ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.08.2015Справа №910/19392/15
за позовомПублічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Блакитний поліс"
до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк"
прозобов'язання вчинити дії
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Чагін С.М. - представник за довіреністю № 02/349 від 26.09.14;
від відповідачане з'явились
В судовому засіданні 19.08.15, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія «Блакитний поліс» до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про зобов'язання перерахувати кошти згідно платіжних доручень на загальну суму 47113,44 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2015 за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/19392/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.08.2015.
18.08.15 через відділ діловодства суду позивач надав документи на виконання вимог ухвали суду від 30.07.15.
В судове засідання 19.08.15 з'явився представник позивача, який надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав. В судове засідання 19.08.15 відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення 0103034863460.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Між Публічним акціонерним товариством " Український Професійний Банк " (далі - банк, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія «Блакитний поліс» (далі - клієнт, позивач) 04 березня 2004 року укладено договір № 102-УОК на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування суб'єктів господарювання (далі - договір).
Відповідно до п.2. договору Клієнт, керуючись ст. 634 ЦК України, дає свою згоду на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування суб'єктів господарювання (Публічного договору), що розміщений на офіційному сайті Банку http://upb.ua в частині надання наступних банківських послуг:
Банківський рахунок;
банківське обслуговування клієнтів із використанням системи «інтернет-кпієнт-банк»;
відкриття та обслуговування корпоративного поточного рахунку для обліку операцій з платіжною карткою;
розрахунково-касове обслуговування підприємства по здійсненню виплат працівникам з використанням платіжних карток;
прийом платежів за реалізовані товари, надані послуги та виконані роботи.
Згідно п.5 Договору Банк відкриває клієнту поточний рахунок відповідно до чинного законодавства України та зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий Клієнтові (власникові рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком, а також надавати банківські послуги за дорученням Клієнта в межах вимог нормативно-правових актів НБУ та на умовах визначених Договором комплексного банківського обслуговування суб'єктів господарювання (Публічним договором).
Відповідно до п.13.1 Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та проставляння печатки сторін (за наявності) та діє протягом одного року, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором приєднання та Договором комплексного банківського обслуговування суб'єктів господарювання (Публічним договором)».
Згідно з п.13.2. якщо за 45 календарних днів до моменту закінчення строку дії Договору від Сторін не надійшли пропозиції про припинення цього Договору, Договір вважається пролонгованим на тих же умовах на подальший термін.»
Згідно Договору приєднання та Публічного договору Відповідач здійснював обслуговування поточного рахунку Позивача № 2650849236 з використанням системи «інтернет-клієнт-банк».
У відповідності до умов Договору приєднання позивач через систему «інтернет-клієнт-банк» надав відповідачеві для виконання наступні платіжні доручення (розрахункові документи):
№ 639 від 28.05.2015 року на суму 1400,00 грн.;
№ 640 від 28.05.2015 року на суму 1684,55 грн.;
№ 641 від 28.05.2015 року на суму 19678,89 грн.;
№ 642 від 28.05.2015 року на суму 24350,00 грн.
Всього 28.05.2015 р. було подано платіжних доручень на загальну суму 47 113,44 грн, які за твердженням позивача безпідставно не були виконані відповідачем.
Відповідно до умов Публічного договору Банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті та внутрішнього розпорядку Банку; у разі надходження розрахункового документа Клієнта до Банку протягом операційного часу, визначеного Тарифами на розрахунково-касове обслуговування суб'єктів господарювання, нерезидентів-інвесторів, приватних нотаріусів та адвокатів, його виконання Банком здійснюється в день надходження розрахункового документа.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, всупереч положенням Публічного Договору та діючого законодавства, Банк не виконав розпорядження Позивача по перерахуванню коштів та вищевказані платіжні доручення та видалив вказаний платіж в системі «інтернет-клієнт-банк» , що підтверджується роздруківками з системи інтернет-кпіент-банк.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір приєднання та Публічний договір є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм статей 1066-1076 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 5 статті 341 Господарського кодексу України установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного
Відповідно до п. 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
За твердженнями позивача, заявником було направлено на виконання відповідачу наступні розрахункові документи: № 639 від 28.05.2015 року на суму 1400,00 грн. - ПДВ за квітень; № 640 від 28.05.2015 року на суму 1684,55 грн.- військовий збір з страхових та викупних сум; № 641 від 28.05.2015 року на суму 19678,89 грн. - податок з страхових та викупних сум; № 642 від 28.05.2015 року на суму 24350,00 грн - податок з страхових та викупних сум.
Протягом розгляду справи представником відповідача факт надходження до банку вимог про перерахування грошових коштів у визначеній сумі та кількості, а також факт у їх прийняття банком, не заперечувався.
Матеріали справи свідчать, що на момент звернення до банку з зазначеними вище вимогами про здійснення розрахункових операцій, на рахунку позивача було достатньо грошових коштів для їх перерахування визначеному клієнтом отримувачу. Вказані обставини підтверджуються представленими до матеріалів справи виписками з банківських рахунків заявника. Наведені обставини відповідачем продовж розгляду спору також не заперечувались.
Проте, всупереч приписам чинного законодавства та умовам укладеного між сторонами правочину щодо строків виконання платіжних доручень клієнта банком у визначені терміни перерахування грошових коштів виконано не було.
При цьому, жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів мотивованого повернення без виконання платіжних доручень матеріали справи не містять.
За таких обставин, судом встановлено, що банк, отримавши від позивача вказані вище розрахункові документи щодо перерахування належних останньому грошових коштів, не виконав свої зобов'язання зі здійснення розрахунково-касового обслуговування у строки, встановлені договором банківського рахунку, чим порушив майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним заявнику майном, яким у розумінні ст.ст.177, 190 Цивільного кодексу України є грошові кошти.
Однак, виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія «Блакитний поліс» підлягають залишенню без задоволення з урахуванням наступного.
Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
При цьому, виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 № 2258-VI, від 04.11.2010 № 2677-VI, від 14.10.2014 № 1702-VII) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Отже, починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище положення законодавства, при зверненні до суду з розглядуваним позовом, позивачем повинно бути доведено відсутність обмежень прав Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія «Блакитний поліс» як клієнта банку, розпоряджатися грошовими коштами.
Як встановлено судом, на підставі Постанови Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства " Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 28.05.2015р. прийнято рішення № 107 про запровадження з 29.05.2015р. по 28.08.2015р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua).
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Згідно з ч.2 ст.1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою даного Закону України є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Пунктом 6 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.
У відповідності до ч.1 ст.36 вказаного нормативно-правового акту з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
З приписів п.1 ч.5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, в тому числі, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
При цьому, згідно з п.1 ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, у даному випадку виключення, що передбачені п.1 ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до спірних правовідносин не застосовуються, тому що позивач є кредитором банку, а не вкладником, оскільки відповідно до ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Виходячи з положень ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодекс України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритого у відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.
Як було встановлено вище, зобов'язання відповідача виникли з договору банківського рахунку, у відповідності до якого у відповідача виникло грошове зобов'язання з перерахування грошових коштів.
Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивач є саме кредитором банку, вимоги якого у відповідності до змісту ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час дії тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк" не задовольняються.
Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до ч.2 ст.46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду в процесі ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4 1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.
Статтею 48 вказаного нормативно-правового акту визначено перелік повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до яких, в тому числі, належить складання реєстру акцептованих вимог кредиторів (внесення змін до нього) та здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів.
У ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено заходи, що вчиняються уповноваженою особа Фонду для задоволення вимог кредиторів. Зокрема, зазначено, що вказана особа припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Таким чином, господарський суд зазначає, що визнання банком, що знаходиться у стані ліквідації, кредиторських вимог юридичних осіб належить до компетенції саме уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Наразі, в матеріалах справи відсутні докази акцептування кредиторських вимог позивача уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до частини 1 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" задоволення вимог кредиторів банку здійснюється за рахунок одержаних від реалізації майна банківської установи грошових коштів. Вказаною статтею також передбачено черговість задоволення кредиторських вимог та вказано, що вимоги до банку задовольняються в наступному порядку: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); 7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 8) вимоги за субординованим боргом.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від реалізації майна, недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги, уповноважена особа Фонду не враховує суму грошових вимог цього кредитора (ч.4 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Після призначення тимчасової адміністрації у банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом, порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України у своїх постановах від 25.03.2015 у справі № 3-24гс15, від 01.04.2015 у справі № 3-25гс15 та від 01.04.2015 у справі № 3-34гс15.
Зважаючи на викладене, господарський суд зауважує, що кредиторські вимоги мають заявлятися до банку в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з чим суд відмовляє у позові повністю з підстав його необґрунтованості.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.08.2015 р.
Суддя Пукшин Л.Г.