33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"25" червня 2014 р. Справа № 918/92/14
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" в особі філії "Магістральні нафтопроводи "Дружба" (далі - Товариство) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) про зобов'язання вчинити певні дії,
за участі:
представника позивача: ОСОБА_2 за дов. від 20 грудня 2013 року № 93,
відповідача: ОСОБА_1,
працівників позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5,
У січні 2014 року Товариство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 1 січня 2010 року між відкритим акціонерним товариством "Укртранснафта" (далі - ВАТ "Укртранснафта"), правонаступником якого є позивач, та Підприємцем був укладений договір на рекламу продукції № 10, за умовами якого для здійснення реклами та забезпечення ефективної реалізації м'ясо-ковбасних виробів відповідачу було надано в користування належні позивачу холодильні вітрини (2 штуки), гірки № 15 (2 штуки) і один касовий прилавок. Також 1 січня 2010 року на виконання вказаної угоди між сторонами було підписано акт прийому-передачі вищезазначеного обладнання.
Оскільки Підприємець в обумовлений договором строк не повернув позивачу дане обладнання, останній, посилаючись на статті 16, 526, 530, 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив суд зобов'язати відповідача виконати умови вказаного договору щодо повернення йому спірного майна.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 27 січня 2014 року порушено провадження у справі № 918/92/14, розгляд якої було призначено на 11 лютого 2014 року.
До початку призначеного судового засідання відповідачем було подано відзив на позов, в якому Підприємець заперечив факт передачі йому спірного майна, а також підписання від його імені спірного договору та акту прийому-передачі від 1 січня 2010 року, у зв'язку з чим просив суд призначити судову почеркознавчу експертизу та відмовити у задоволенні даного позову.
Ухвалою суду від 11 лютого 2014 року розгляд справи було відкладено на 24 лютого 2014 року.
Ухвалою суду від 24 лютого 2014 року розгляд справи відкладався на 12 березня 2014 року.
З метою отримання зразків підписів відповідача у судовому засіданні 12 березня 2014 року судом оголошувалася перерва до 18 березня 2014 року.
Ухвалою від 18 березня 2014 року призначено судову почеркознавчу експертизу. Цього ж дня ухвалою суду від 18 березня 2014 року провадження у даній справі було зупинено.
16 червня 2014 року на адресу суду надійшов висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 червня 2014 року № 1080 (а.с. 181-185), з якого вбачається, що спірний договір від 1 січня 2010 року підписаний відповідачем. ОСОБА_4 експерту не видалося можливим встановити, ким був виконаний підпис від імені відповідача на акті приймання-передачі від 1 січня 2010 року, з огляду на малий графічний матеріал цього підпису, а також стиль його виконання та простору рухів.
Оскільки обставини, що зумовили зупинення провадження у справі № 918/92/14, відпали, ухвалою суду від 17 червня 2014 року провадження у даній справі було поновлено та призначено її до розгляду на 25 червня 2014 року. Крім того, з метою об'єктивного розгляду даної справи у призначене судове засідання для дачі пояснень судом були викликані працівники позивача, що входили в комісію, у складі якої була проведена перевірка наявності у відповідача спірного обладнання, зокрема: ОСОБА_6 (інженер ОЛ УДВ), ОСОБА_4 (заступник головного бухгалтера УДВ), ОСОБА_7 (комірник УДВ), ОСОБА_8 (інспектор з безпеки).
У судовому засіданні 25 червня 2014 року представник Товариства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві (з урахуванням поданих ним письмових пояснень від 18 червня 2014 року), та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що спірне майно на підставі вказаного договору він не отримував, акт прийому-передачі цього обладнання від 1 січня 2010 року не підписував. Оскільки дане майно ніколи не знаходилося його у володінні, Підприємець, з урахуванням вищезазначених пояснень, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника та працівників позивача, пояснення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 січня 2010 року між Підприємцем та ВАТ "Укртранснафта" (правонаступником якого є позивач) був укладений договір на рекламу продукції № 10, за умовами якого останній з метою здійснення реклами та забезпечення ефективної реалізації м'ясо-ковбасних виробів мав передати відповідачу в користування дві холодильні вітрини, дві гірки № 15, а також один касовий прилавок (а.с. 112-113).
Вказана угода підписана відповідачем (що підтверджується висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 червня 2014 року № 1080), а також уповноваженим представником ВАТ "Укртранснафта".
Дана угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 31 грудня 2010 року.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічна правова позиція викладена в частині 1 статті 526 ЦК України.
Згідно з частиною 4 статті 631 цього Кодексу закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зі змісту вищезазначеного договору вбачається, що сторони не обумовили у цій угоді порядок оформлення та строк передачі вказаного торгівельного обладнання у користування відповідача.
ОСОБА_4 в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі від 1 січня 2010 року, за умовами якого уповноважена особа ВАТ "Укртранснафта" передала вищезазначене обладнання у користування відповідача.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, представник Товариства у судовому засіданні 25 червня 2014 року стверджував, що зазначений акт є доказом, який підтверджує факт передачі відповідачу спірного обладнання у користування, про що зазначено в протоколі судового засідання від 25 червня 2014 року.
Однак у матеріалах справи наявний висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 червня 2014 року № 1080, з якого вбачається, що встановити, ким виконаний підпис від імені Підприємця у вищезазначеному акті приймання-передачі обладнання, не виявилося можливим у зв'язку з малим графічним матеріалом цього підпису, стилю його виконання, а також простору рухів.
У той же час в судовому засіданні 25 червня 2014 року Підприємець заперечив наявність свого підпису на даному акті прийому-передачі. Печатка відповідача на цьому документі також відсутня.
Враховуючи вищенаведені обставини, твердження представника позивача про те, що вказаний акт прийому-передачі обладнання від 1 січня 2010 року підписаний відповідачем, є необґрунтованим.
Також представник Товариства вказував на те, що факт знаходження спірного майна у володінні відповідача підтверджується актами наявності обладнання від 31 липня 2013 року, складеними комісією, в якій брали участь працівники позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 Копії даних актів наявні у матеріалах справи (а.с. 16-18).
Судом встановлено, що факт приналежності спірного майна позивачу підтверджується наданими представником позивача довідкою про перебування майна на балансі підприємства від 27 лютого 2014 року № 93-41/79, а також інвентарними картками обліку основних засобів №№ 182, 267, 268, 329 (а.с. 129-133). Зі змісту даних документів вбачається, що на балансі позивача перебувають дві гірки № 15 з інвентарними номерами 1702916 та 1702917, прилавок касовий (інвентарний номер 70256), а також дві холодильні вітрини з інвентарними номерами 1702900 та 1702901. Водночас будь-яка інша інформація відносно індивідуальних ознак вказаного майна, зокрема: модель, марка, виробник, заводський або серійний номер та інше, у поданих позивачем документах, а також в інших документах, наявних у матеріалах даної справи, відсутня, що виключає можливість чітко ідентифікувати спірне майно.
При огляді актів наявності обладнання від 31 липня 2013 року, складених комісією, в якій брали участь працівники позивача, судом було встановлено, що даною комісією в магазині відповідача було виявлено спірне майно, зокрема: дві гірки з інвентарними номерами 1702916 та 1702917, прилавок касовий (інвентарний номер 70256), а також дві холодильні вітрини з інвентарними номерами 1702900 та 1702901.
З метою повного та об'єктивного розгляду даного спору та всебічного дослідження всіх обставин справи, ухвалою суду від 17 червня 2014 року для дачі пояснень були викликані вказані працівники. У судове засідання 25 червня 2014 року з'явилися ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які пояснили, що дійсно 31 липня 2013 року ними та ОСОБА_7 в приміщенні магазину Підприємця були складені та підписані акти наявності вищезазначеного обладнання. У той же час дані особи вказали, що на касовому прилавку, який знаходився в приміщенні магазину Підприємця вони виявили залишки інвентарного номеру. ОСОБА_4 чітко ідентифікувати цей інвентарний номер вони не змогли. У матеріалах справи міститься фото з магазину відповідача, на якому зафіксовано розміщення його торгівельного обладнання (а.с. 117). Оглянувши дане фото, працівники позивача, які входили до складу комісії зазначили, що залишки інвентарного номеру вони виявили на касовому модулі з написом "ROSHEN".
Водночас у судовому засіданні відповідач зазначив, що вказане фото було зроблене у лютому 2014 року після порушення провадження у даній справі, а цей касовий модуль йому був переданий товариством з обмеженою відповідальністю "Рошен-Продукт" лише у лютому 2014 року на підставі договору суборенди торгівельного обладнання № РТС-0000001481, який був укладений між вказаним товариством та Підприємцем лише 7 лютого 2014 року. На підтвердження даної обставини відповідачем був наданий акт приймання-передачі цього обладнання в суборенду № 000009491 від 7 лютого 2014 року, який підписаний даними сторонами та скріплений їх печатками. Копія зазначеного акту наявна у матеріалах справи (а.с. 138).
Що стосується іншого обладнання, то представники комісії в судовому засіданні повідомили, що при огляді гірок та холодильних вітрин, які знаходились в приміщенні магазину Підприємця, інвентарних номерів їх підприємства виявлено не було. У той же час дані особи не змогли пояснити, за якими індивідуальними ознаками торгівельне обладнання, яке знаходилось в магазині відповідача, було ідентифіковано як майно позивача.
Інші докази, які б могли свідчити про перебування у володінні Підприємця спірного майна позивача, у матеріалах справи відсутні.
У той же час відповідачем були надані ряд договорів, актів приймання-передачі обладнання, а також актів звірки, які підтверджують правомірність володіння відповідачем торгівельним обладнанням, переданим у користування останнього іншими особами (а.с. 136-148).
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки Товариство не довело суду належними та допустимими доказами факту передачі спірного обладнання у користування відповідачу на підставі спірного договору на рекламу продукції № 10 від 1 січня 2010 року, а також факту наявності цього майна у відповідача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 1 липня 2014 року
Суддя Є.В. Павленко
Суддя Павленко Є.В.