02 вересня 2011 року Справа № 2а/2370/6424/2011
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Грицаєнко О.Л.,
при секретарі -Кириченко Н.В.,
за участю представників: позивача -ОСОБА_1 (за довіреністю), відповідача -ОСОБА_2 (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Центросталь-ТМ»до державної податкової інспекції у місті Черкаси про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та визнання дій протиправними,
Приватне підприємство «Центросталь-ТМ»звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Черкаси про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення -рішення ДПІ у м. Черкаси № НОМЕР_1 від 22.07.2011 р.; визнання протиправними дій службової особи ДПІ у місті Черкаси та відсутності компетенції (повноважень) щодо визнання угод нікчемними.
Позивач зазначав, що на підставі акту перевірки від 07.07.2011 р. № 1725/23-2/36299687 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.07.2011 р. №0002742301, яким позивачу збільшено зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 7885,41 грн., у тому числі 6308,33 грн. за основним платежем та 1577,08 грн. штрафними (фінансовими) санкціями. За твердженням позивача, спірне податкове повідомлення-рішення є недійсним, оскільки прийнято відповідачем з порушенням вимог законодавства. Крім того, позивач стверджував, що у відповідача відсутні повноваження для визнання угод нікчемними.
На підставі наведених обставин, позивач просив визнати нечинним повністю та скасувати вказане податкове повідомлення -рішення та визнати дії відповідача протиправними.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наголосивши на тому, що дії ДПІ у м. Черкаси щодо відображення в акті перевірки висновків про нікчемність правочинів є неправомірними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято без дотримання вимог законодавства.
Відповідач позов не визнав, зазначивши, що причиною прийняття податкового повідомлення-рішення стало те, що за результатами перевірки встановлено порушення позивачем ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а саме занижено податку на додану вартість всього на суму 6308 грн. 33 коп., в тому числі: за жовтень 2010 р. в сумі 3833,33 грн. за результатами нікчемного правочину з ТОВ «Екотех-СМУ»щодо придбання послуг з вантажних перевезень та за грудень 2010 р. в сумі 2475 грн. за результатами нікчемного правочину з ТОВ НВП «Кранкомплект»щодо придбання ТМЦ, які використані в межах господарської діяльності позивача.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Позивач є юридичною особою, зареєстрованою у виконкомі Черкаської міської ради 22.12.2008 р., ідентифікаційний код: 36299687 та взятою на облік як платник податків ДПІ у м. Черкаси 23.12.2008 р. за №18651.
Згідно ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право: проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, що використовуються у бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.
У період з 24.06.2011 р. по 30.06.2011 р. ДПІ у м. Черкаси проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за червень, жовтень, листопад та грудень 2010 р. Перевіркою встановлено порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР у частині заниження суми задекларованого податку на додану вартість на суму 6308, 33 грн., в тому числі за жовтень 2010 р. в сумі 3833,33 грн. за результатами нікчемного правочину з ТОВ «Екотех-СМУ»щодо придбання послуг з вантажних перевезень та за грудень 2010 р. в сумі 2475 грн. за результатами нікчемного правочину з ТОВ НВП «Кранкомплект»щодо придбання ТМЦ, які використані в межах господарської діяльності позивача.
Результати перевірки оформлено актом від 07.07.2011 р. № 1725/23-2/36299687 (а.с. 25-40). Згідно висновків відповідача, зазначених у акті, позивач занизив задекларований податок на додану вартість на суму 6308,33 грн. Крім того, в системі автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, по підприємству ПП «Центросталь-ТМ»за червень, листопад, грудень 2010 р. не підтверджується податковий кредит в сумі 45633,81 грн. (щодо придбання товарів у ТОВ НВП «Інтермет»), а також не підтверджуються податкові зобов'язання, задекларовані на підставі нікчемного правочину по основним контрагентам-покупцям: ТОВ «Укрмет», код 32757375 за червень 2010 р. в сумі 125743,80 грн., за грудень 2010 р. в сумі 92884,53 грн. та ПП «Дунайюгмет», код 33663152, за листопад 2010 р. в сумі 166667,67 грн., за грудень 2010 р. в сумі 189436,60 грн.
Відповідно до висновків акту перевірки, встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків.
Господарські операції позивача з вказаними вище котрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, що економічно необхідні для здійснення господарських операцій.
З огляду на положення п.п. 54.3.2. п. 54.2 ст. 54 та п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України та на підставі акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 22.07.2011 р. № НОМЕР_1 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 6308 грн. 33 коп., в тому числі за основним платежем 6308,33 грн. та штрафні санкції 1577 грн. 08 коп. (а.с. 41).
Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі -Закон № 168/97-ВР).
Відповідно до ст. 2 цього Закону платником податку на додану вартість, зокрема, є будь-яка особа, яка здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підпунктом 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
В акті зазначено, що господарські операції щодо придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Екотех СМУ»за жовтень 2010 р. не підтверджуються з врахуванням реального часу здійснення операції, місцезнаходженням майна, наявністю трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.
Відповідач прийшов до такого висновку з огляду на акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 04.03.2011 р. № 1606/23-4/37044787 (а.с. 90-94). У вказаному акті наголошено, що виходячи із аналізу документів, які є в обліковій справі ТОВ «Екотех СМУ», даних податкової звітності та інформації із зовнішніх джерел, за відсутності трудових ресурсів, торгівельного обладнання, транспортних засобів, факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності є не підтвердженим. У зв'язку з цим, угоди є нікчемними, а нікчемний правочин є недійсним в силу закону, і такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно п. п. 1, 5 ст. 203, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. ст. 228, 629 Цивільного кодексу України встановлено нікчемність правочинів, в тому числі: по операціях з придбання та продажу товарів (робіт, послуг), зокрема, протягом жовтня 2010 р.
Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Екотех СМУ»(перевізник) укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №0110/10-П від 01.10.2010 р. (а.с. 63), за умовами якого перевізник виконує для замовника транспортно-експедиційні операції та послуги: подача транспортного засобу під навантаження, перевезення вантажу, подача транспорту під розвантаження (п. 2.2). Перевізник зобов'язаний здійснювати перевезення за заявкою замовника та за встановленими маршрутами руху автомобільного транспорту (п. 2.1.). Договірна вартість транспортно-експедиційних операцій та послуг визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, остаточний розрахунок здійснюється після підписання акту здачі-прийняття робіт (розділ 3 договору).
Згідно п. 2.4, п. 4.2 договору оформлений подорожній лист, завірений перевізником, при пред'явленні водієм, який виконує обов'язки експедитора, є підставою для отримання вантажу для перевезення з матеріальною відповідальністю перевізника. Перевізник несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу у розмірі фактичної шкоди.
Згідно ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 01.07.2004 р. №1955-IV експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування; експедитори за дорученням клієнтів надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного вище Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. № 363 (зі змінами та доповненнями), товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН) -єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
Суду на підтвердження реальності здійснення господарської операції, надані такі документи: податкова накладна від 31.10.2010 р. № 428 (т. 1, а.с. 70), акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2010 р. № 428 (т. 1, а.с. 69), платіжне доручення № 591 від 18.11.2010 р. (т. 1, а.с. 71), лист ТОВ «Екотех СМУ»від 29.08.2011 р. № 84 (т.2, а.с. 112), специфікація від 15.10.2010 р. (т. 2, а.с. 111), товарно-транспортні накладні за жовтень 2010 р. (т. 2, а.с. 12-26).
Суд критично оцінює надані документи, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні встановлені Законом України від 16.07.1999 р., № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 Закону № 996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Натомість, наданий представником позивача акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), не відповідає вимогам зазначених законів, не містить змісту та обсягів господарських операцій, оскільки не зазначено у чому полягали роботи, перелік напрямків та відстань доставки товарів, види транспорту, відсутня конкретизація виду та найменування вантажу. Відсутність таких даних у первинному документі не дозволяє зробити висновок, що за наслідками проведених операцій можливо було добросовісно та належно провести розрахунки між сторонами.
Щодо наданих позивачем товарно-транспортних накладних за жовтень 2010 р. (а.с. 12-26), то в них відсутні такі реквізити: номер подорожнього листа, відсутні підписи водіїв-експедиторів, відсутнє прізвище, ініціали та посади особи, яка одержала вантаж. Тобто, неможливо встановити хто саме прийняв вантаж та здійснив перевезення, хто одержав вантаж, чи були належні повноваження (доручення, довіреності) у таких виконавців.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про ненадання перевіряючим під час перевірки належних первинних документів на підтвердження здійснення господарської операції з повними відомостями про надані послуги експедирування та надання таких послуг саме для цілей господарської діяльності позивача.
Відповідно до п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами 2 і 4 п. 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Суд зауважує, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою умовою для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Пунктом 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.
Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.
Суд критично оцінює платіжне доручення щодо оплати позивачем вартості транспортно-експедиційних послуг, оскільки сам по собі факт сплати коштів не є безумовним підтвердженням того, що господарська операція мала місце саме між такими сторонами.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про нікчемність правочину з надання транспортно-експедиційних послуг між ТОВ «Екотех СМУ»та позивачем.
Таким чином, суд погоджується з висновком відповідача щодо заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість у жовтні 2010 р. в сумі 3833 грн. 33 коп. за результатами нікчемного правочину з ТОВ «Екотех СМУ»щодо придбання послуг з вантажних перевезень.
Крім того, суд з'ясував, що 02.12.2010 р. між ТОВ НВП «Кранкомплект»(постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір № 02-12/10 (а.с. 195-197, т. 2 ), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити його вартість; найменування, одиниця виміру, загальну кількість продукції, яка є предметом поставки визначено специфікацією; вартість товару вказана у специфікації і складає 14850 грн., в тому числі ПДВ -2475 грн.
Фактично у специфікації (а.с. 198, т.2) зазначено найменування товару: панель управління ПМС-500 100А з перемикачем, кількість -1 шт., ціна без ПДВ -12375 грн., ПДВ - 24750 грн., ціна з ПДВ - 14850 грн.
Суду позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій надані такі документи: рахунок-фактура від 02.12.2010 р. № 00000221 (т. 1, а.с. 72), видаткова накладна від 17.12.2010 р. № К-00000106 (т. 1, а.с. 73), наказ № 0104ОС від 01.04.2011 р. «Про введення в експлуатацію основних засобів»(т. 1, а.с. 76), податкова накладна від 02.12.2010 р. № 173 (т. 1, а.с. 77), платіжне доручення № 614 від 02.12.2010 р. (т. 1, а.с. 74), квитанція (т. 1, а.с. 12- 26).
Суд критично оцінює надані документи, виходячи з наступного.
В акті перевірки ПП «Центросталь-ТМ»(а.с. 37, т. 1) зазначено, що не надано для перевірки документи на підтвердження по ТОВ НВП «Кранкоплект»щодо підтвердження транспортування товару та зберігання товару (вводу в експлуатацію основних засобів).
Порядок заповнення податкових накладних затверджений наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165. Пунктом 6 зазначеного Порядку передбачено, що податкова накладна складається у 2 примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця (п. 18 Порядку). Податкова накладна вважається недійсною у випадках її заповнення іншою особою ніж особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 5 Порядку).
У податковій накладній від 02.12.2010 р. № 173 (т. 1, а.с. 77), виданій позивачу ТОВ НВП «Кранкомплект», зокрема, зазначено умова поставки -рахунок К-00000221 від 02.12.2010 р., номенклатура поставки товарів - панель управління ПМС -500 100 А з перемикачем, кількість, об'єм, обсяг -1 шт., ПДВ - 2475 грн., загальна сума з ПДВ -14850 грн.
У податковій накладній не відображено, що товар поставлявся на підставі договору № 02-12/10 від 02.12.2010 р., укладеного між ТОВ НВП «Кранкомплект»та позивачем.
Відтак, суд критично оцінив надані позивачем документи.
Крім того, суд звернув увагу на те, що видаткова накладна № К-00000106 від 17.12.2010 р. (т. 1, а.с. 73) щодо передачі панелі управління ПМС -500 100 А з перемикачем, у кількості -1 шт., сума з ПДВ -14850 грн. підписана від імені позивача ОСОБА_3 (за дов. № 39 від 14.12.2010 р.), підстава: рахунок-фактура від 02.12.2010 р. № 00000221.
У судовому засіданні 30.08.2011 р. на запитання суду ОСОБА_3 - директор позивача, пояснив, що фактично він вказаний товар не отримував. Доставку вантажу здійснило ОСОБА_4, товар отримав начальник дільниці в м. Кіровоград ОСОБА_5, що підтверджується квитанцією (т. 1, а.с. 78). Разом з тим, довіреність на отримання матеріальних цінностей на ім'я ОСОБА_5 позивачем не надано. Крім того, у квитанції (а.с. 78 т. 1) отримувачем зазначено не ПП «Центросталь-ТМ», а ОСОБА_5, інформація про вантаж: вага - 11,5 кг., об'єм -0,018, кількість місць -1. Таким чином, суд не погоджується, що вказаний документ є доказом поставки позивачу саме панелі управління ПМС -500 100 А з перемикачем, адже в інших документах, наданих позивачем, зазначалася саме назва товару та кількість -1 шт., а не його вага та об'єм.
Виходячи з вказаного та враховуючи вимоги законодавства щодо оформлення первинних документів, а також відсутності документальних та облікових доказів реального здійснення господарських операцій, податковий орган правомірно визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 6308,33 грн. та за штрафними санкціями 1577,08 грн.
Згідно ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення - рішення покладено на податковий орган. Відповідач довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.
Крім того, представник позивача зазначав, що висновки суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та іншими контрагентами, є помилковими по суті та зроблені з перевищенням повноважень податкових органів.
Суд вважає вказані доводи необґрунтованими. Так, компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що станом на дату укладення правочинів та здійснення спірних господарських операцій, податкові органи наділені повноваженнями щодо оцінки правочинів як таких, що є нікчемними або такими, що не відповідають закону, з огляду на вимоги ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).
З положень ст.228 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець з 01.01.2011 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Проте, в момент укладення договорів та виконання спірних господарських операцій (2010 р.) вказана редакція ст. 228 ЦК України не була чинною.
Відтак, суд прийшов до висновку, що у відповідача були повноваження на оцінку законності правочину та визначення їх нікчемності, а тому в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Позовні вимоги у частині визнання дій посадової особи відповідача неправомірними обґрунтовані наступними обставинами: при складанні акту перевірки посадові особи допустили недоліки, а саме: не зазначили усіх обставин, не проаналізували всі надані на перевірку докази, вказали про ймовірність відсутності реального здійснення господарських операцій (тоді як рішення повинно прийматися на підставі достовірних обставин та доказів).
Таким чином, позивачем фактично оскаржується акт перевірки та висновки, викладені у ньому. При цьому, акт перевірки не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обов'язків платника податків, не містить обов'язкового для нього припису, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії, а тому не може бути оскарженим до адміністративного суду.
Акт перевірки - документ, який підтверджує факт проведення перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на орган державної податкової служби. Акт, у якому зафіксовано висновки перевірки, не є рішенням суб'єкта господарювання у розумінні ст. 17 КАС України.
З огляду на викладене, дослідивши обставини і докази адміністративної справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, враховуючи доводи сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 86, 159, 160, 162 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Л. Грицаєнко