33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"11" листопада 2014 р. Справа № 918/1550/14
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - Станція), до Кузнецовського міського комунального підприємства (далі - Підприємство) про стягнення 34 262 грн. 82 коп.
за участі представників:
позивача: ОСОБА_1 за дов. від 27 березня 2014 року № 571,
відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 18 квітня 2014 року № 700,
У жовтні 2014 року Компанія, від імені якої діє Станція, звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору на постачання теплової енергії в гарячій воді № 3, укладеного між позивачем та Підприємством 1 жовтня 2002 року (з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою від 6 липня 2010 року № 1), відповідачу протягом липня - серпня 2014 року була надана теплова енергія. Оскільки відповідач взяте на себе зобов'язання щодо оплати використаної теплової енергії виконав несвоєчасно, позивач, посилаючись на статті 509, 526, 530, 551, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 230-232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Підприємства 34 262 грн. 82 коп., з яких: 21 012 грн. 23 коп. - пеня, 2 521 грн. 47 коп. - три проценти річних, 10 729 грн. 12 коп. - інфляційні втрати, нараховані за несвоєчасне проведення розрахунків.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 31 жовтня 2014 року порушено провадження у справі № 918/1550/14, розгляд якої було призначено на 11 листопада 2014 року.
До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив Підприємства на позовну заяву від 6 листопада 2014 року № 1906 (а.с. 23-24), в якому останнє визнало факт наявності прострочення виконання свого зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленої йому теплової енергії у спірний період за вищезазначеним договором. У той же час відповідач заперечив проти заявленої до стягнення суми пені та просив суд зменшити її розмір на 90 % у зв'язку з скрутним фінансовим становищем Підприємства.
У судовому засіданні 11 листопада 2014 року представник Компанії підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у даному судовому засіданні визнав позовні вимоги Компанії та просив суд зменшити розмір нарахованої позивачем до стягнення суми пені на 90 % з вищенаведених підстав.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 жовтня 2002 року між Підприємством та Компанією, від імені якої діє Станція, було укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді № 3, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді у потрібних йому обсягах, а останній, в свою чергу, - своєчасно здійснювати оплату даної теплової енергії за встановленими тарифами (а.с. 8-14).
Вказаний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками цих підприємств.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах договору у вигляді гарячої води на опалення та вентиляцію у період опалювального сезону, гаряче водопостачання протягом року та технологічні потреби.
За пунктом 10.1 даної угоди остання набуває чинності з 1 жовтня 2002 року та діє до 1 жовтня 2003 року.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 10.4 спірного правочину).
Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач протягом липня - серпня 2014 року поставив відповідачу теплову енергію в гарячій воді на загальну суму 753 831 грн. 91 коп., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів про постачання теплової енергії: від 31 липня 2014 року № АВР01077 на суму 333 538 грн. 31 коп., від 31 липня 2014 року № АВР01080 на суму 9 186 грн. 50 коп., від 31 липня 2014 року № АВР01081 на суму 27 244 грн. 77 коп., від 31 серпня 2014 року № АВР01167 на суму 383 862 грн. 33 коп. (а.с. 39-40), а також виставленими відповідачу рахунками: від 31 липня 2014 року № СП000710-тв на суму 333 538 грн. 31 коп., від 31 липня 2014 року № СП000711-тв на суму 9 186 грн. 50 коп., від 31 липня 2014 року № СП000712-тв на суму 27 244 грн. 77 коп., а також від 31 серпня 2014 року № СП000784-тв на суму 383 862 грн. 33 коп. (а.с. 16-17). Вказаний факт також був підтверджений Підприємством у відзиві на позовну заяву від 6 листопада 2014 року № 1906 та усними поясненнями представників сторін у судовому засіданні 11 листопада 2014 року.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором щодо поставки теплової енергії також свідчить відсутність з боку Підприємства претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.
Відповідно до пункту 6.2 договору розрахунок за теплову енергію, яка відпускається споживачеві, проводиться на основі рахунків шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Станції щомісячно до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Проте судом встановлено, що Підприємство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості теплової енергії, поставленої відповідачу протягом липня - серпня 2014 року, виконало несвоєчасно, остаточно погасивши наявну в нього заборгованість лише 21 жовтня 2014 року. Вказаний факт підтверджується наданими позивачем копіями виписок з його банківського рахунку (а.с. 35-39).
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати вартості поставленої позивачем теплової енергії, останній на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 10 729 грн. 12 коп. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми заборгованості з серпня 2014 року по жовтень 2014 року, а також три проценти річних у розмірі 2 521 грн. 47 коп., з яких: 1 535 грн. 19 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 333 538 грн. 31 коп. у період з 25 серпня 2014 року по 19 жовтня 2014 року; 42 грн. 28 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 9 186 грн. 50 коп. у період з 25 серпня 2014 року по 19 жовтня 2014 року, 125 грн. 40 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 27 244 грн. 77 коп. у період з 25 серпня 2014 року по 19 жовтня 2014 року; 42 грн. 87 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 20 862 грн. 33 коп. у період з 25 вересня 2014 року по 19 жовтня 2014 року; 64 грн. 11 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 30 000 грн. 00 коп. у період з 25 вересня 2014 року по 20 жовтня 2014 року; 711 грн. 62 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 333 000 грн. 00 коп. у період з 25 вересня 2014 року по 20 жовтня 2014 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором позивач просив суд стягнути з Підприємства 21 012 грн. 23 коп. пені, нарахованої на відповідні суми несвоєчасних оплат, з яких: 12 793 грн. 25 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 333 538 грн. 31 коп. у період з 25 серпня 2014 року по 19 жовтня 2014 року; 352 грн. 36 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 9 186 грн. 50 коп. у період з 25 серпня 2014 року по 19 жовтня 2014 року, 1 045 грн. 00 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 27 244 грн. 77 коп. у період з 25 серпня 2014 року по 19 жовтня 2014 року; 357 грн. 23 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 20 862 грн. 33 коп. у період з 25 вересня 2014 року по 19 жовтня 2014 року; 534 грн. 25 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 30 000 грн. 00 коп. у період з 25 вересня 2014 року по 20 жовтня 2014 року; 5 930 грн. 14 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 333 000 грн. 00 коп. у період з 25 вересня 2014 року по 20 жовтня 2014 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2.2 договору на постачання теплової енергії в гарячій воді від 1 жовтня 2002 року № 3, з урахуванням змін, внесених до цього правочину додатковою угодою від 6 липня 2010 року № 1, передбачено, що за несвоєчасне здійснення розрахунків за теплову енергію, споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов'язань.
Судом встановлено, що розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним.
Як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву від 6 листопада 2014 року № 1906 Підприємство просило суд зменшити розмір нарахованої Компанією до стягнення суми пені на 90 % у зв'язку з його скрутним фінансовим становищем.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту вищенаведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).
Законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій.
Під час розгляду даного спору судом було встановлено, що Підприємство виконало свої зобов'язання щодо оплати поставленої теплової енергії за спірним договором у повному обсязі, допустивши незначне прострочення розрахунків. Вказане незначне прострочення свідчить про добросовісне відношення відповідача до виконання своїх договірних зобов'язань.
Суд також враховує те, що затримка в оплаті спірної енергії не могла завдати позивачу значних збитків, а тому розмір нарахованих санкцій є надмірно великим.
Слід також зазначити, що на території міста Кузнецовська Підприємство здійснює господарську діяльність на ринку надання населенню послуг з теплопостачання та водопостачання. У той же час стягнення з відповідача неустойки у значному розмірі може залишити Підприємство без джерел доходів та сприятиме виникненню заборгованості відповідача перед його контрагентами, що, у свою чергу, може призвести до збоїв у наданні житлово-комунальних послуг у місті Кузнецовську.
Крім того, відповідач є комунальним підприємством та повинен виконувати свої грошові зобов'язання перед численними найманими працівниками, а також сплачувати до Державного бюджету України всі передбачені чинним законодавством податки і збори.
Тяжке матеріальне становище Підприємства підтверджується наданими останнім звітом про рух грошових коштів та звітом про фінансові результати за 9 місяців 2014 року (а.с. 25). Так, з вказаного документа вбачається, що за результатами діяльності відповідача за 9 місяців 2014 року останньому було завдано значних збитків, у зв'язку з чим Підприємство перебуває у стані постійного дефіциту обігових коштів.
Такий скрутний матеріальний стан відповідача виник внаслідок систематичного недоотримання доходів за надані житлово-комунальні послуги, що, у свою чергу, було спричинено відсутністю відповідних рішень уповноважених органів щодо встановлення економічно обґрунтованих тарифів на вищезазначені послуги. Вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями протоколів засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу (а.с. 26).
З огляду на викладене та враховуючи вказані виняткові обставини, зокрема, ступінь виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання щодо оплати вартості поставленої йому у спірний період теплової енергії в гарячій воді, незначний період прострочення виконання даного зобов'язання, а також відсутність значних негативних наслідків, суд вбачає наявність підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з Підприємства.
У той же час суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача про зменшення нарахованої позивачем неустойки на 90 % підлягає частковому задоволенню, оскільки Компанія також є суб'єктом господарювання, віднесеним до державного сектору економіки, здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик та зобов'язана оплачувати роботу своїх працівників.
Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання Підприємства та зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 30 %. Відтак, стягненню з відповідача підлягає 14 708 грн. 56 коп. пені.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція міститься в абзаці 4 пункту 3.17.4 Постанови.
За таких обставин, враховуючи приписи статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Підприємство.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, майдан Незалежності, будинок 2, ідентифікаційний код: 30536302) на користь державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Вєтрова, будинок 3, ідентифікаційний код: 24584661) в особі його відокремленого підрозділу - "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, місто Кузнецовськ, ідентифікаційний код: 05425046) 14 708 (чотирнадцять тисяч сімсот вісім) грн. 56 коп. пені, три проценти річних у розмірі 2 521 (дві тисячі п'ятсот двадцять одна) грн. 47 коп., 10 729 (десять тисяч сімсот двадцять дев'ять) грн. 12 коп. інфляційних втрат, а також 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 11 листопада 2014 року
Суддя Є.В. Павленко