Справа № 362/1115/15-ц Головуючий у І інстанції Марчук О.Л.
Провадження № 22-ц/780/4738/15 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.
Категорія 1 17.08.2015
Іменем України
17 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді - Верланова С.М.,
суддів - Воробйової Н.С., Гуля В.В.,
при секретарі - Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поділ нерухомого майна, виділення майна в натурі та встановлення сервітуту,
У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 Васильківського району Київської області. Власниками інших 2/3 частини будинку є відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_5 Зазначала, що у 1997 році за усною домовленістю між нею та відповідачами був встановлений певний порядок і спосіб користування будинком. Позивач користується у будинку квартирою №1 загальною площею 36,8 кв.м., а відповідачі користуються квартирою №2 загальною площею 44,0 кв.м. У спільному користування сторін знаходяться сарай (літ. «Б» ), гараж (літ.«В»), погріб (літ. «Г»), криниця та огорожа. Зазначала, що спірний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1704 га, яка була виділена сторонам рішенням Кодаківської сільської ради від 07 серпня 1998 року Однак відповідачі не бажають добровільно поділити земельну ділянку.
З урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просила поділити між нею та відповідачами житловий будинок АДРЕСА_1 виділивши їй в натурі квартиру №1 загальною площею 36,8 кв.м., яка складається з: кімнати (2-3), площею 9,9 кв.м.; коридору (2-1), площею 8,0 кв.м.; кухні (2-2), площею 10,3 кв.м.; веранди («І»), площею 8,6 кв.м. Відповідачам виділити в натурі квартиру №2 загальною площею 44,0 кв.м., яка складається з: кімнати (1-3), площею 11,4 кв.м.; кімнати (1-4), площею 15,0 кв.м.; веранди (1-1), площею 9,3 кв.м.; коридору (1-2), площею 8,3 кв.м.
Також позивач просила поділити між нею і відповідачами земельну ділянку площею 0,1704 га, яка розташована по АДРЕСА_1 у с.Кодаки, виділивши їй земельну ділянку площею 0,0267 га для обслуговування житлового будинку і господарський будівель та земельну ділянку площею 0,0904 га для ведення особистого селянського господарства, а відповідачам виділити земельну ділянку площею 0,0533 га для обслуговування житлового будинку і господарський будівель.
Крім того, позивач просила встановити їй сервітут на користування земельною ділянкою відповідачів для проходу та проїзду до прибудинкових споруд: погріб (літ. «Г»), сарай (літ. «Б»), гараж (літ.«В»), криниця та огорожа.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поділ житлового будинку, суд першої інстанції виходив із того, що звернення позивача до суду із вимогами про поділ будинку та виділення їй у користування його відповідних приміщень є передчасним, оскільки відсутні порушення, невизнання і оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача щодо користування належною їй частиною жилого будинку. При цьому суд дійшов висновку, що сторони мають реальну можливість укласти договір між собою, як між співвласниками будинку про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності. Будь-яких доказів того, що сторони не бажають або ухиляються від укладання такого договору між собою, до позову не додано та під час розгляду справи суду не надано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поділ земельної ділянки та встановлення сервітуту, суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи не встановлено порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача, як власника або співвласника земельної ділянки площею 0,15 га, яка успадкована не була, на праві власності ні за ким не оформлена та перебуває у користуванні сторін. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для поділу вказаної земельної ділянки та встановлення сервітуту.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Васильківського районного суду Київської області від 03 січня 1993 року було затверджено мирову угоду, за умовами якої ОСОБА_7 і ОСОБА_3, які діяли в інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнали дійсним договір дарування від 14 липня 1995 року, укладений від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 на 1/3 частину житлового будинку, засвідченого Васильківською нотаріальною конторою, а також в цій частині вони визнали дійсним свідоцтво про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1
ОСОБА_2 і ОСОБА_8 визнали за ОСОБА_7 і ОСОБА_3 та їх малолітніми дітьми: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на 2/3 частини жилого будинку АДРЕСА_1 Київської області (а.с.10). Дане рішення набрало законної сили.
Тобто, позивачу належить на праві власності 1/3 частина спірного будинку, а відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_5 - 2/3 частини будинку, що не заперечується сторонами.
Як вбачається із довідки Кодаківської сільської ради №106 від 14 квітня 2015 року згідно земельно-шнурової книги в користуванні ОСОБА_8 до дня її смерті рахувались земельні ділянки площею 0,60 га (а.с.57).
По справі встановлено, що рішенням виконавчого комітету Кодаківської сільської ради народних депутатів № 21 від 07 серпня 1998 року вирішено розподілити земельну ділянку ОСОБА_8 та виділено ОСОБА_2 - 0,35 га, а ОСОБА_7 - 0,15 га. (а.с. 16).
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Кодаківської сільської ради народних депутатів № 21 від 27 квітня 2000 року позивач ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,345 га, з яких: 0,250 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0,095 га - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 20).
Згідно з довідкою виконавчого комітету Кодаківської сільської ради № 115 від 23 квітня 2015 року, відповідач ОСОБА_3 користується земельною ділянкою площею 0,15 га відповідно до рішення виконавчого комітету Кодаківської сільської ради народних депутатів №21 від 07 серпня 1998 року, яка розташована по АДРЕСА_1 у с.Кодаки (а.с. 56 ).
З довідки виконавчого комітету Кодаківської сільської ради № 320 від 14 серпня 2015 року видно, що спірний житловий будинок та господарські будівлі згідно технічного паспорта на будинок розташовані на земельній ділянці орієнтовною площею 0,1704 га, яка знаходяться по АДРЕСА_1 у с.Кодаки (а.с.107).
Вирішуючи справу в межах заявлених вимог про поділ нерухомого майна, виділення майна в натурі та встановлення сервітуту, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 355, ч. 1 ст. 356 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (ч.ч.1, 2 ст. 358 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 364, 367 ЦК України, кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Виходячи із положень ст. ст. 183, 367 ЦК України виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або за наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.
З огляду на дану в ст.ст. 379-382 ЦК України характеристику житла, виходячи з аналізу змісту норм ст.ст.183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України, слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку він провадиться за наявності на це дозволу виконавчого комітету місцевої ради (ст.152 ЖК України).
Отже, згода органу державної влади на заплановані переобладнання та перепланування при реальному поділі житлового будинку повинні бути отримані до ухвалення рішення суду, а не після його ухвалення, так як така згода є однією з умов для вирішення та задоволення позову.
Такий дозвіл виконавчого комітету місцевої ради у справі відсутній, не надала позивач його і апеляційному суду.
Проте суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України на зазначені вище положення закону уваги не звернув, при вирішенні вимог про поділ жилого будинку з надвірними спорудами не з'ясував наявність згоди виконавчого комітету місцевої ради на необхідне переобладнання або перепланування будинку при його поділі, не з'ясував наявність погоджень відповідних служб щодо встановлення відокремленого газо-, водо-, енергопостачання, унаслідок чого дійшов передчасного висновку щодо вирішення спору.
При цьому, апеляційний суд позбавлений можливості усунути вказані вище порушення та правильно вирішити спір, оскільки відповідно до положень ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, на час його ухвалення.
Враховуючи те, що від вирішення питання про виділ частки (поділ будинку) залежить вирішення спору щодо земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, а також щодо встановлення сервітуту, то колегія суддів приходить до висновку про неможливість вирішення позовних вимог щодо поділу земельної ділянки та встановлення сервітуту.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно зі ст.30 ЗК України 1990 року (який був чинний на момент набуття сторонами права спільної часткової власності на будинок) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 61 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
Однак, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.213-214 ЦПК України належним чином не з'ясував обставин правового статусу земельної ділянки та правового зв'язку сторін із земельною ділянкою, щодо якої заявлено позов, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо його законності й обґрунтованості, наведені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові ОСОБА_2 з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поділ нерухомого майна, виділення майна в натурі та встановлення сервітуту - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді