33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"21" липня 2014 р. Справа № 918/81/13-г
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління) до товариства з обмеженою відповідальністю "Високовольтний союз-Україна" (далі - Товариство) про стягнення 6 540 грн. 82 коп.,
за участі представників:
позивача: ОСОБА_1 за дов. від 18 липня 2014 року № 08-4515,
ОСОБА_2 за дов. від 8 січня 2014 року № 08-10,
відповідача: ОСОБА_3 за дов. від 17 липня 2014 року № 25;
У січні 2013 року Управління звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що за наслідками проведеної ним перевірки були виявлені порушення вимог чинного законодавства щодо несвоєчасної подачі Товариством розрахункових документів для відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою додаткових відпусток працівникам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
В ході даної перевірки було встановлено, що на підставі вказаних розрахунків, поданих Управлінню з порушенням термінів, підприємству (на думку позивача) було безпідставно відшкодовано 6 540 грн. 82 коп., у зв'язку з чим відповідачу було запропоновано повернути отримані кошти.
Оскільки Товариство відмовляється в добровільному порядку перерахувати на рахунок позивача 6 540 грн. 82 коп. компенсаційних виплат, останній, посилаючись на статтю 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Порядок), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму грошових коштів.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 22 січня 2013 року порушено провадження у справі № 918/81/13-г та призначено її до розгляду на 6 лютого 2013 року.
Ухвалою суду від 6 лютого 2013 року розгляд справи відкладено на 20 лютого 2013 року.
До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 19 лютого 2013 року № ВС-2-869 (а.с. 48-52), в якому останнє заперечило проти задоволення позовних вимог Управління з огляду на те, що у позивача відсутнє право вимагати повернення відшкодованих Товариству спірних грошових коштів. Крім того, жодних порушень, на думку відповідача, при здійсненні розрахунків сум спірних компенсацій, Товариством вчинено не було, а вказані грошові кошти були використані за їх цільовим призначенням.
Крім того, до початку вказаного судового засідання через канцелярію суду надійшли додаткові письмові пояснення Управління від 25 лютого 2013 року № 08-1196 (а.с. 98), в яких останнє в обґрунтування своїх позовних вимог до Товариства посилалося на статтю 119 Бюджетного кодексу України, яка регулює поняття нецільового використання бюджетних коштів.
У судових засіданнях 20 лютого 2013 року, 27 лютого 2013 року, 7 березня 2013 року та 14 березня 2013 року оголошувалися перерви відповідно до 27 лютого 2013 року, 7 березня 2013 року, 14 березня 2013 року та 20 березня 2013 року.
Ухвалою суду від 20 березня 2013 року строк розгляду спору у справі № 918/81/13-г було продовжено на 15 днів - до 5 квітня 2013 року, розгляд справи відкладено на 3 квітня 2013 року.
Ухвалою суду від 3 квітня 2013 року судом було вирішено питання про необхідність надсилання матеріалів справи № 918/81/13-г до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області для проведення досудового розслідування з метою встановлення та перевірки фактів, викладених у позовній заяві та матеріалах справи № 918/81/13-г.
Ухвалою суду від тієї ж дати провадження у справі було зупинено до отримання результатів вищезазначеного досудового розслідування органами внутрішніх справ.
У липні 2014 року на адресу суду надійшов лист старшого слідчого СВ Рівненського УМВС України в Рівненській області ОСОБА_4 від 1 липня 2014 року № 50/6-14656, в якому останній повідомив, що за результатами вищевказаного розслідування кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, було закрите у зв'язку з відсутністю у відповідача складу кримінального правопорушення. До вказаного листа була долучена відповідна постанова про закриття кримінального провадження від 6 червня 2014 року.
Враховуючи вищенаведені обставини, ухвалою суду від 17 липня 2014 року провадження у справі поновлено та призначено її до розгляду на 21 липня 2014 року.
Представники позивача у судовому засіданні 21 липня 2014 року підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 19 лютого 2013 року № ВС-2-869.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
31 травня 2012 року головним спеціалістом відділу соціального захисту осіб, які постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС Управління ОСОБА_1 була проведена планова перевірка порядку нарахування Товариством компенсаційних виплат, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон) за 2009 - 2011 роки, за результатами якої вказаною посадовою особою Управління було складено відповідний акт від 31 травня 2012 року № 31/05/12 (а.с. 18-20).
У даному акті були зафіксовані порушення Товариством положень Закону та Порядку, а саме:
- згідно наказу від 16 липня 2009 року № 364 (а.с. 54) ОСОБА_5 надана додаткова відпустка тривалістю 16 календарних днів у період з 20 липня 2009 року по 4 серпня 2009 року. Водночас сума зарплати даної особи за час відпустки у pозмipi 1 486 грн. 79 коп. була безпідставно включена у розрахунок за вересень 2009 року, який поданий до відшкодування Управлінню 10 вересня 2009 року, що є порушенням вимог пункту 6 Порядку;
- згідно наказу від 22 жовтня 2009 року № 568 (а.с. 66) ОСОБА_6 надана додаткова відпустка тривалістю 16 календарних днів у період з 3 листопада 2009 року по 18 листопада 2009 року. Водночас сума зарплати даного працівника за час відпустки у pозмipi 1 869 грн. 81 коп. була безпідставно включена у розрахунок за грудень 2009 року, який поданий до відшкодування позивачу 14 грудня 2009 року, що є порушенням вимог пункту 6 Порядку;
- згідно наказу від 23 березня 2010 року № 93 (а.с. 71) ОСОБА_6 надана додаткова відпустка тривалістю 16 календарних днів у період з 15 березня 2010 року по 30 березня 2010 року. Водночас сума зарплати даної особи за час відпустки у pозмipi 1 790 грн. 53 коп. була безпідставно включена у розрахунок за травень 2010 року, який поданий до відшкодування Управлінню 14 травня 2010 року, що є порушенням вимог пункту 6 Порядку;
- згідно наказу від 9 вересня 2009 року № 470 (а.с. 59) ОСОБА_5 надана додаткова відпустка тривалістю 16 календарних днів у період з 13 вересня 2010 року по 28 вересня 2010 року. Водночас сума зарплати даного працівника за час відпустки у pозмipi 1 393 грн. 69 коп. була безпідставно включена у розрахунок за жовтень 2010 року, який поданий до відшкодування позивачу 19 жовтня 2010 року, що є порушенням вимог пункту 6 Порядку.
Крім того, вищезазначеним актом також було встановлено, що в порушення вимог пункту 6 Порядку Товариством у строк не пізніше ніж за два місяці до початку кожного бюджетного року паспорт даних по підприємству та графік відпусток до Управління не подавались.
За наслідками виявлених порушень керівництву відповідача було запропоновано повернути на рахунок Управління грошові кошти в сумі 6 540 грн. 82 коп., які були надані для відшкодування позивачу з порушенням встановлених термінів.
У зв'язку з наведеними обставинами Управління направило на адресу відповідача претензію від 24 вересня 2012 року № 08-6620 з вимогою у місячний термін з моменту отримання даної претензії повернути позивачу безпідставно відшкодовані ним кошти у розмірі 6 540 грн. 82 коп. (а.с. 21).
У той же час з матеріалів справи вбачається, що вказана вимога була залишена Товариством без відповіді та задоволення, спірна сума грошових коштів Управлінню повернута не була.
Судом встановлено, що невиконання Товариством вимог, викладених в акті від 31 травня 2012 року № 31/05/12 та в претензії від 24 вересня 2012 року № 08-6620 стало підставою звернення Управління до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним нормативно-правовим актом, дія якого спрямована на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, є Закон.
Статтями 20, 21 Закону встановлені гарантовані державою компенсації та пільги громадянам, які віднесені до 1 та 2 категорії.
Так, відповідно до пункту 22 статті 20 та пункту 1 статті 21 Закону особам, віднесеним до 1 та 2 категорії, державою гарантовано використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік.
Відповідно до статті 63 Закону фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики, врегульовано Порядком.
Відповідно до пункту 5 Порядку соціальні виплати, доплати (види допомоги), у тому числі і оплата додаткової відпустки, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями (далі - підприємства) та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності без утворення юридичної особи, установами, організаціями та військовими частинами відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Судом встановлено, що на підприємстві відповідача працюють ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які віднесені Законом до 2 категорій постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС. Вказаний факт підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних посвідчень вказаних осіб (а.с. 53, 65).
Протягом 2009-2010 років даним працівникам відповідача надавалася додаткова оплачувана відпустка, передбачена статтями 20, 21 Закону, на що підприємством перераховані кошти у загальному розмірі 6 540 грн. 82 коп., які згідно Порядку були відшкодовані позивачем, як уповноваженим органом.
Оскільки згідно частини 6 пункту 6 Порядку перевірка, реєстрація, облік та подання органам казначейства платіжних документів для здійснення відповідних видатків покладено на уповноважений орган (яким у даному випадку є позивач), а грошові кошти, відшкодування яких є предметом спору у даній справі, були фактично сплачені працівникам, яким відповідно до Закону гарантовані державою відповідні компенсації та пільги, суд дійшов висновку, що твердження Управління про безпідставне відшкодування Товариству даних компенсаційних виплат є необґрунтованим.
За змістом частини 5 пункту 6 Порядку відповідальність за своєчасність подання розрахункових документів до уповноваженого органу та правильність призначення і нарахування компенсаційних виплат та допомоги певних видів покладено персонально на керівників підприємств.
У той же час застосування будь-яких видів відповідальності стосовно самих підприємств чи повернення коштів, виплачених уповноваженими органами як компенсація для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ні Законом, ні Порядком не передбачена.
З наведеного вбачається, що неналежне ведення посадовими особами підприємств бухгалтерської звітності та обумовлене цим неправильне чи несвоєчасне нарахування компенсаційних виплат може бути підставою для застосування фінансових санкцій саме до вказаних осіб, а не цивільно-правової відповідальності до підприємств-роботодавців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 30 липня 2013 року у справі № 918/86/13-г.
Слід також зазначити, що пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що безпідставно набуті заробітна плата і платежі, які прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, поверненню не підлягають.
У той же час Управлінням не було доведено належними та допустимими доказами факту здійснення відповідачем на користь громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціальних виплат за наявності рахункової помилки з боку позивача чи недобросовісності з боку набувачів - працівників Товариства.
Крім того, посилання Управління у своїй позовній заяві на приписи статті 224 ГК України є необґрунтованим з огляду на таке.
Так, частиною 1 вказаної норми передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено
Згідно статті 1 ГК України цей кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (частина 6 статті 3 ГК України).
Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина 1статті 3 вищезазначеної статті).
З аналізу наведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що господарська діяльність має низку характерних ознак. Зокрема, ця діяльність здійснюється виключно суб'єктами господарювання, які пройшли процедуру державної легітимації; провадиться у сфері суспільного виробництва, тобто у сфері створення та реалізації певних благ, які здійснюють кругообіг у межах певної організованої системи (інституту), яким є ринок; така діяльність є систематичною і професійною, її мета - задоволення інтересів споживачів; господарська діяльність завжди має цінову визначеність та породжує фіскальні обов'язки перед державою.
У той же час з матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі не існує господарських відносин.
Статтею 4 ГК України встановлено розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, згідно положень якої не є предметом регулювання цього кодексу (зокрема):
- фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
- адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Отже, ГК України не регулює фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, які виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів. Бюджетні відносини, які виникають у процесі складення, затвердження бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням бюджетів усіх рівнів, врегульовані бюджетним законодавством, основу якого складає Бюджетний кодекс України, а також законами України про Державний бюджет України та іншими нормативно-правовими актами.
Не є предметом регулювання за ГК України адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
За огляду на зазначене, оскільки спір виник не внаслідок господарської діяльності чи господарських відносин між сторонами, а позивач у справі не виступає у спірних правовідносинах як учасник відносин у сфері господарювання в розумінні ГК України, суд дійшов висновку про те, що застосування положень цього кодексу до спірних правовідносин і стягнення коштів на підставі статті 224 ГК України є неправомірним.
Згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищезазначені нормативні приписи чинного законодавства суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог Управління, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У той же час у випадках, коли позивач звільнений від сплати судового збору, і позов залишено без задоволення, судовий збір не стягується.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23 липня 2014 року
Суддя Є.В. Павленко