ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.08.2015Справа №910/15663/15
за позовомПриватного акціонерного товариства Страхова компанія "ВУСО"
до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"
провідшкодування шкоди 6 983,70 грн.
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Герасименко Р.І. - представник за довіреністю № ГН-С-192/2015 від 10.04.15
від відповідачаВласюк В.В. - представник за довіреністю № 42 від 26.06.15
В судовому засіданні 19.08.15, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія «ВУСО» звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 6 983,70 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ПрАТ «СК «ВУСО» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 359153-02-14-01 від 10.04.14, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Ford Focus», державний номер ВН 0215 ВР, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «ВАЗ 21099», державний номер ВН 2386 СО, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, була застрахована ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія», позивач просить стягнути з відповідача 5496,74 грн. страхового відшкодування, 40,66 грн. - 3 % річних та 1446,30 грн. - інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 19.06.15 порушено провадження у справі № 910/15663/15 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 12.08.15.
У судове засідання, призначене на 12.08.2015, з'явився представник позивача, який заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для можливості надання додаткових доказів по справі.
Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, однак через канцелярію суду подав письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого визнає страхове відшкодування в частині 5 496,74 грн., в іншій частині позовних вимог просить відмовити. Крім того, відповідачем подано письмове клопотання про відкладення розгляду справи.
Керуючись ст. 77 ГПК України, суд задовольнив клопотання відповідача та відклав розгляд справи на 19.08.15.
В судове засідання 19.08.15 представники сторін з'явились, надали пояснення по суті спору, позивач позовні вимог підтримав, відповідач позовні вимоги визнав в частині 5496,74 грн., в інші частині просить в позові відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
10 квітня 2014 року за договором добровільного страхування наземного транспорту № 1325429-02-16-01 було застраховано автомобіль марки «Ford Focus», державний номер ВН 0215 ВР, страхувальником та вигодонабувачем по договору є Решетнікова Ольга Сергіївна. Згідно з п. 3.5 договір діє з 23.04.14 до 22.04.15.
З Відомостей № 945893 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що 04.11.2014р. в м. Одесі на просп. Олександрівському мала місце дорожньо-транспортна пригода - зіткнення за участю автомобілів: «ВАЗ 21099», державний номер ВН 2386 СО, під керуванням Йорова Віталія В'ячеславовича та «Ford Focus», державний номер ВН 0215 ВР, що належить Решетніковій Ользі Сергіївні, під керуванням Решетнікова Єгора Олександровича.
ДТП сталася в результаті порушення водієм Йоровим В.В. вимог п.п. 10.9 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 04.12.2014р. справа № 521/19520/14-п.
05.11.14 страхувальник звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування.
Згідно умов договору страхування № 359153-02-14-01 від 10.04.14 одним із страхових випадків визначається подія, у разі якої внаслідок ДТП було завдано шкоду автомобілю страхувальника (п.4.1.1). Розмір страхового відшкодування визначається страховиком виходячи із суми заподіяного в результаті настання страхового випадку матеріального збитку, але не більше розміру страхової суми. А підставою для виплати страхового відшкодування є рахунок станції технічного обслуговування рекомендованої страховиком (п. 5.2).
Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «Ford Focus», державний номер ВН 0215 ВР, в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до рахунку-фактури СТО - ТОВ «Авто Груп» № АП-00002884 від 04.11.14 становить 6761,55 грн.
За страховим випадком - ДТП що сталась 04.11.2014р. за участю застрахованого автомобіля «Ford Focus», державний номер ВН 0215 ВР, згідно складеного страхового акту № 4458-02 від 12.11.14 позивачем було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 6496,74 грн., виплата якого на рахунок СТО підтверджується платіжним дорученням № 12887 від 12.11.14.
Частиною 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
У листі Верховного Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Вина водія Йорова В.В., який керував автомобілем «ВАЗ 21099», державний номер ВН 2386 СО, підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 04.12.2014р. у справі № 521/19520/14-п.
Пунктом 36.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем, як страховиком, та Йоровим Віталієм В'ячеславовичем як страхувальником, було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що діяв з 23.09.14 по 22.09.15 (Поліс АІ/0031226), відповідно до якого забезпечений транспортний засіб - автомобіль «ВАЗ 21099», державний номер ВН 2386 СО, ліміт відповідальності за заподіяну шкоду майну становить 50 000,00 грн., франшиза - 1000,00 грн.
Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Ford Focus», державний номер ВН 0215 ВР, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 1325429-02-16-01 від 10.04.14, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України судової палати у господарських справах від 25 листопада 2008 року (справа 11/406-07), а також і у постанові Верховного Суду України № 3-118гс11 від 07.11.2011р. (справа № 48/562), які згідно ч. 2 ст. 82 ГПК України є обов'язкові до врахування судом при прийнятті рішення у справі.
За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене. В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль «Ford Focus», державний номер ВН 0215 ВР.
В розумінні положень Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
За договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс АІ/0031226) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50000 грн., франшиза - 1000,00 грн, таким чином з відповідача підлягає стягненню сума страхового відшкодування виплаченого позивачем 6496,74 грн. за мінусом франшизи 1000,00 грн, що і відповідає розміру позовних вимог - 5496,74 грн. та визнається відповідачем.
Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором страхування, в свою чергу зазначеним законом випадки, коли шкода не відшкодовується страховиком (або МТСБУ) визначені у ст. 32 і доказів наявності таких суду не представлено.
Стосовно вимог позивача про стягнення 3 % річних в сумі 40,66 грн. та інфляційних втрат в сумі 1446,30 грн. суд зазначає наступне.
Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Отже, оскільки зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, зобов'язання між сторонами можуть виникати як з договірних, так і з позадоговірних відносин. При цьому, зобов'язання відповідача перед позивачем у даній справі щодо сплати коштів в порядку регресу є позадоговірним.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
В ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 519, 612, 625 ЦК України).
На спільному засідання судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, при розгляді справи № 6-112цс13, у постанові від 25.12.2013 Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого при здійснені страховиком страхової виплати у вигляді відшкодування шкоди за договором добровільного страхування на користь потерпілої особи (згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України) відбувається заміна кредитора - страхувальник передає страховикові, який здійснив таку страхову виплату, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
За змістом статті 514 Цивільного кодекс України зміна кредитора у зобов'язанні (в т.ч. внаслідок переходу права вимоги на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування») у передбачений чинним законодавством спосіб не виключає нарахування інфляційних витрат та 3% річних, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В матеріалах справи наявна копія вимоги позивача на адресу відповідача на виплату страхового відшкодування в порядку регресу за вих. № 5304/1 від 19.11.2014р., що була отримана відповідачем 21.11.14.
Листом вих. № 1269 від 10.02.15 відповідач повідомив позивача про необхідність надати повний пакет документів для всебічного та повного дослідження події ДТП, що сталась 04.11.14.
Пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, зокрема, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Відповідно до абз.5 п. 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі, якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Доказів вчасного направлення відповідачу всіх документів, необхідних для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування позивачем не надано. За твердженням відповідача, що не спростоване позивачем, позивач повністю надав необхідні документи 09.04.15.
При цьому, суд приходить до висновку, що оскільки позивачем не доведено факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем в період з 20.02.15 по 20.05.15, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що нараховані за вказаний період, задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056 м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 145, ідентифікаційний код 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (03680 м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31, ідентифікаційний код 31650052) страхове відшкодування в сумі 5 496 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто шість) грн. 74 коп., судовий збір у розмірі 1 438 (одна тисяча чотириста тридцять вісім) грн. 00 коп.
3. В частині стягнення 3 % річних в сумі 40 грн. 66 коп. та інфляційних втрат в сумі 1446 грн. 30 коп. відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.08.2015 р.
Суддя Пукшин Л.Г.