивільних прав та обов'язків. Отже, суб'єкти цивільного права у певних межах мають можливість своєю волею на власний розсуд врегулювати зміст цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, сторонами в угоді можуть бути встановлені інші умови ніж ті, що передбачені диспозитивними нормами. Також, їм надається право укласти угоду, яка за своїм змістом відрізняється від окремих видів зобов'язань, визначених нормами ЦК УРСР, або укласти угоду, яка містить елементи декількох зобов'язань, за умови, що така угода прямо не суперечить чинному законодавству.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” „Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України”.
З матеріалів справи вбачається, що на момент укладання спірного контракту №18/05 від 17.05.1998 р. відповідач не був юридичною особою, оскільки згідно довідки №368 військовий склад 3077 був включений до ЄДРПОУ лише 23.06.1998р., що також підтверджується листом Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві №21-10/3763 від 01.06.2009р. Крім того, 3077 військовий склад не був зареєстрований у МЗЕЗіТ України як учасник зовнішньоекономічної діяльності, що підтверджується листом самої Військової частини А-1361 №1225 від 15.10.2003 року, а спірний контракт підписаний особою, яка згідно з посадою не мала належних повноважень на укладання зовнішньоторговельного контракту, що підтверджується ст.ст. 3.1.3., 5.7.1 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних сил України, затвердженого наказом МО України № 300 від 16.07.1997 року, в переліку дозволених видів діяльності якого зовнішньоекономічна діяльність та імпорт продуктів харчування відсутні.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” право на здійснення зовнішньоекономічної діяльності мають юридичні особи відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи та після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності в МЗЕЗіТ України.
Колегія суддів не приймає посилання прокурора на те, що Декретом Кабінету Міністрів України №6-93 від 12.01.1993 р. скасовано обов'язкову державну реєстрацію учасників зовнішньоекономічної діяльності в МЗЕЗіТ України, оскільки зазначеним Декретом Кабінету Міністрів України встановлено, що здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами підприємницької діяльності України не потребує державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності та зупинено дію ч. 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ст. 5 Закону Української РСР „Про зовнішньоекономічну діяльність” щодо обов'язкової державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Тобто, дія зазначеного Декрету спрямована на звільнення від обов'язкової реєстрації лише суб'єктів підприємницької діяльності, до числа яких відповідач не відноситься.
Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у своїх відзивах стверджував, що реєстрація військового складу №3077 була здійснена Головним організаційно-мобілізаційним управлінням Генерального штабу Збройних Сил України у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.1993 р. №538 „Про державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України” та розпорядження Президента України від 17.12.1992 р. „Про положення про Міністерство Оборони України”. В якості доказів щодо наявності у військового складу №3077 статусу юридичної особи станом на 17.05.1998 р., відповідачем були надані до суду копії листа Головного управління оборонного планування Генерального штабу Збройних сил України за підписом т.в.о. начальника організаційного штатного управління підполковника С.М. Качановського №322/1/4889 від 14.07.2008 року та копія листа за підписом начальника організаційного штатного управління Генштабу Збройних Сил України С.М. Собковича №322/1/1364 від 26.03.2009 року, адресовані командиру Військової частини А-1361 полковнику Граню О.А., на які також посилається прокурор в обґрунтування апеляційного подання. У вказаних листах містилась інформація про те, що продовольчий склад №3077 був включений до ЄДРПОУ 12.05.1994 р. з видачею йому довідки №309. Ця інформація також була підтверджена листом начальника Центрального управління продовольчого забезпечення тилу Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України №328/3/17/6/839 від 19.05.2009 року.
Колегія суддів не може прийняти зазначені листи в якості доказу про наявність у військового складу №3077 статусу юридичної особи станом на 17.05.1998 р., оскільки в порушення ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України ані відповідачем ані прокурором, не додано до зазначених листів ні оригінала, ні належним чином завіреної копії довідки №309 від 12.05.2004 р. з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, посилаючись на яку керівники Головного організаційно-мобілізаційного управління Генерального штабу Збройних Сил України та начальник центрального управління продовольчого забезпечення тилу стверджують про наявність у Військового складу №3077 статусу юридичної особи станом на 17.05.1998 рік.
Як вбачається з листа колишнього начальника Військової частини А-0128 (генерал-лейтенанта Секунди І.А.) №139-18024 від 31.10.2003 р., який долучений до матеріалів справи, на Міністерство Оборони України, відповідно до вимог п.14 Положення „Про єдиний державний реєстр підприємств та організацій України”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118, було покладено завдання щодо здійснення відповідної реєстрації своїх структурних підрозділів з видачею одноразової довідки, яка видається структурному підрозділу Збройний Сил України один раз та підлягає заміні у випадку зміни назви тощо. Ця інформація була підтверджена листом Головного міжрегіонального управління статистики м. Києва, в якому зазначається, що ідентифікаційний код 07811701 передано Міністерству Оборони України для проведення відомчого обліку підпорядкованих йому суб'єктів згідно з п. 5 Положення „Про створення Єдиного Державного Реєстру підприємств та організацій України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118 (у редакції постанова Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 року №499). Тобто, Головне міжрегіональне управління статистики Державного комітету статистики України підтвердило інформацію, що реєстрація Міністерством Оборони України своїх структурних підрозділів з видачею їм одноразової довідки, здійснювалась на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996 року ”Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України”. Зазначеним листом також було підтверджено, що в базі Державного комітету статистики України відсутні відомості щодо наявності у військового складу №3077 статусу юридичної особи станом на 17.05.1998 року.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача та прокурора на те, що реєстрація Військового складу №3077 була здійснена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.1993 року №538 „Про державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України” та розпорядження Президента України від 17.12.1992 року „Про положення про Міністерство Оборони України”, оскільки жоден з вказаних нормативних документів не має посилань до Міністерства Оборони України щодо здійснення відповідної реєстрації своїх структурних підрозділів.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що інформація, яка міститься в зазначених листах керівників Головного організаційно-мобілізаційного управління Генерального штабу Збройних Сил України та начальника центрального управління продовольчого забезпечення тилу, про наявність у військового складу №3077 станом на 17.05.1998 р. статусу юридичної особи суперечить Постановам Кабінету Міністрів України №118 від 22.01.1996 р. та №538 від 14.07.1993 року та Розпорядженню Президента України від 17.12.1992 року , а тому не може бути прийнята до уваги.
Відповідно до ст. 26 ЦК Української РСР юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності, правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організацію даного виду - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення, тобто правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації.
Враховуючи вищевикладене та посилання Вищого господарського суду України в Постанові від 16.12.2008 р. по цій справі на те, що цивільна правоздатність юридичної особи відповідно до ст.26 ЦК УРСР виникає з моменту державної реєстрації, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що Військовий склад №3077 набув цивільної правоздатності юридичної особи лише 23.06.1998 р., коли отримав в Головному організаційно-мобілізаційному управлінні Генерального штабу Збройних Сил України довідку №368 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, -тобто станом на 17.05.1998 р. Військовий склад №3077 статусу юридичної особи не мав.
Крім того, матеріали справи свідчать, що на виконання ухвали суду від 16.04.2009р. щодо витребування у Міністерства Оборони України документального підтвердження належних повноважень начальника військового складу №3077 для укладання зовнішньоекономічного контракту №18/05 від 17.05.1998 р., начальником центрального управління продовольчого забезпечення тилу був надісланий лист №328/3/17/6/839 від 19.05.2009 року, в якому з посиланням на статтю 3.1.3. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних сил України, затвердженого наказом Міністра Оборони України від 16.07.1997 р. №300, було зазначено, що командир військової частини (з'єднання), яка має права юридичної особи, в межах своїх повноважень та виділених коштів має право укладати господарські угоди або договори та несе повну відповідальність за обґрунтоване і правомірне витрачання (використання) коштів на пов'язану з цими угодами діяльність.
Відповідно до статті 1 Закону України від 07.02.1991 № 698 "Про підприємництво" (чинному на момент укладення спірного контракту) , підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі статтею 5 Закону України від 07.02.1991 № 698 "Про підприємництво" , основними принципами підприємницької діяльності є вільний вибір видів діяльності та самостійне формування програм діяльності в межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Відповідно до п.3 ст.1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, господарська діяльність -будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару.
Відповідно до п.7 ст.1 зазначеного закону, зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
Відповідно до п.8 ст.1 зазначеного Закону, зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Відповідно до п. 12 ст.1 зазначеного Закону, іноземні суб'єкти господарської діяльності - суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місце знаходження або постійне місце проживання за межами України.
Відповідно до ст.5.7.1. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних сил України, господарські взаємовідносини військової частини (з'єднання) з підприємствами незалежно від форм власності та фізичними особами щодо поставок та послуг оформлюються договорами (угодами).
Враховуючи вищенаведені правові норми, контракт №18/05 від 17.05.1998 р., укладений між українським продовольчим складом №3077 та литовською компанією ПП „Антіма” на поставку рибопродукції з Литовської Республіки в Україну, є зовнішньоекономічною угодою.
Згідно ст.ст. 6, 34 Закону України "Про підприємства в Україні", ч. 19 ст. 8 Закону України "Про підприємництво", підприємство вважається створеним з дня його державної реєстрації, а ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з Державного реєстру України
Згідно з п. 1 ст. 29 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням)
Відповідно до ст. 44 ЦК УРСР та ч.1 ст. 208 ЦК України, угоди між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Статтею 29 ЦК УРСР та ч.2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст.ст. 3.1.3., 5.7.1. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних сил України, командир військової частини, яка має права юридичної особи, в межах своїх повноважень та виділених коштів має право укладати тільки господарські угоди або договори, тільки з підприємствами та фізичними особами - резидентами України та тільки в національній валюті України.
Отже, враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 3.1.3., 5.7.1. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних сил України, ст.ст.3. 5 ГК України та ст.1 п.3, 7, 8, 12, ст. 5, ч.5 ст.6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент укладання спірного контракту командир продовольчого складу №3077, навіть будучи юридичною особою, не мав належних повноважень щодо підписання зовнішньоекономічного контракту.
Відповідно до ч.1 ст. 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Вказані обставини належить з'ясувати на момент укладення угоди, проаналізувавши норми відповідних нормативних актів.
Також, розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України та статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до підстав та предмету позову.
Враховуючи, що в порушення ст.ст. 26, 29, ч.1 ст.48 ЦК Української РСР, ст.83 ГПК України, ст.1 п.3, 7, 8,12, ст. 5, ч.5 ст.6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, ст.ст. 3.1.3, 5.7.1. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних сил України, затвердженого наказом МО України № 300 від 16.07.1997 року, зовнішньоторговий контракт №18/5 від 17.05.1998 р., був укладений між литовською компанією ПП „Антіма” та українським продовольчим складом №3077, який був на момент укладення контракту юридичною особою, не був зареєстрований в МЗЕЗіТ України та був підписаний неповноважною особою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції законно та оьнрунтовано дійшов висновку, що зовнішньоторговий контракт №18/5 від 17.05.1998 р. є недійсним.
Відповідно до п.п. 2.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.78 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" при задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків.
Частиною 2 статті 48 ЦК Української РСР передбачає, що по недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а у випадку неможливості повернути одержане в натурі -відшкодувати його вартість у грошах.
Враховуючи те, що поставлена відповідачу свіжоморожена риба вже була ним спожита, можливість повернути поставлену продукцію в натурі відсутня.
Тобто, відповідно до ст. 48 ЦК У РСР відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість поставленої йому рибопродукції в сумі 118414,8 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане в гривні.
Враховуючи положення ст. 48 ЦК У РСР та ст. 533 ЦК України, відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість поставленої йому рибопродукції в сумі 118414,8 доларів США, перерахованих за офіційним курсом НБУ, а саме: 118 414,80 доларів США* х 8,32 грн./1 USD** = 985211,14 грн., а ПП „Антіма” зобов'язане повернути відповідачу грошові кошти в гривнях України у розмірі 350 624,00 грн., які були отримані в якості платежу за контрактом № 18/05 від 17.05.1998 року за винятком 17 000,00 грн. держмита.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання прокурора на те, що суму, яку відповідач повинен відшкодувати позивачу, слід обчислювати виходячи з курсу долару США станом на момент проведення первісних розрахунків, тобто первісну вартість товару, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, тобто на момент проведення реституції.
Таким чином, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що Військова частина А-1361, як правонаступник Військового складу №3077, повинна відшкодувати ПП «Антіма»вартість поставленої рибопродукції з вирахуванням коштів, які були сплачені по контракту - 634 587,14 грн.
З огляду на викладене, при прийнятті рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що його рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційне подання - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 91, 101, ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів одноголосно, -
постановила:
Апеляційне подання Військового прокурора Харківського гарнізону залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2009р. по справі №58/43-09 (н.р. 49/94-08) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови виготовлено 20.08.2009р.
Головуючий суддя
Судді