03 серпня 2015 р. Справа № 804/7955/15
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.,
при секретарі Гончаровій В.Г.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Семко» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Семко» (далі - ТОВ «Семко», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - Криворізька центральна ОДПІ, відповідач), в якому просить:
- визнати нечинним (недійсним) та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної ОДПІ №0000962201 від 24.06.2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 110 142,00 грн.;
- визнати нечинним (недійсним) та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної ОДПІ №0000942201 від 24.06.2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 718 671,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що податкові повідомлення-рішення Відповідача №0000962201 від 24.06.2015 року та №0000942201 від 24.06.2015 року підлягають скасуванню через порушення норм чинного законодавства, що полягають у наступному. Зі змісту акту перевірки слідує, що ТОВ «Семко» документально не підтверджено здійснення господарських операцій з постачальниками ТОВ «Дніпротехноком» та ТОВ «Промовілс» та з покупями продукції, не дивлячись на те, що ТОВ «Семко» були надані всі первинні документи, які в повному обсязі підтверджують реальність господарських операцій. Крім того, відповідачем зроблено висновки відносно операцій та відносин щодо реалізації ТОВ «Семко» послуг своїм покупцям або щодо обслуговування обладнання, які ніколи не здійснювались позивачем, не відображались у обліку, на їх підставі не формувались податкові зобов'язання. Висновки перевірки не ґрунтуються на чинному законодавстві, замість фактичних та документально підтверджених господарських операцій податкові зобов'язання визначені на припущеннях відповідача, необґрунтованих вимогах документів та на не проведених зустрічних звірках. Позивач зазначає, що до перевірки були надані первинні документи по контрагентам, зокрема, по ТОВ «Дніпротехноком» договір №0613-1 від 01.06.2013 року, акти приймання-передач товару на переробку, акти приймання-передачі переробленого товару, акти виконаних робіт, по ТОВ «Промовілс» договір поставки №П0107-2014 від 01.07.2014 року, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, оборотно-сальдові відомості, журнали обліку. Позивач звертає увагу на те, що в акті перевірки зазначено, про порушення позивачем пп. 139.1.1, 139.1.9 ст. 139 ПК України, а саме, було включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування витрати на обслуговування обладнання, які не підтверджені документально (ст. 8 ОСОБА_1). Позивач зазначає, що подібних затрат ТОВ «Семко» у власні витрати не включало, в акті не наведено ні розмір цих витрат ні дані їх обліку, тому зазначене не є підставою для визначення податкових зобов'язань податковим органом. В ході перевірки також зроблені висновки про завищення податкових зобов'язань з ПДВ по операціях із постачання товарів і послуг, хоча зазначені в акті послуги ніколи позивачем не надавались. На адресу перелічених в акті покупців було поставлено товари, що і підтверджено в ході перевірки, за відсутності будь-яких заперечень по суті щодо здійснення операцій, проте, податкові зобов'язання визнані завищеними на суму 17518 грн., що не є сумою податкових зобов'язань ТОВ «Семко» від операцій з переліченими в акті покупцями. Тощо. З огляду на вищевикладене представник позивача позов просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні з адміністративним позовом не погодились. В обґрунтування своєї позиції зазначили, що Позивачем порушено п. 135.2, п.п.135.4.1, п.135.4. ст.135, п.138.4. ст.138, п.п. 139.1.1, 139.1.9. п.139.1 ст. 139, п. 44.1 ст. 44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України оскільки під час перевірки було встановлено факт відсутності мети одержання прибутку. Відповідачем отримано від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська акт перевірки контрагента позивача ТОВ «Дніпротехноком» від 468/04-62-22-3/38530554 від 31.03.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дніпротехноком» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 року», відповідно до висновків якого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме, встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій постачальники - ТОВ «Дніпротехноком» - покупці за січень 2014 року та не могли мати ніякого юридичного змісту. Криворізькою центральною ОДПІ здійснено запит до ЦБ ДАІ на наявність транспортних засобів у ТОВ «Дніпротехноком» та ТОВ «Промовілс», за допомогою яких здійснено транспортування товарів (замороженої продукції), згідно відповіді УДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області: немає в довіднику підприємств, інформацію не знайдено. Криворізькою центральною ОДПІ від ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві отримано акт від 01.09.2014 року № 2665/26-55-22-08/39001310 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Промовілс» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року». Відтак, перевіркою встановлено, що ТОВ «Семко» не мало можливості здійснювати придбання робіт з навантаження та розвантаження товарів, перепакування та очищення товару у ТОВ «Дніпротехноком» та товару у ТОВ «Промовілс», а також, реалізувати їх покупцям. Враховуючи вищевикладене представники відповідача в судовому засіданні зазначили, що податкові повідомлення-рішення, які оскаржуються є правомірними та винесеними відповідно до норм діючого законодавства, з огляду на що підстави для їх скасування відсутні. У задоволенні адміністративного позову просили відмовити у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Правовідносини, що випливають з позовних вимог регулюються нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, Закону України від 16.07.99 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" .
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Семко" (код ЄДРПОУ 38334403) перебуває на обліку в Криворізькій центральній ОДПІ, як платник податків та зборів, у тому числі (у період, що розглядається) податку на додану вартість та податку на прибуток.
З 12.05.2015 року по 25.05.2015 року посадовими особами відповідача на підставі направлень від 08.05.2015 року №73, №77, 82, від 14.05.2015 року № 92, на підставі п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України, згідно наказу на проведення планової документальної перевірки від 28.04.2015 року №115 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2015 року було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Семко" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.14 року по 31.12.14 року.
За результатами зазначеної перевірки було складено акт перевірки від 09.06.2015 року № 489/22-02/38334403, в якому встановлено порушення ТОВ "Семко":
1. п п. 135.2, п.п.135.4.1, п.135.4. ст.135, п.138.4. ст.138, п.п. 139.1.1, 139.1.9. п.139.1 ст. 139, п. 44.1 ст. 44 ПК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за 2014 рік у сумі 479 114 грн.;
2. п. 44.1 ст. 44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 73 428 грн., в тому числі за січень 2014 року - 74216 грн., лютий 2014 року - 41 754 грн., березень 2014 року - (-41903) грн., липень 2014 року - (-639) грн.
Позивачем були подані заперечення від 15.06.2015 року №612 на акт перевірки, проте листом від 22.06.2015 року №4761/10/04-81-22-02 Криворізькою центральною ОДПІ надано відповідь ТОВ «Семко», якою залишено висновок по акту перевірки від 09.06.2015 року №489/22-02/38334403, без змін.
24.06.2015 року на підставі ОСОБА_1 від 09.06.2015 року Відповідачем були винесені податкові повідомлення - рішення:
- № НОМЕР_1, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 718 671,00 грн., в тому числі за основним платежем 479 114,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 239 557,00 грн.;
- № НОМЕР_2, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 110 042,00 грн., в тому числі за основним платежем 73428,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 36714,00 грн.
Судом встановлено, що Відповідач в якості обґрунтування своїх доводів посилається на акт перевірки контрагента позивача ТОВ «Дніпротехноком» від 468/04-62-22-3/38530554 від 31.03.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дніпротехноком» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 року» та акт від 01.09.2014 року № 2665/26-55-22-08/39001310 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Промовілс» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року», в яких встановлено, що операції між ТОВ «Дніпротехноком» і ТОВ «Промовілс» та контрагентами не підтверджено стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання таких видів робіт, послуг, постачання ТМЦ або здійснення діяльності; - відсутність фактів реального здійснення господарських операцій ТОВ «Дніпротехноком» і ТОВ «Промовілс». По ланцюгу продажу товарів (робіт, послуг) від зазначених підприємств у перевіряємий період одним із покупців є ТОВ "Семко".
Відповідач також посилається на неможливість фактичного здійснення ТОВ "Семко" господарських операцій через відсутність транспортних засобів, за допомогою яких здійснювалось транспортування товарів, та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю транспортних засобів. В ході перевірки встановлено відсутність сертифікатів якості та відповідності на придбаний товар.
З огляду на зазначене податковий орган прийшов до висновку, що усі операції продажу на адресу контрагентів-покупців ТОВ "Семко" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача". Правочини укладені між ТОВ "Семко" та ТОВ «Дніпротехноком» і ТОВ «Промовілс» у визначені в акті перевірки періоди не спричиняють реального настання правових наслідків, а кошти, які заходили на рахунки ТОВ «Семко» від покупця є безповоротною фінансовою допомогою.
Вищенаведена позиція відповідача спростовується з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 01.06.2013 року ТОВ "Семко" для здійснення своєї господарської діяльності у перевіряємий період було укладено з ТОВ «Дніпротехноком» (виконавець) договір №0613-1 про надання послуг, згідно умов п. 1.1 якого виконавець зобов'язується за завданням замовника на умовах цього договору виконати роботи, передбачені п. 1.4 договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи. Згідно п. 1.2 договору для виконання робіт замовник надає товар, що оформлюється актом приймання-передачі. Пунктом 1.3 договору передбачено, що транспортні витрати по доставці товару виконавцю та переробленої продукції замовнику здійснюються за власний рахунок виконавця. Відповідно п. 1.4 договору виконавець виконує послуги по: навантаженню та розвантаженню товарів, очищенню товару, перепакуванню товару. Згідно п. 3.1 договору вартість виконання робіт оплачується згідно акту виконаних робіт.
Реальність здійснення господарських операцій у визначені періодами між зазначеними контрагентами підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями наступних документів: договору про надання послуг №0613-1 01.06.2013 р., актів виконаних робіт №1003 від 03.01.2014 року, №1002 від 03.01.2014 року, №3512 від 08.01.2014 року, №4507 від 10.01.2014 року, №6505 від 14.01.2014 року, №7511 від 16.01.2014 року, №9505 від 20.01.2014 року, №10010 від 21.01.2014 року, №11006 від 23.01.2014 року, №13514 від 28.01.2014 року, №13515 від 28.01.2014 року, №14022 від 29.01.2014 року, №14521 від 30.01.2014 року, №2017 від 05.02.2014 року, №3015 від 07.02.2014 року, №3016 від 07.02.2014 року, №3017 від 07.02.2014 року, №4514 від 10.02.2014 року, №5504 від 12.02.2014 року, актів приймання-передачі переробленого товару від 03.01.2014 року №1-00001003, №1-00001002, від 08.01.2014 року №00003512, від 10.01.2014 року №00004507, від 14.01.2014 року №00006505, від 16.01.2014 року №00007511, від 20.01.2014 року №00009505, від 21.01.2014 року №-000100010, від 23.01.2014 року №00011006, від 28.01.2014 року №00013514, від 28.01.2014 року №-00013515, від 29.01.2014 року №00014022, від 30.01.2014 року №1-00014521, від 05.02.2014 року №00002017, від 07.02.2014 року №00003015, від 07.02.2014 року №00003016, від 07.02.2014 року №00003017, від 10.02.2014 року №00004514, від 12.02.2014 року №00005504, актів переробки товару №-00001003, №00001002, №1-00003512, №2-00003512, №1-00004507, №2-00004507, №1-00006505, №2-00006505, №3-00006505, №1-00007511, №2-00007511, №3-00007511, №4-00007511, №5-00007511, №1-00009505, №2-00009505, №1-00010010, №2-00010010, №3-00010010, №4-00010010, №1-00011006, №0-00013514, №1-00013515, №2-00013515, №1-00014022, №2-00014022, №3-00014022, №1-00014521, №1-00002017, №2-00002017, №1-00003015, №2-00003015, №1-00003016, №1-00003017, №1-00004514, №2-00004514, №1-00005504, №2-00005504, №3-00005504, актів приймання-передачі продукції від 01.01.2014 року №1, від 06.01.2014 року №2, від 08.01.2014 року №3, від 12.01.2014 року №4, від 14.01.2014 року № 5, від 17.01.2014 року №6, від 18.01.2014 року №7, від 20.01.2014 року №8, від 25.01.2014 року №9, від 27.01.2014 року №10, від 02.02.2014 року №1, від 04.02.2014 року №2, від 07.02.2014 року №3, від 09.02.2014 року №4, податкових накладних від 03.01.2014 року №1002, №1003, від 08.01.2014 року №3512, від 10.01.2014 року №4507, від 14.01.2014 року №6505, від 16.01.2014 року №7511, від 20.01.2014 року № 9505, від 21.01.2014 року №10010, від 23.01.2014 року №11006, від 28.01.2014 року №13514, 13515, від 29.01.2014 року №14022, від 30.01.2014 року №14521, від 05.02.2014 року №2017, від 07.02.2014 року №3015, №3016, №3017, від 10.02.2014 року №4514, від 12.02.2014 року №5504, копіями банківських виписок за 13.01.2014 року, 17.01.2014 року, 10.02.2014 року, 11.02.2014 року, 13.02.2014 року, 17.02.2014 року, 26.02.2014 року, 17.03.2014 року, 18.03.2014 року, 19.03.2014 року, 20.03.2014 року, 21.03.2014 року, 24.03.2014 року, 25.03.2014 року, 26.03.2014 року.
Окрім того у перевіряємий період позивач (покупець) мав взаємовідносини ТОВ «Промовілс» (продавець) за договором поставки № П0107-2014 від 01.07.2014 року, відповідно до якого продавець поставляє покупцю товар у кількості, асортименті і за цінами згідно з накладними, які є невід'ємною частиною договору, а покупець приймає товар, оплачуючи його повну вартість. Відповідно п. 2.1 договору продавець поставляє товар партіями, обсяг і порядок, термін поставки яких узгоджений сторонами. Загальний обсяг партій, які поставляються протягом дії цього договору, не регламентується. Факт поставки партії товару оформлюється накладною, що є безперечною підставою для проведення взаємних розрахунків. Датою поставки вважається дата, зазначена в накладній. Доставка товару здійснюється за домовленістю сторін.
Реальність здійснення господарських операцій у визначені періодами між зазначеними контрагентами підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями наступних документів: договору поставки № П0107-2014 від 01.07.2014 року, видаткових накладних від 03.07.2014 року №10307, №20307, від 04.07.2014 року №10407, №20407, від 07.07.2014 року №10707, податкових накладних від 03.07.2014 року №10307, №20307, від 04.07.2014 року №10407, №20407, від 07.07.2014 року №10707, копіями банківських виписок за 08.07.2014 року, 09.07.2014 року, 10.07.2014 року, 14.07.2014 року.
Зазначені первинні документи були надані до перевірки, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями переліків документів, що надаються перевіряючим працівникам Криворізької центральної ОДПІ.
Суд вважає за необхідне зазначити, що ТОВ "Семко" має виробничі потужності (приміщення, обладнання для здійснення господарської діяльності) та трудові ресурси. Діяльність ТОВ "Семко" є прибутковою, що підтверджується даними бухгалтерського та податкового обліку - податкові накладні подаються ТОВ "Семко" у встановлені законодавством строки та наявні в Криворізькій центральній ОДПІ, до матеріалів справи були надані копії оборотно-сальдової відомості за липень 2014 року.
Вищенаведене, підтверджує факт одержання прибутку, спрямування діяльності підприємства на отримання доходу, що є однією із основних ознак господарської діяльності платника податків, у розумінні ст.3 Господарського Кодексу України та п.п.14.2.36 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.02.2013 року у справі № К-987/10-С зазначено, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Тому навіть неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
Як на час укладення вищевказаних правочинів Позивача із ТОВ «Дніпротехноком» і ТОВ «Промовілс», так і під час їх виконання, сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, ні установчі документи контрагентів позивача, ні їх свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість не визнані в установленому порядку недійсними.
Факт створення контрагентів ТОВ "Семко" засвідчено шляхом державної реєстрації, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію. На момент укладення правочинів відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про припинення їх діяльності не містилося.
У відповідності до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" № 755-IV від 15.05.2003 року передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Криворізькою центральною ОДПІ не наведено в ОСОБА_1 перевірки належних доказів того, що контрагенти ТОВ "Семко" не здійснювали та не вправі здійснювати господарську діяльність, зокрема даних з ЄДРПОУ.
Також в акті перевірки позивача зазначено, що у період, який перевірявся, суб'єкт господарювання (позивач) був платником податку на прибуток та податку на додану вартість. Документальних доказів неможливості існування господарських правовідносин між розглядуваними підприємствами відповідачем не надано.
В подальшому, отриманий товар використовувався в пакетуванні готової продукції, тобто у власній господарській діяльності та постачався підприємству - покупцю ТОВ «ОСОБА_3 Україна», який був основним покупцем ТОВ "Семко" за досліджуваний період.
В ОСОБА_1 перевірки не встановлено фактів відсутності документального підтвердження податкового кредиту, заявленого ТОВ "Семко" за досліджуваний період, а висновок щодо заниження податку на додану вартість зроблено на підставі даних ОСОБА_1 перевірок контрагентів-постачальників, на підставі припущень про неможливість здійснення господарських відносин та про відсутність мети одержання доходу, та як наслідок, невизнання первинних документів, а саме встановлення нікчемності господарських операцій в них відображених.
Окрему увагу суд вважає за необхідне звернути на ту обставину, що відповідач складаючи акт перевірки позивача керувався актом перевірки контрагента позивача ТОВ «Дніпротехноком» від 468/04-62-22-3/38530554 від 31.03.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дніпротехноком» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 року» та актом від 01.09.2014 року № 2665/26-55-22-08/39001310 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Промовілс» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року». При цьому Довідку від 08.06.2015 №35/26-57-22-03-10/39001310 Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Промовілс» з питань підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Семко» за період липень 2014р. відповідач не брав до уваги взагалі.
Суд вважає посилання відповідача на наведені вище акти перевірок безпідставними, оскільки з аналізу норм права вбачається, що податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушення з боку першого. Дана позиція також відображена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012р. №К/9991/32048/12.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до п.п. 138.1.1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Також суд зазначає, що формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється відповідно до п.198.3 Податкового кодексу України, згідно якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.198.6 Податкового кодексу України до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).
Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" (надалі Закон №996) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Судом встановлено, що на підтвердження факту виконання умов договорів укладених позивачем з ТОВ «Дніпротехноком» та ТОВ «Промовілс» було виписано на адресу ТОВ "Семко" податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, ОСОБА_1 приймання-передачі продукції, приймання-передачі переробленого товару, переробки товару та інші первинні документи. Позивач до матеріалів справи надав банківські виписки, які в повній мірі підтверджують витрати понесені позивачем в результаті оплати по договорам, укладеним з зазначеними контрагентами, а тому вчинені правочини не класифікуються як безповоротна фінансова допомога.
На момент складання вказаних документів ТОВ Семко" та ТОВ «Дніпротехноком» і ТОВ «Промовілс» були зареєстровані в якості платників ПДВ, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.
Позивач до матеріалів справи надав копії податкових накладних та видаткових накладних. Наведені документи відповідають вимогам Закону № 996 - вони складені на паперових носіях, мають всі необхідні реквізити, передбачені нормами даного закону, підписані відповідальними особами та скріплені печатками сторін, що брали участь у здійсненні господарської операції та підтверджують факт надання контрагентами позивача ТОВ "Семко" ТМЦ (послуг), які в подальшому були використані позивачем в своїй господарській діяльності.
Таким чином, дані обставини свідчать про те, що ТОВ "Семко" мав достатні і передбачені Податковим кодексом України підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальників ПДВ до складу податкового кредиту та включення вартості отриманих товарів до складу валових витрат.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Також відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З аналізу наведених норм суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений між сторонами правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини).
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесені законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані в даній справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо недійсності укладених договорів, а його позиція про те, що дані договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплені належними доказами.
Суд зазначає, що виходячи з положень ст.207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.
З наданих до суду документів встановлено, що ТОВ "Семко" та ТОВ «Дніпротехноком» і ТОВ «Промовілс» при вчиненні угоди були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Тобто, виходячи зі змісту пункту 201.8 Податкового кодексу мали право на нарахування податку та складання податкових накладних, оскільки таке право надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.
Крім того, ТОВ "Семко" та ТОВ «Дніпротехноком» і ТОВ «Промовілс» належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.
В акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що ТОВ "Семко" було відомо про можливі порушення ТОВ «Дніпротехноком» та ТОВ «Промовілс» та їх постачальниками вимог податкового законодавства.
Отже, будь-які умисні дії з боку позивача та його посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину - відсутні.
Також суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Судом встановлено, що правові наслідки, обумовлені розглядуваними правочинами, реально настали для всіх сторін цих угод (позивачем було отримано товар (послуги), а постачальниками отримані кошти за наданий товар (послуги)).
Відтак, суд не вбачає в діях позивача щодо укладення угод із ТОВ «Дніпротехноком» та ТОВ «Промовілс» та відображенні таких операцій в податковому обліку ТОВ "Семко" безповоротної фінансової допомоги, а також мети суперечної інтересам держави та суспільства.
На підтвердження відсутності у Позивача доказової бази щодо взаємовідносин з постачання товару, як такої що не пов'язана з провадженням господарської діяльності та такою, що не призвела до отримання економічної вигоди, Відповідач посилається на неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність транспортних засобів.
Судом відхиляються ці доводи відповідача, адже для проведення операцій постачання товарів наявність власних транспортних засобів, складських приміщень не є обов'язковим, ці активи можуть орендуватися, крім того, навіть наявність орендованих активів для посередника не є обов'язковою, адже товар може поставлятися транспортом первинного постачальника на склад кінцевого покупця, а функція посередника полягатиме у пошуку товару, покупця, укладенні угод та організації проведення операцій купівлі-продажу, у такому випадку відсутня необхідність винаймати і технічний персонал. Отже, висновок відповідача про неможливість проведення Позивачем господарських операцій є лише припущенням. Натомість, як зазначалося вище, первинні документи повністю підтверджують реальність проведених між ТОВ "Семко" та ТОВ «Дніпротехноком», ТОВ «Промовілс» господарських операцій.
У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 р., від 31.01.2011р.
Зазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Таким чином, судом відхиляються доводи відповідача про те, що правочини укладені позивачем та його контрагентами не мають реального характеру через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами не підтверджено реальність здійснення господарських відносин, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
За результатом розгляду справи, судом не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач належним чином та в повному обсязі не довів правомірність винесених податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 від 24.06.2015 року.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Отже, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 69, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 24.06.2015 року №0000962201 та №0000942201.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Семко» судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Постанова в повному обсязі виготовлена 10 серпня 2015 року.
Суддя ОСОБА_4