61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
23 липня 2009 р. Справа № 2-а-785/09/1807
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Макаренко Я.М.
Суддів: Шевцової Н.В. , М'ягкого Є.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Конотоп Сумської області на постанову Конотопський міськрайонний суд Сумської області від 29.12.2008р. по справі № 2-а-785/09/1807
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м. Конотоп Сумської області
про стягнення недоплаченої допомоги дитини війни,
ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Конотоп Сумської області (надалі по тексту УПФУ в м. Конотоп Сумської області, відповідач) в якому просив суд:
- відновити пропущений строк звернення до суду;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3726 грн. 70 коп.
Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29.12.2008 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Конотоп Сумської області про стягнення недоплаченої щорічної державної соціальної допомоги “Дітям війни” та поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Конотоп Сумської області провести перерахунок ОСОБА_2 державної соціальної допомоги у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 08 грудня 2007 року по грудень 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по грудень 2008 року включно. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Відповідач, УПФУ в м. Конотоп Сумської області, не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на винесення постанови судом першої інстанції за неповно з'ясованих обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на законодавчому рівні не вирішено питання щодо визначення величини мінімального розміру пенсії за віком, що повинна застосовуватися для обчислення підвищення пенсій згідно зі ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Крім того, виплата та нарахування доплати до пенсії не відноситься до функцій Пенсійного фонду України.
Таким чином, на думку відповідача, на законодавчому рівні залишилося невизначеним питання щодо органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватись такі виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Крім того, судом невірно нарахована доплата до пенсії позивачу.
Позивач заперечень на апеляційну скаргу не подав.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідач не здійснює позивачу виплати, у відповідності до вимог зазначеного Закону посилаючись на відсутність у нього коштів на такі виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007, яким визнано неконституційним положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 № 2195-IV, а також суд виходив з Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог з 09.07.2007 року по 08 грудня 2007 року суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем строку звернення до суду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до зазначених рішень Конституційного Суду України УПФУ в м. Конотоп Сумської області з 08 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року повинен був діяти у відповідності з нормою ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”та здійснювати позивачеві нарахування державної соціальної допомоги.
Між тим, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду. Відповідно до положення ч.2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Таким чином, колегія суддів, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”від 18.11.2004 № 2195-IV, з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч. 2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі також має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, відповідач повинен був з 22.05.2008 року нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п.п.41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов помилкового висновку стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, періоду нарахування підвищення до пенсії та помилково зобов'язав відповідача нарахувати на користь позивача соціальну підтримку, оскільки позивач отримує пенсію за віком, в зв'язку з чим за положеннями ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”нарахуванню підлягає підвищення до пенсії, а не соціальна підтримка.
Таким чином, відповідач мав сплатити позивачу доплату до пенсії з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року у розмірі 742,65 грн. (в тому числі липень 4,06+406 =410,06 х 30%=123,02 грн.; серпень 4,06+406=410,06 х 30%=123,02 грн. ; вересень 4,06+406=410,06 х 30%=123,02 грн.; жовтень 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.; листопад 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.; грудень 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.).
З 22.05.2008 року по 29.12.2008 року відповідач мав сплатити доплату до пенсії у розмірі 1170,60 грн. (в тому числі травень 481х30%=144,3 грн. ; червень 481х30%=144,3 грн.; липень 482х30%=144,6 грн.; серпень 482х30%=144,6 грн.; вересень 482х30%=144,6 грн. ; жовтень 498х30%=149,4 грн.; листопад 498х30%=149,4 грн.; грудень 498х30%=149,4 грн). Між тим, фактично було сплачено 390,20 грн. Таким чином, за визначений період сплаті підлягає - 780,40 грн.
Таким чином, колегія суддів, враховуючи допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з наступних підстав.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає наступне. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним здійснення відповідачем позивачу доплати до пенсії з травня 2008 року, на підставі та у розмірах, встановлених п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. за № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.
Отже, виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19 Конституції України, ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач з 22.05.2008 року не мав підстав застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 та був зобов'язаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Між тим, враховуючи, що відповідач протягом 2008 року здійснював позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, але лише у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, колегія суддів, вважає обґрунтованими висновки суду щодо покладення на відповідача обов'язку здійснити позивачу за 2008 рік донарахування та виплату до пенсії з її підвищенням на 20%, враховуючи нараховану та виплачену доплату.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України “Про соціальний захист дітей війни”реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус “дитини війни”, серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Крім того, відповідачем, в порушення ч. 2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни, оскільки відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає частковому скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ч.1 ст. 202, п. 3 ч. 1 ст. 198, ч. 2 ст, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Конотоп Сумської областіна постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29.12.2008 р. по справі № 2-а-785/09/1807 - задовольнити частково.
Постанову Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29.12.2008 р. по справі № 2-а-785/09/1807-скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Конотоп Сумської області про зобов'язання здійснити донарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни -задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Конотоп Сумської областінарахувати та сплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року у розмірі 742 (сімсот сорок дві) грн. 65 коп. та з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року у розмірі 780 (сімсот вісімдесят) грн. 40 коп., а всього 1523 (одна тисяча п"ятсот двадцять три) грн. 05 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя(підпис)Макаренко Я.М.
Судді(підпис)
(підпис)Шевцова Н.В. М'ягкий Є.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М.