01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.09.2009 № 34/74
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Альба-Регія"
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.03.2009
у справі № 34/74 (суддя
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Альба-Регія"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнес Інвест"
ТОВ "Русь Інтернешнл"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним поруки договору
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.03.2009 року у справі № 34/74 позов ТОВ „Альба-Регія” до ТОВ „Інтербізнес Інвест”, ТОВ „Русь-Інтернешнл” про визнання договору поруки недійсним залишений без задоволення.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача 2 у попередньому судовому засіданні, проти вимог, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
У відзиві на позовну заяву, відповідач 1 також заперечує проти позовних вимог позивача.
В судове засідання, призначене на 07.09.2009 представники сторін не з'явилися, про причину суд не повідомили.
Від позивача, через канцелярію суду надійшло клопотання про відкладення розгляду у справі на два тижня. Клопотання мотивовано тим, що сторонами розпочатий процес узгодження умов мирного вирішення спору.
Колегія суддів, клопотання про відкладення залишає без задоволення в зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 102 ГПК України апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.
Колегія суддів враховує те, що апеляційна скарга позивача на рішення господарського суду прийнята до провадження 14.05.2009року, в судові засідання, призначені на 17.06.09 та 06.07.09 позивач не з'являвся без поважних на те причин. Крім того, переговорний процес щодо мирного врегулювання спору сторонами розпочатий у липні 2009року, про що в судовому засіданні заявляв представник відповідача 2, отже, у сторін було достатньо часу для вирішення відповідного питання без затягування розгляду по справі.
Крім того, затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК.
Розглянувши справу за правилами розділу XII Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 01.11.2005 сторонами у справі укладений тристоронній договір поруки № 01/10/05-1, за умовами якого ТОВ „Русь Інтернешнл” зобов'язався відповідати перед ТОВ „Інтербізнес Інвест” за виконання зобов'язань ТОВ „Альба-Регія” за договором купівлі-продажу цінних паперів № К-5/179/3928 від 01.11.2005 в сумі 8566000 грн., укладеному між позивачем та відповідачем 1, у випадку невиконання або неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У січні 2009 року позивач звернувся з позовом про визнання договору поруки недійсним, посилаючись на те, що поручитель - відповідач 2 не є фінансовою установою, а тому укладений договір не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що посилання позивача на Закон України „Про фінансові послуги та державне врегулювання ринків фінансових послуг” є помилковим, оскільки укладання письмового договору, предметом якого є забезпечення виконання зобов'язання, в тому числі грошового, шляхом надання поруки, передбачено законом, не вважається спеціальним видом діяльності суб'єктів господарювання і регулюється нормами ЦК України.
Заперечуючи проти рішення, позивач наполягає на тому, що відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне врегулювання ринків фінансових послуг” надання поручительств є фінансовою послугою і право на здійснення операцій з надання фінансових послуг надається фінансовим установам до яких відповідач 2 не відноситься, а тому суд безпідставно відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зі змісту цієї статті випливає, що для поручителів як суб'єктів правовідносин поруки чинним ЦК України спеціальні вимоги не передбачені. За загальним правилом ними можуть бути юридичні особи всіх форм власності і організаційно-правових форм та фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.
Відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон) надання поручительств є фінансовою послугою.
Згідно з ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону).
З п.2 Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами визначається, що юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг. Юридичні особи, які систематично надають послуги з фінансового лізингу (уклали протягом календарного року три та більше договорів фінансового лізингу) або уклали хоча б один договір фінансового лізингу на суму, що дорівнює чи перевищує 80000 гривень.
Господарським судом встановлено, що відповідно до спірного договору поруки ТОВ „Русь Інтернешнл” виступило поручителем виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу простих іменних акцій, емітентом яких є ВАТ „Готель Славутич” на суму 8 566 000 грн.
За таких обставин висновки позивача про те, що ТОВ „Русь Інтернешнл” не є юридичною особою, якій надано можливість надавати фінансові послуги згідно з Положеннями про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, - безпідставні і не ґрунтуються на вимогах закону. Така правова позиція також викладена у рішенні Верховного Суду України № 3-3184к06 від 10.10.06р
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 102, 103 - 105 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу ТОВ „Альба-Регія” залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 18.03.2009 у справі № 34/74 залишити без змін.
2. Матеріали справи повернути до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді
08.09.09 (відправлено)