ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.08.2015Справа №910/17178/15
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській Г.С.
розглянувши справу № 910/17178/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прогредіс»;
до державного підприємства «Чайка»;
про стягнення 42 298, 45 грн.
Представники сторін:
від позивача: Корнієнко В.С., довіреність б/н від 05.03.2015р.;
від відповідача: Коваль І.Ю., довіреність № 20-15/8 від 06.01.2015р.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Прогредіс» (надалі - позивач) з позовом до державного підприємства «Чайка» (надалі - відповідач) про стягнення 42 298,45 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що йому завдано збитків, внаслідок поставки відповідачем, на підставі договорів поставки сільськогосподарської продукції № 1029 від 29.10.2014р. та № 1011 від 11.11.2014р., товару ненлаженої якості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2015р. порушено провадження у справі № 910/17178/15 та призначено її розгляд на 13.08.2015р.
Присутній у судовому засіданні 13.08.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав наведених у позові, проте всіх витребуваних судом доказів не надав.
Представник відповідача у судовому засіданні подав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав, посилаючись на те, що відповідач з вимогам, що передбачені ст. 678 ЦК України, не звертався. Крім того, позивачем не надано жодних доказів того, що укладання договорів про надання послуг між ТОВ «ТІС-Зерно» та фізичними особами і понесені відповідними особами витрати на очистку/сушку зерна спричинене саме тим, що відповідачем проданий неякісний товар, який неможливо було використати за своїм призначенням.
У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Між позивачем (за договором - покупець) та відповідачем (за договором - постачальник) були укладені договори поставки сільськогосподарської продукції № 1029 від 29.10.2014р. та № 1011 від 11.11.2014р., за умовами яких постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію в кількості, асортименті та якості у строки і на умовах, передбачених у договорі і додатках (специфікаціях), які є невід'ємними частинами договору.
Відповідно до п. 3.1. договорів, поставка здійснюється на умовах EXW Франко-склад продавця (згідно правил Інкотермс 2010) за адресою, визначеною в додатках до договору.
Умовами п. 3.3. договорів передбачено, що приймання товару по кількості та якості здійснюється: по кількості - на підставі видаткової накладної, виданої на ім'я покупця за результатами навантаження в автотранспорт; по якості - на підставі картки аналізу на товар.
Згідно п. 4.1. договорів, оплата товару, що поставляється за договором, проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% оплати товару з моменту виставлення рахунку-фактури та після зважування товару на складі покупця протягом одного банківського дня.
Право власності на товар від постачальника до покупця переходить після фактичної передачі товару з наступним отриманням покупцем документів на товар (п. 4.3. договору).
Відповідно до п. 5.1. договорів, товар, який надається по договору, повинен відповідати вимогам ДСТУ (ГОСТ) по даному типу товару й показникам, які вказані в додатках (специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору.
Сторонами були підписані Специфікація № 1 від 29.10.2014р. (Додаток № 1 до Договору поставки сільськогосподарської продукції № 1029 від 29.10.2014р.) та Специфікація № 1 від 11.11.2014р. (Додаток № 1 до Договору поставки сільськогосподарської продукції № 1011 від 11.11.2014р.)
Так, у відповідності з кожною зі специфікацій, відповідач поставляє позивачу кукурудзу у кількості 300 тон +/- 5%, за ціною 1600,00 грн. за тону, всього на загальну суму 480 000,00 грн. Базові умови поставки: франко-склад постачальника, який розташований за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Дударків. Якість товару повинна відповідати вимогам ДСТУ 3768-2010, а також медико-біологічним вимогам і санітарним нормам якості продовольчої сировини і харчових продуктів.
Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, відповідач свої зобов'язання за договорами виконав та передав продукцію у строки та кількості, передбачені специфікаціями.
Позивач кошти за кожну партію товару по 480 000,00 грн. у визначений строк сплатив.
Проте, позивач стверджує, що частина товару, який поставлявся за Договором № 1029 від 29.10.2014р. та за Договором № 1011 від 11.10.2014р., не відповідала якісним показникам, передбаченими даним договором та ДСТУ 3768:2010, а саме: товар був з більшою вологістю, ніж це передбачено договором та ДСТУ 3768:2010. Загальний об'єм товару, який не відповідав якісним показникам за Договором № 1029 від 29.10.2014р. становив 121 тонна 340 кг, а за Договором № 1011 від 11.10.2014р. - 79 тон 400 кг.
У зв'язку з зазначеними вище обставинами, позивач був вимушений довести якісні показники товару до передбачених договорами та відповідним ДСТУ шляхом його сушіння, внаслідок чого поніс додаткові витрати за Договором № 1029 від 29.10.2014р. - у розмірі 3 467,72 грн., а за Договором № 1011 від 11.10.2014р. - 2403,20 грн. На підтвердження понесених додаткових витрат позивачем до справи додано договори про надання послуг, акти виконаних послуг по очистці та сушці зерна, товаро-транспортні накладні по перевезенню продукції та квитанціями про оплату наданих послуг.
Крім того, позивач вказує на те, що при доведенні товару до показників, передбачених договором та ДСТУ 3768:2010, останній зазнав втрат у вазі товару за Договором № 1029 від 29.10.2014р. загальним об'ємом 1 860 кг, що в грошовому еквіваленті становить 2 976,00 грн., що також підтверджується вищезазначеними доказами.
Також, позивач зазначає, що зазнав додаткових витрат (збитків), понесених у зв'язку з транспортуванням товару неналежної якості за маршрутом с. Дударків, Київська обл. (склад відповідача), - порт Южний, Одеська обл., - м. Київ, розмір яких становить 30 312,00 грн., що підтверджується Актом надання послуг № 3767 від 29.11.2014р, рахунком на оплату № 3767 від 29.11.2014р. та відповідними виписками з банківського рахунку позивача про сплату наданих послуг з автоперевезення товару неналежної якості.
Таким чином, за розрахунком позивача, загальна сума збитків, яку він просить стягнути з відповідача, у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договорів, складає 42 298,45 грн.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами ч. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
В силу ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
При цьому, стаття 614 Цивільного кодексу України визначає вину як обов'язкову підставу відповідальності за завдані збитки.
Отже, підставою для відшкодування збитків є наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.
Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем належними та допустимими доказами не доведено вину відповідача у виникненні збитків та причинний зв'язок між поведінкою відповідача і виникненням збитків.
Як вбачається з умови п.п. 3.3. договорів, приймання товару по якості здійснюється на підставі картки аналізу на товар. Проте, позивач не надав суду доказів дотримання умов договорів у цій частині, а також взагалі не надав будь-яких доказів, які б свідчили про часткову поставку відповідачем товару неналежної якості.
Відповідно до ст. 678 Цивільного кодексу України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
Позивач не надав суду доказів звернення до відповідача з вимогами про заміну товару неналежної якості або зменшення ціни поставленого товару.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про звернення позивача до відповідача з вимогами відносно поставки товару за договорами № 1029 від 29.10.2014р. та № 1011 від 11.11.2014р. неналежної якості.
Водночас, суд не приймає в якості належних та допустимих доказів договори про надання послуг та акти виконаних послуг, оскільки останні укладені між ТОВ «ТІС-Зерно» і фізичними особами, правовий зв'язок яких зі сторонами даного спору, позивачем не доведений.
Крім того, не приймаються судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження понесення додаткових витрат у сумі 30312,00 грн., у зв'язку з транспортуванням товару неналежної якості за маршрутом с. Дударків, Київська обл. (склад відповідача), - порт Южний, Одеська обл., - м. Київ, оскільки умовами договорів передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW франко-склад продавця, що означає, що витрати по транспортуванню товару несе покупець.
Крім того, позивачем жодним доказом не доведено підстав перевезення товару саме за маршрутом: с. Дударків, Київська обл. - порт Южний, Одеська обл., - м. Київ.
Таким чином, виходячи з вищенаведених обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 18.08.2015р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов