Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Симона Петлюри, 16 тел. 235-24-26
Іменем України
"04" серпня 2015 р. Справа № 911/1637/15
Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «БГ Банк», м. Київ
до Приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж», м. Вишневе
про стягнення 58818,63 грн.
за участю представників:
позивача:ОСОБА_1 - дов. від 12.03.2015 № 26
відповідача:ОСОБА_2 - дов. від 27.07.2015 № 390/07-15
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» (далі - позивач) до Приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж» (далі - відповідач) про стягнення 58818,63 грн., з яких 49165,63 грн. заборгованість по оплаті комісії (винагороди) за надання гарантії, 2866,68 грн. інфляційні втрати, 299,08 грн. 3% річних, 1487,25 грн. пеня та 5000 грн. штраф.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання гарантій від 30.12.2013р. № LG -91/13 щодо сплати гарантійної комісії у строк визначений договором.
Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, які зводяться до того, що виникнення заборгованості за договором обумовлено бездіяльністю позивача та порушенням ним своїх зобов'язань за договором, оскільки у відповідності до умов укладеного між сторонами договору, а саме п. 8.4, позивач самостійно міг проводити операції по списанню меморіальним ордером з рахунку відповідача належних до сплати відповідачем сум грошових коштів в рахунок виконання зобов'язань останнього. Крім того, відповідач просить суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, посилаючись на приписи п. 3 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Між ПАТ «Банк Перший» (правонаступником якого є позивач у справі) та відповідачем у справі було укладено договір про надання гарантій від 30.12.2013р. № LG -91/13 (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач - принципал доручає позивачу - гаранту надати безвідкличну банківську гарантію в українських гривнях (980) строком дії до 31 грудня 2014 року (далі - гарантія), щодо сплати на користь Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - бенефіціар), грошової суми у розмірі 16254940,20 грн. (далі - розмір гарантії), у випадку невиконання принципалом своїх зобов'язань за договором № 333/01-07 від 18.12.2007 по виконанню та здачі в установлений строк закінчених робіт - об'єкту будівництва, а саме: сукупності приміщень і споруд або окремих приміщень (споруд), будівництво яких здійснюється відповідно до проектної документації за титулом «Лінії електропередачі 750 кВ для видачі потужностей Рівненської та Хмельницької атомних електростанцій: повітряна лінія 750 кВ Рівненська АЕС - Київська з розширенням підстанції 750 кВ «Київська» та заходами повітряної лінії 750 кВ» (далі - контракт) (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору принципал щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним (включно) та протягом 2 банківських днів з дати припинення дії гарантії сплачує гаранту комісію за надання гарантії в розмірі 1,2% річних від розміру гарантії (далі - винагорода), що розраховується від фактичної суми гарантії з урахуванням всіх змін, що внесені протягом строку дії гарантії. Винагорода нараховується з розрахунку календарної кількості днів в місяці та році. Винагорода нараховується гарантом та сплачується принципалом в національній валюті України в строки та в порядку, передбачені даним договором.
Підпунктом 6.3.4 п. 6.3 договору принципал зобов'язався сплатити гаранту винагороду за надання гарантії та винагороду за внесення погоджених змін до умов гарантії в розмірах, порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно пп. 6.3.9 п. 6.3 договору принципал зобов'язаний при укладенні цього договору та протягом всього строку його дії: самостійно, до 28 числа місяця, наступного за звітним, надавати гаранту баланс та форму 2 на кожну квартальну дату.
Відповідно до пп. 6.3.12 п. 6.3 договору, принципал зобов'язаний не рідше одного разу на місяць надавати гаранту інформацію щодо стану рахунків за усіма договорами, майнові права за якими передані у заставу гаранту.
Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань, згідно умов цього договору (п. 8.1 договору).
На виконання умов договору позивач надав банківську гарантію за № ILG/244/13 від 30.12.2013.
Разом з тим, відповідач порушив свої договірні зобов'язань щодо сплати комісії за надання гарантії за період з жовтня по грудень 2014 року та подачі позивачу баланс та форму 2 на кожну квартальну дату, в зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу претензію від 19.02.2015 вих. № 15-399 про оплату заборгованості за вищезазначеним договором щодо оплати комісії (винагороди) за надання гарантії та нарахованих інфляційних втрат, 3%річних, пені та штрафу за порушення договірних зобов'язань. Факт надіслання вказаної кореспонденції підтверджується описом вкладення у цінний листв від 19.02.2015 та фіскальним чеком «Укрпошта» від 19.02.2015 № 1887. Відповідач отримав вказану претензію 25.02.2015, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправляння від 19.02.2015 № 0101904667650. Завірені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.
Проте, відповідач вказану претензію залишив без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим, за ним на час розгляду справи рахується заборгованість по оплаті комісії (винагороди) за надання гарантії в розмірі 49165,63 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст. 567 Цивільного кодексу України).
Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо сплати гарантійної комісії у строк визначений договором, у зв'язку з чим за останнім на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 49165,63 грн. Доказів сплати зазначеної заборгованості відповідач суду не надав.
Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 49165,63 грн. заборгованості по оплаті комісії (винагороди) за надання гарантії.
Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати комісії за надання гарантії, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з прострочених сум грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з 06.11.2014 по 19.02.2015 складають 2866,68 грн.
Згідно розрахунку позивача 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 06.11.2014 по 19.02.2015 складають 299,08 грн.
Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню.
На підставі п. 7.2 договору позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків сплати суми винагороди за надання гарантії, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ розраховану за кожен день просторочення платежу, яка за розрахунком позивача за загальний період прострочення з 06.11.2014. по 19.02.2015 складає 1487,25 грн.
Також, позивач на підставі п. 7.3 договору просить суд стягнути з відповідача за порушення ним зобов'язання, визначеного пп. 6.3.9 п. 6.3 договору, щодо надання гаранту протягом всього строку дії договору до 28 числа місяця, наступного за звітним баланс та форму 2 на кожну квартальну дату, штраф у розмірі 5000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснені позивачем розрахунки пені та штрафу є арифметично вірними, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині є доведеними та обґрунтованими.
Разом з тим, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, посилаючись на приписи п. 3 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявлених до стягнення сум пені та штрафу, позивач суду не надав.
Беручи до уваги викладене, та враховуючи, що неможливість відповідача користування власними коштами, які обліковуються на банківському рахунку № 26002301009473 відкритому у позивача, оскільки вказаний рахунок заблоковано в зв'язку з введенням в банк тимчасової адміністрації, а також враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності, баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене вищезазначене незначне прострочення грошового зобов'язання та недопущення невиправданого збагачення позивача за рахунок стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд вважає за доцільне скористатися правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір пені та штрафу на 75% від заявлених до стягнення сум, а саме: зменшити суму пені, що підлягає стягненню до 371,81 грн., зменшити суму штрафу, що підлягає стягненню до 1250 грн.
Що стосується заперечень відповідача, які зводяться до того, що виникнення заборгованості за договором обумовлено бездіяльністю позивача та порушенням позивачем своїх зобов'язань за договором, оскільки у відповідності до умов укладеного між сторонами договору, а саме п. 8.4, позивач самостійно міг проводити операції по списанню меморіальним ордером з рахунку відповідача належних до сплати відповідачем сум грошових коштів в рахунок виконання зобов'язань останнього та суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 8.4 договору, принципал доручає гаранту самостійно проводити операції по списанню меморіальним ордером з рахунку принципала № 26002301009473 в ПАТ «Банк Перший», код банку в системі електронних платежів (МФО) 320995, код ЄДРПОУ 04543795 належних до сплати принципалом гаранту сум грошових коштів в рахунок виконання зобов'язань принципала згідно п.п. 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 6.3.2, 6.3.3, 6.3.4 та розділу 7 цього договору, включаючи, але не обмежуючись: по сплаті гаранту сум, фактично виплачених гарантом бенефіціару у порядку та у випадках, передбачених гарантією; по сплаті винагороди за виконання обов'язків гаранта в розмірі та у строки, визначені цим договором; по сплаті винагороди гаранту за надання гарантії та обслуговування гарантії; по сплаті винагороди гаранту за внесення погоджених змін до умов гарантії, на рахунки, що визначені цим договором.
Постановою Правління Національного банку України № 745 від 27 листопада 2014 року Публічне акціонерне товариство «БГ Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
27.11.2014 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 131 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БГ Банк», відповідно до якого було вирішено з 28 листопада 2014 року розпочати процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Статтею 1074 Цивільного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Системний аналіз положень ЦК України, Законів України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та «Про банки і банківську діяльність» свідчить про те, що між позивачем та відповідачем в частині договірного списання коштів з рахунку відповідача склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору про надання гарантії, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку відповідач в частині списання коштів з його рахунку (що є фінансовою операцією) виступає кредитором відносно позивача за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.
Після запровадження Фондом тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та, в подальшому, відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Оскільки банк здійснює свою діяльність виключно на підставі банківської ліцензії (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), то у зв'язку із відкликанням банківської ліцензії, позивач фактично припинив свою банківську діяльність, а тому здійснення будь-яких операцій, у тому числі і договірне списання коштів з рахунку відповідача, не могло бути реалізовано, оскільки виконання зазначеної операції обмежувалося положеннями п.1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, здійснення позивачем операцій з коштами на рахунку відповідача, зокрема, щодо договірного списання для погашення заборгованості за договором про надання гарантії № LG-91/13, обмежене у зв'язку з веденням тимчасової адміністрації та позбавлення позивача банківської ліцензії і здійснення ліквідаційної процедури позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справах № 3-24гс15 від 25.03.2015 р., № 3-34гс15 від 01.04.2015 р., № 3-25гс15 від 01.04.2015 р. та № 3-63гс15 від 22.04.2015 р., які згідно зі ст. 111-28 ГПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Відповідно до п.п. 26.1, 26.3 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.
Згідно п. 6.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 8.4 договору, принципал доручає гаранту самостійно проводити операції по списанню меморіальним ордером з рахунку принципала.
Отже, положення Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 № 22 та умови договору, передбачають право позивача, а не обов'язок на договірне списання коштів з рахунку платника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.04.2015 у справі № 924/1757/14.
Враховуючи викладене, суд при вирішенні спору не приймає до уваги та відхиляє заперечення відповідача, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.
Оскільки, заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, її розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 49165,63 грн. заборгованість по оплаті комісії (винагороди) за надання гарантії, 2866,68 грн. інфляційних втрат, 299,08 грн. 3% річних, 371,81 грн. пені та 1250 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позову відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи те, що відповідач не звільнений від сплати судового збору то витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на нього.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж» (08133, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Чорновола, 35, ідентифікаційний код 04543795) на користь Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48, ідентифікаційний код 20717958) 49165 (сорок дев'ять тисяч сто шістдесят п'ять) грн. 63 коп. заборгованості по оплаті комісії (винагороди) за надання гарантії, 2866 (дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 68 коп. інфляційних втрат, 299 (двісті дев'яносто дев'ять) грн. 08 коп. 3% річних, 371 (триста сімдесят одну) грн. 81 коп. пені, 1250 (одну тисячу двісті п'ятдесят) грн. штрафу.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства КП «Укренергомонтаж» (08133, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Чорновола, 35, ідентифікаційний код 04543795) в доход Державного бюджету України 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. витрат по сплаті судового збору.
4. В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя Ю.В. Подоляк
Дата підписання рішення 14.08.2015.