Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Симона Петлюри, 16 тел. 235-24-26
Іменем України
"06" серпня 2015 р. Справа № 911/2244/15
Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМП ТРЕЙД», м. Київ
до 1) Дочірнього підприємства «РІТЕЙЛ ВЕСТ», м. Ірпінь
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Буревісник майбутнього», м. Київ
про визнання договору недійсним
за участю представників:
позивача:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
відповідача 1:ОСОБА_1 - дов. від 30.03.2015
відповідача 2:ОСОБА_2 - дов. від 14.05.2015
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УМП ТРЕЙД» (далі - позивач) до Дочірнього підприємства «РІТЕЙЛ ВЕСТ» (далі - перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Буревісник майбутнього» (далі - другий відповідач) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 31.08.2011 № 31082, укладеного між сторонами у справі.
Позивач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Проте, від позивача надійшло клопотання від 31.07.2015, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з відрядженням представника позивача.
Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають до господарського суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства. Таким чином, представник позивача, який на час розгляду даної справи перебуває у відрядженні, не є єдиним можливим законним представником, за відсутності якого справа не може бути розглянута.
Присутній в судовому засіданні представник першого відповідача проти позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, які зводяться до того, що позивачем не доведено підстав з яким закон пов'язує недійсність правочину, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Присутній в судовому засіданні представник другого відповідача проти позовних вимог заперечив, з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву, які зводяться до того, що позивачем не надано доказів в обґрунтування позовних вимог, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що неявка позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Між сторонами у справі було укладено договір про відступлення права вимоги від 31.08.2011 № 31082 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - первісний кредитор передає другому відповідачу - новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки № РВ025599 АГ від 28.05.2014, укладеним між первісним кредитором та першим відповідачем - боржником (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором, а саме сплати коштів за поставлений товар в сумі 45341,45 грн. з ПДВ.
Відповідно до п. 2.1 договору первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору по акту прийому-передачі оригінали всіх документів, які засвідчують права, що передаються за цим договором, а саме, але не обмежуючись: договір поставки від 28.05.2014 № РВ025599 (основний договір), акт звірки взаєморозрахунків між первісним кредитором та боржником, реєстр документів, підтверджуючих суму заборгованості, підписаний первісним кредитором та боржником (товарні, або товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі тощо) та інформацію, яка є важливою для здійснення прав за основним договором, у термін до 31 серпня 2015 року.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 4.1 договору).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у спірному договорі відсутні істотні умови та він не спрямований на настання певних наслідків, і його не можливо виконати. Враховуючи зазначене, позивач просить суд на підставі положень ст. 215 Цивільного кодексу України визнати договір недійсним.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Отже, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні за загальним правилом є реальним, оскільки, за ним первісний кредитор не зобов'язується передати у якійсь певний момент, відмінний від моменту підписання договору, відповідне право, а таке право передає з укладанням договору.
Згідно ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Як вбачається з оскаржуваного договору про відступлення права вимоги, сторонами погоджено обов'язок щодо передачі таких документів у термін до 31.08.2015. При цьому, визначено, що передається право вимагати від ДП «Рітейл Центр» виконання зобов'язання з оплати коштів за поставлений товар за договором поставки від 28.05.2014 № РВ025599 АГ, укладеним між первісним кредитором та першим відповідачем - боржником у сумі 45341,45 грн.
Разом з тим, зважаючи на те, що за договором поставки від 28.05.2014 № РВ025599АГ (далі - договір поставки), який регулює відносини його сторін - ДП «Рітейл Центр» та ТОВ «УМП Трейд» щодо поставок товару протягом тривалого часу (договір діє до 31.12.2017), у ДП «Рітейл Центр» виникає не одне зобов'язання з оплати, а множинність таких зобов'язань, які мають свій обсяг та строк виконання (визначаються обсягом партії поставки та моментом передачі товару певної партії у власність - оплата партії поставки здійснюється протягом 9 днів з дня передачі - п. 7.9 договору поставки), фактично до конкретизації (індивідуалізації), зокрема, шляхом передачі первісним кредитором новому кредитору документів, які підтверджують право, не можна вважати право у певних зобов'язаннях, які мають свій строк і виникли у зв'язку з фактом укладення такого договору та передачею на його виконання певної партії товару, таким, що перейшло до ТОВ «Буревісник майбутнього» з моменту підписання сторонами оспорюваного договору. Зазначене обумовлено реальністю, а не консенсуальністю правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яким за своєю правовою природою є договір про відступлення права.
Фактично, оспорюваний договір носить характер попереднього та визначає обов'язок позивача у строк, визначений оспорюваним договором, передати ТОВ «Буревісник майбутнього» документи, які підтверджують наявність прав, що передаються. При цьому, не можна вважати узгодженим сторонами того, які саме права - у зобов'язаннях з оплати яких партій товару (у якому позивач є кредитором, а ДП «Рітейл центр» - боржником), будуть передані ТОВ «Буревісник майбутнього», і які на даний час лише визначені певною сумою у спірному договорі. Так, у межах відповідної суми позивач може передати, а другий відповідач - ТОВ «Буревісник майбутнього» набути прав кредитора у зобов'язаннях з оплати будь-якої партії товару, яка вже передана ДП «Рітейл центр» або буде передана йому позивачем відповідно до зазначеного договору поставки (до настання обставин, які є підставою для припинення зобов'язання з оплати, зокрема, - виконання зобов'язання з оплати певної партії товару).
Між тим, укладення такого договору (договір є видом правочину в силу ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України), який відмінний від визначеного ст. 512 Цивільного кодексу України, з огляду на його умови, не суперечить чинному законодавству.
Пунктом 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Таким чином, встановлення у договорі інших умов, ніж ті, що визначені диспозитивними нормами, не породжують недійсність зобов'язань за цим договором, за умови, якщо вони прямо не суперечать чинному законодавству.
Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Крім того, позивач не вказує, яке саме його суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого міг бути поданий відповідний позов, порушено відповідачами - не визнається, оспорюються або порушується і як таке право порушене.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів (абз. 2, 3 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11).
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (абз. 4 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення позивач суду не надав.
Також, позивачем не зазначено, яке суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес порушено у зв'язку з укладенням відповідного договору, який він оспорює.
Оскільки, позивач не довів обставини, з якими закон пов'язує можливість визнання спірного договору недійсним в судовому порядку, а також наявність порушень його прав або охоронюваних законом інтересів, за захистом яких вин звернувся до суду з даним позовом суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, в зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
В позові відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя Ю.В. Подоляк
Дата підписання рішення 17.08.2015.