33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"11" червня 2014 р. Справа № 918/391/14
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" (далі - Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю Городоцький завод "Будматеріали" (далі - Завод), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - Банк), про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,
за участі представників:
Товариства: ОСОБА_1 за дов. від 26 грудня 2013 року № 189,
Заводу: ОСОБА_2 за дов. від 1 серпня 2013 року,
Банку: ОСОБА_3 за дов. від 17 грудня 2013 року № 08.42-186/84-3254,
У квітні 2014 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Заводу про визнання за позивачем права власності на будівлю закритої трансформаторної підстанції № 274, яка знаходиться за адресою: Рівненська область, село Городок, вулиця Барона Штейнгеля, будинок 88, та витребування даного майна з незаконного володіння відповідача.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що на підставі Указу Президента України від 4 квітня 1995 року № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України" наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 31 липня 1995 року № 137 було створено Державну акціонерну енергетичну компанію "Рівнеобленерго", яку визнано правонаступником Рівненського обласного підприємства електричних мереж. 28 листопада 2002 року Міністерством палива та енергетики України було затверджено перелік нерухомого майна, яке в процесі корпоратизації увійшло до статутного фонду правопопередника позивача - Державної акціонерної енергетичної компанії "Рівнеобленерго" (далі - Перелік), до якого, зокрема, було включено будівельну частину закритої трансформаторної підстанції № 274, яка знаходиться на території цегельного заводу в селі Городок Рівненської області. У той же час за рішенням господарського суду Рівненської області від 29 березня 2004 року у справі № 14/91 право власності на вказану трансформаторну підстанцію було визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Техноінвест", яке в подальшому відчужило дане нерухоме майно Заводу. Оскільки вказане судове рішення постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 листопада 2013 року було скасоване, а Перелік, на думку Товариства, відповідно до наказу Фонду державного майна України від 22 липня 1998 року "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно" є правовстановлюючим документом на спірне майно, позивач, посилаючись на статті 345, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд визнати за ним право власності на вищезазначену трансформаторну підстанцію та в порядку статті 388 ЦК України витребувати зазначену будівлю з незаконного володіння відповідача.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 2 квітня 2014 року порушено провадження у справі № 918/391/14, розгляд якої було призначено на 15 квітня 2014 року.
До початку судового засідання 15 квітня 2014 року через канцелярію суду надійшло клопотання Товариства від 15 квітня 2014 року № 25/2004/1 (т. 1, а.с. 116), в якому останнє на підставі статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просило суд визнати недійсним укладений 13 серпня 2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Техноінвест" та Заводом договір купівлі-продажу спірної трансформаторної підстанції, за яким відповідач набув право власності на вказане майно.
Крім того, до початку судового засідання 15 квітня 2014 року через канцелярію суду надійшли письмові пояснення позивача від 15 квітня 2014 року № 25/2004 (т. 1, а.с. 117-120), в який останній вказав, що не проведення Товариством реєстрації права власності на спірну трансформаторну підстанцію не свідчить про відсутність його права власності на зазначений об'єкт, оскільки на момент набуття позивачем цього права його обов'язкова державна реєстрація законодавством передбачена не була. У той же час факт тотожності спірного нерухомого майна об'єкту, що був зазначений у Переліку, а також правомірність набуття Товариством права власності на дану нерухомість, встановлені постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 листопада 2013 року у справі № 14/91, у зв'язку з чим вказані обставини доказуванню не підлягають. Також Товариство, крім іншого, в обґрунтування своїх позовних вимог посилалося на наказ Фонду державного майна України від 24 травня 2002 року № 906 "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно", яким передбачено, що на вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації, державний орган приватизації видає перелік об'єктів нерухомого майна, переданих у власність відкритому акціонерному товариству, який, на думку позивача, є правовстановлюючим документом на таку нерухомість.
Ухвалою суду від 15 квітня 2014 року розгляд справи було відкладено на 29 квітня 2014 року.
До початку судового засідання 29 квітня 2014 року через канцелярію суду надійшло клопотання Товариства (т. 1, а.с. 184), в якому останнє просило суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, приватне сільськогосподарське підприємство "Нива" та Банк.
Згідно статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для залучення до розгляду справи приватного сільськогосподарського підприємства "Нива" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення з даного господарського спору не може вплинути на права чи обов'язки вказаної юридичної особи.
У той же час клопотання Товариства в частині залучення до розгляду справи Банку в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було визнано судом обґрунтованим у зв'язку з тим, що спірне нерухоме майно на час розгляду даного спору перебуває в іпотеці вищезазначеної юридичної особи.
Відтак, ухвалою суду від 29 квітня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Банк, а розгляд справи відкладено на 13 травня 2014 року.
Ухвалою суду від 13 травня 2014 року розгляд справи відкладено на 28 травня 2014 року.
Ухвалою суду від 28 травня 2014 року строк розгляду спору у справі № 918/391/14 було продовжено на 15 днів - до 17 червня 2014 року, розгляд справи відкладено на 11 червня 2014 року.
У судовому засіданні 11 червня 2014 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представники Заводу та Банку в судовому засіданні 11 червня 2014 року проти позову заперечили з огляду на те, що правочин, на підставі якого відповідач набув право власності на спірну трансформаторну підстанцію, на час розгляду даного спору є чинним, у судовому порядку недійсним не визнавався. Крім того, Завод у встановленому законом порядку оформив та зареєстрував своє право власності на вищезазначене майно, а відтак є його законним власником як добросовісний набувач.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Товариства, Заводу та Банку, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На підставі Указу Президента України від 4 квітня 1995 року № 282/95 "Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України", наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 31 липня 1995 року № 137 було створено Державну акціонерну енергетичну компанію "Рівнеобленерго", яку визнано правонаступником Рівненського обласного підприємства електричних мереж.
28 листопада 2002 року Міністерством палива та енергетики України було затверджено перелік нерухомого майна, яке в процесі корпоратизації увійшло до статутного фонду Державної акціонерної енергетичної компанії "Рівнеобленерго", до якого, зокрема, було включено будівельну частину закритої трансформаторної підстанції № 274, яка знаходиться на території цегельного заводу в селі Городок Рівненської області.
У подальшому Державна акціонерна енергетична компанія "Рівнеобленерго" була перейменована у відкрите акціонерне товариство "Ей-І-Ес Рівнеенерго", яке, у свою чергу, було реорганізоване у закрите акціонерне товариство "Ей-І-Ес Рівнеенерго". У той же час правонаступником закритого акціонерного товариства "Ей-І-Ес Рівнеенерго" стало публічне акціонерне товариство "АЕС Рівнеенерго", яке було перейменоване у Товариство.
Відтак, позивач є правонаступником прав та обов'язків Державної акціонерної енергетичної компанії "Рівнеобленерго". Факт здійснення такого правонаступництва також відображений у пункті 1.1 статуту Товариства (т. 1, а.с. 32).
Судом встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від 29 березня 2004 року у справі № 14/91 було задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвест" до приватного сільськогосподарського підприємства "Нива" про визнання за позивачем права власності на будівлю цегельного заводу, трансформаторну підстанцію, прохідну та газорозподільчий пункт, які знаходяться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Городок, вулиця Барона Штейнгеля, 88.
У подальшому вищезазначене рішення місцевого господарського суду було переглянуто за апеляційною скаргою Товариства та скасовано постановою Рівненського апеляційного суду від 6 листопада 2013 року.
Посилаючись на вищенаведені обставини, Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з даним позовом про визнання за ним в порядку статті 392 ЦК України права власності на трансформаторну підстанцію № 274, яка знаходиться за адресою: Рівненська область, село Городок, вулиця Барона Штейнгеля, будинок 88, що, на його думку, була незаконно передана у власність Заводу.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України).
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із статтею 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів, зокрема, шляхом визнання права.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.
З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що даний позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка не знаходиться з власником у зобов'язальних чи інших відносних відносинах із приводу спірної речі, а також у разі втрати таким власником правовстановлюючих документів на майно.
Обґрунтовуючи своє право власності на вказаний об'єкт нерухомості, Товариство у своїй позовній заяві посилалося на наказ Фонду державного майна України від 22 липня 1998 року "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно", пунктом 2.2 якого було встановлено, що документами, які підтверджують право власності акціонерних товариств, створених до набуття чинності даним наказом є Перелік. Крім того, у своїх додаткових поясненнях позивач посилався на наказ Фонду державного майна України від 24 травня 2002 року № 906 "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно", яким, на думку Товариства, передбачено, що Перелік є правовстановлюючим документом на спірний об'єкт. Оскільки на час передачі даного майна правопопереднику Товариства державна реєстрація його права власності законодавством не вимагалася, позивач посилався на правомірність набуття такого права на зазначену трансформаторну підстанцію. У той же час скасування вищезазначеного наказу Фонду державного майна України від 22 липня 1998 року, на думку Товариства, не свідчить про скасування Переліку як правовстановлюючого документа на спірне майно. Крім того, Товариство зазначало, що аналогічного висновку дійшов Рівненський апеляційний господарський суд у постанові від 6 листопада 2013 року № 14/91, а відтак даний факт в силу приписів статті 35 ГПК України є встановленим та не потребує доказування.
Як було зазначено вище, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції у справі № 14/91 в частині визнання за товариством з обмеженою відповідальністю "Техноівест" права власності на будівлю трансформаторної підстанції за адресою: Рівненська область, Рівненський район, село Городок, вулиця Б. Штейнгеля, 88, скасовано та припинено провадження у даній справі в частині вказаних позовних вимог.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, Рівненський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 6 листопада 2013 року № 14/91 зазначив, що власником спірного майна є Товариство на підставі Переліку, який відповідно до пункту 2.2 наказу Фонду державного майна України від 22 липня 1998 року "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно" вважається правовстановлюючим документом.
У той же час судом встановлено, що вищезазначений наказ Фонду державного майна України був скасований згідно з наказом Фонду державного майна України від 24 травня 2002 року N 906.
Крім того, зі змісту наведеної постанови вбачається, що рішення місцевого господарського суду було скасовано у зв'язку з тим, що позивачем у справі № 14/91 не було надано суду належних доказів на підтвердження його права власності на спірне майно. У той же час питання про визнання права власності на вказане майно за Товариством у рамках даного господарського спору не розглядалося.
Відтак, посилання позивача на те, що його право власності на спірну трансформаторну підстанцію було встановлено постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 листопада 2013 року у справі № 14/91, не беруться судом до уваги у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Слід також зазначити, що в обґрунтування позовних вимог Товариство у своїх письмових поясненнях від 15 квітня 2014 року № 25/2004 посилалося на те, що останнє є власником спірного майна на підставі пунктів 2.2, 2.4 наказу Фонду державного майна України від 24 травня 2002 року № 906 "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно", яким передбачено, що на вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації, державний орган приватизації видає перелік об'єктів нерухомого майна, переданих у власність відкритому акціонерному товариству, який, на думку позивача, є правовстановлюючим документом на таку нерухомість.
Проте суд не може погодитися з такими твердженнями позивача з огляду на наступне.
Пунктом 1.2 даного наказу було передбачено, що цей Порядок поширюється на випадки підтвердження права власності на нерухоме майно, яке приватизоване в складі цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду, переданого державними органами приватизації до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства або створеного у процесі приватизації; окремих випадках, до статутного фонду відкритого акціонерного товариства, перетвореного з державного підприємства у процесі корпоратизації.
Відповідно до пункту 2.2 розділу 2 "Порядок розгляду питання про підтвердження права власності на нерухоме майно" цього Порядку було встановлено, що на вимогу відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації (перетвореного з державного підприємства або орендного), або осіб, які відповідно до законодавства України є правонаступниками відкритого акціонерного товариства, до набуття чинності цим Порядком, арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у разі порушення справи про банкрутство підприємства, державний орган приватизації видає перелік об'єктів нерухомого майна, переданого у власність відкритому акціонерному товариству (додаток 2).
На вимогу юридичних осіб, створених на базі об'єкта, приватизованого як цілісний майновий комплекс шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу державного майна, зданого в оренду з викупом, або на вимогу покупців цих об'єктів та у інших випадках державний орган приватизації видає їм Перелік нерухомого майна, яке приватизоване у складі цілісного майнового комплексу (пункт 2.4 розділу 2 "Порядок розгляду питання про підтвердження права власності на нерухоме майно" даного порядку).
У той же час розділом 3 даного Порядку "Підтвердження права власності на нерухоме майно" був передбачений перелік документів, на підставі яких проводиться підтвердження права власності на нерухоме майно. До таких документів відносяться: дані інвентаризаційних описів основних фондів, складених на дату оцінки об'єкта; розшифровка об'єктів нерухомості по залишковій вартості з зазначенням дати введення в експлуатацію (з урахуванням індексацій основних засобів); розшифровка об'єктів нерухомості, які не приватизуються у складі цілісного майнового комплексу (не ввійшли до статутного фонду товариства), із зазначенням інвентарних номерів та залишкової вартості станом на дату оцінки; копія Державного акта про право власності на землю або на право постійного користування землею на кожну адресу; розрахунок земельного податку за володіння або користування земельною ділянкою за останній звітний період; акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу або акт оцінки вартості майна; акти державних комісій про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у разі наявності; довідка з органів місцевого самоврядування про місцезнаходження (адресу) об'єктів нерухомості; завірені копії установчих документів, які підтверджують правонаступництво підприємства; аудиторський висновок (у разі відсутності документів, що стосуються бухгалтерського обліку); перелік нерухомого майна, що є власністю орендаря (для орендних підприємств станом на дату оцінки); затверджений план приватизації (план розміщення акцій) або нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також перелік нерухомого майна із зазначеною залишковою вартістю, інвентарних номерів за підписом керівника та головного бухгалтера підприємства станом на дату оцінки.
З аналізу вищезазначених нормативних приписів вбачається, що Порядок є лише одним з документів, необхідних для підтвердження права власності на нерухоме майно, а не правовстановлюючим документом на нього.
Проте пунктом 3.4 розділу 3 даного Порядку "Підтвердження права власності на нерухоме майно" встановлено, що на вимогу відкритого акціонерного товариства або покупця об'єкта приватизації державний орган приватизації видає підтвердження права власності на окремі будівлі, споруди та нежитлові приміщення, які передані до статутного фонду відкритого акціонерного товариства або у власність покупцю за формою, яка встановлена у додатку № 5 до цього Переліку.
Аналогічне положення щодо підтверджуючого документу містилось у пункті 4.1 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22 липня 1998 року № 1450.
У той же час у судовому засіданні 11 червня 2014 року представник позивача зазначив, що Товариство у встановленому порядку не зверталося до уповноваженого органу з метою отримання відповідного правопідтверджуючого документа. Вказана обставина також підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Відтак, посилання Товариства на те, що правовстановлюючим документом на спірну трансформаторну підстанцію є Перелік, суд вважає необґрунтованим.
Слід також зазначити, що наказ Фонду державного майна України від 24 травня 2002 року № 906 "Про затвердження Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно" було скасовано наказом Фонду державного майна України від 25 листопада 2003 року № 2097, яким було затверджено Положення про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства.
Згідно з пунктом 1.1 даного наказу вказане положення регламентує організацію робіт з упорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 12 Закону України "Про господарські товариства" та Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Указу Президента України від 15 червня 1993 № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та враховуючи Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року № 6/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 року за № 66/7387).
Відповідно до пункту 1.2 цього наказу вищезазначене положення визначає послідовність дій державних органів приватизації та органів, уповноважених управляти державним майном, зокрема, під час передачі об'єктів нерухомого майна до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), реорганізації.
Проте даним положенням регламентовано лише порядок розгляду питання про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, переданих до статутних фондів відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації, порядок розгляду питання про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна цілісних майнових комплексів, приватизованих шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, порядок розгляду питання про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна холдингових компаній, державних акціонерних компаній, господарських товариств, а також вимоги щодо оформлення документів.
Водночас пунктом 1.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, встановлено що це тимчасове положення (далі - Положення) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.
Положення діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності (пункт 1.2 Положення).
Згідно з пунктом 1.4 цього Положення реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ.
Відповідно до пункту 1.5 вказаного нормативного акта обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
За приписами пункту 6.1 цього Положення місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування провадиться оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками.
З системного аналізу вищенаведених положень вбачається, що право власності Товариства (його правопопередників) на передане до його статутного капіталу майно підлягало обов'язковій державній реєстрації з видачею відповідного свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно.
У той же час з матеріалів справи вбачається, що ні Державна акціонерна енергетична компанія "Рівнеобленерго", ні її правонаступники не зареєстрували у встановленому законом порядку право власності на спірне нерухоме майно, свідоцтво про право власності на це майно не отримали.
Крім того, звертаючись до суду з даним позовом, Товариство просило визнати за ним право власності на будівлю закритої трансформаторної підстанції № 274, яка знаходиться за адресою: Рівненська область, село Городок, вулиця Барона Штейнгеля, будинок 88.
На підтвердження своїх вимог Товариством було надано суду копію паспорту технічного стану будівлі ЗТП № 274, що знаходиться у селі Городок Рівненського району, виготовленого кооперативно-державним проектно-вишукувальним інститутом "Волиньагропроект" Республіканського проектно-вишукувального науково-дослідного об'єднання "УКРНДІАГРОПРОЕКТ" (т. 1, а.с. 77-82). Вказаний документ, на думку позивача, підтверджує технічні характеристики об'єкту, переданого до статутного фонду правопопередника Товариства - Державної акціонерної енергетичної компанії "Рівнеобленерго".
Зі змісту вищезазначеного документа вбачається, що загальна площа закритої трансформаторної підстанції № 274, розташованої у селі Городок Рівненського району, становить 10,36 м2 (у тому числі: площа приміщення розподільчого пристрою - 4,30 м2, площа трансформаторної камери - 6,06 м2), її висота до стелі становить 5,56 м, загальна зовнішня довжина цієї будівлі становить 4680 мм, загальна зовнішня ширина - 3220 мм.
З метою встановлення правового режиму та характеристик спірного об'єкта нерухомості, ухвалою суду про порушення провадження у справі від 2 квітня 2014 року у Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції були витребувані відомості про власника (власників) нерухомого майна (зокрема, трансформаторної підстанції), розташованого за адресою: Рівненська область, село Городок, вулиця Барона Штейнгеля, будинок 88, а також актуальну і деталізовану інформацію про власників вказаного майна з 1 січня 2004 року по сьогоднішній день.
У відповідь на вказаний запит Реєстраційною службою Рівненського міського управління юстиції був наданий витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1, а.с. 103-109), з якого вбачається, що загальна площа трансформаторної підстанції, яка знаходиться за адресою: Рівненська область, село Городок, вулиця Барона Штейнгеля, будинок 88, становить 11,5 м2, що не співпадає з площею об'єкта нерухомості, вказаною в паспорті технічного стану будівлі ЗТП № 274.
Крім того, з наданої Заводом копії технічного паспорта на виробничий будинок (трансформаторну), що розташований за адресою: Рівненська область, село Городок, вулиця Барона Штейнгеля, будинок 88 (т. 2, а.с. 14-15), вбачається, що загальна площа даного об'єкта нерухомості складає 11,5 м2, загальна зовнішня довжина - 4700 мм, загальна зовнішня ширина - 3200 мм, висота - 4200 мм. Слід також зазначити, що з плану будівлі, на яку був виданий паспорт технічного стану будівлі ЗТП № 274, вбачається, що в цьому приміщенні наявна внутрішня перегородка. У той же час така перегородка відсутня на плані спірного приміщення у технічному паспорті на виробничий будинок (трансформаторну), який був поданий відповідачем.
Обґрунтовуючи невідповідність таких даних, представник позивача у судовому засіданні 11 червня 2014 року посилався на незаконність дій уповноважених працівників Бюро технічної інвентаризації при складанні та затвердженні технічного паспорту на виробничий будинок (трансформаторну), що розташований за адресою: Рівненська область, село Городок, вулиця Барона Штейнгеля, будинок 88.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не було доведено неправомірності дій працівників вищезазначеного органу щодо внесення неправдивих відомостей у наведений технічний паспорт, суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень Товариства.
За таких обставин суд позбавлений можливості встановити тотожність об'єкту, на який позивач просив визнати право власності з об'єктом, який знаходиться у володінні відповідача.
З наявних матеріалів справи вбачається, що Заводом у встановленому законом порядку на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2004 року було зареєстровано право власності на трансформаторну підстанцію, розташовану за адресою: Рівненська область, село Городок, вулиця Барона Штейнгеля, будинок 88. Вказаний факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 2, а.с. 10). Як було зазначено вище, даний договір не був визнаний судом недійсним, а відтак є чинним на момент розгляду даного спору.
До початку розгляду даної справи представником позивача було подано клопотання від 15 квітня 2014 року № 25/2004/1 про визнання вищезазначеного договору недійсним на підставі пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що визнання недійсним пов'язаного з предметом спору договору є правом, а не обов'язком суду, а тому таке питання у кожному конкретному випадку вирішується судом з власної ініціативи, а не за клопотанням сторони чи іншого учасника процесу. Проте під час дослідження матеріалів справи судом не було встановлено правових підстав для визнання недійсною вищезазначеної угоди. У той же час Товариством належними та допустимими доказами не було доведено, що вказаний правочин не відповідає нормативним приписам законодавства України. Крім того, позивачем також не було доведено тотожності об'єкта нерухомості, що був предметом вищенаведеного договору тому об'єкту, який був переданий до статутного капіталу правопопередника позивача згідно Переліку.
Слід також зазначити, що Товариство не позбавлене можливості у встановленому законом порядку звернутися до суду з окремим позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 серпня 2004 року у разі, якщо даним правочином, на його думку, порушуються або не визнаються права позивача.
Враховуючи те, що Товариство не довело суду належними та допустимими доказами наявності свого порушеного права на момент звернення до суду з вказаним позовом та порушення провадження у справі, а також не надало суду належних доказів, які свідчать про набуття ним у встановленому законом порядку права власності на належне відповідачу спірне нерухоме майно, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання за ним права власності на це майно та витребування його з володіння відповідача, у зв'язку з чим у задоволенні вказаного позову слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16 червня 2014 року
Суддя Є.В. Павленко