61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
25 вересня 2009 р.
Справа № 2-а-4185/08/1813
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою УПФУ м. Охтирка Сумської області на постанову Охтирський міськрайонний суд Сумської області від 23.12.2008р. по справі № 2-а-4185/08
за позовом ОСОБА_1
до УПФУ м. Охтирка Сумської області
про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Охтирського міськрайонного суду Сумської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області, в якому просив суд відновити пропущений строк для звернення до суду; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області нарахувати на його користь недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3400,30 грн.
Постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23.12.2008 року адміністративний позовОСОБА_1задоволено частково, а саме: визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області протиправною; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області здійснити донарахування та виплату до пенсіїОСОБА_1з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Охтирка Сумської області здійснити донарахування та вирлату до пенсіїОСОБА_1з підвищенням її на 20% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " за період з 22.05.2008 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні порядку виплати допомоги особам, які мають статус “дитина війни”, прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України та приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни та, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідач, не здійснює позивачу виплати, у відповідності до вимог зазначеного Закону, посилаючись на відсутність у нього коштів на такі виплати та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача обов'язку щодо здійснення позивачу доплати до пенсії, відповідно до приписів ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік та з 22.05.2008 року. При цьому, зазначені висновки суду ґрунтувались на рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп/2007 року та від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, якими визнано неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України” та п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про нарахування на користь позивача недоплаченої йому, як дитині війни, щомісячної доплати до пенсії за 2006 р., суд першої інстанції виходив з того, що у 2006 році дана виплата була обмежена Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено.
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік”від 19.01.2006 року до статті 110 Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджені не були.
Закони України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 19.01.2006 року її дію було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у відповідача обов'язку нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України” та п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ці норми втратили чинність, а тому не підлягали застосуванню.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає наступне.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним здійснення відповідачем позивачу доплати до пенсії з травня 2008 року, на підставі та у розмірах, встановлених п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. за № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, виходячи з системного аналізу ч.2 ст.19 Конституції України, ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та приписів ч.4 ст.9 КАС України, відповідач з 22.05.2008 року не мав підстав застосовувати постанову Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 та був зобов'язаний діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу ніж зазначена постанова, нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Між тим, враховуючи, що відповідач протягом 2008 року здійснював позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, але лише у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, колегія суддів, вважає обґрунтованими висновки суду щодо покладення на відповідача обов'язку здійснити позивачу за 2008 рік донарахування та виплату до пенсії з її підвищенням на 20%, враховуючи нараховану та виплачену доплату.
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на управління пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу УПФУ м. Охтирка Сумської області залишити без задоволення.
Постанову Охтирський міськрайонний суд Сумської області від 23.12.2008р. по справі № 2-а-4185/08 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
(підпис)
Бенедик А.П.
Судді
(підпис) (підпис)
Калиновський В.А. Кононенко З.О.
Калиновський В.А.