Суддя Саркісян О. А.
Справа № 644/3363/15-ц
Провадження № 2/644/1356/15
12.08.2015
12 серпня 2015 р. м.Харків
Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі:
Головуючого - судді Саркісян О.А.
при секретарі- Зоріній Н.В.,
з участю позивача ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача,
Позивач звернувся з позовом до відповідача, в якому просить визнати недійсним пункт 12.1 договору фінансового лізингу №00087 від 12.12.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» щодо неповернення лізингоодержувачу у випадку розірвання даного договору адміністративного платежу. Визнати вимогу договору про обов*язкову сплату адміністративного платежу нікчемною, Визнати нечесною підприємницькою практикою дії працівників Миколаївського офісу ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс». Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь 9790 ( дев*ять тисяч сімсот девяносто) грн. сплаченого адміністративного платежу.
В обґрунтування послався на те, що в грудні 2014 року мав намір придбати у власність автомобіля Рено Логан і знайшов оголошення в інтернеті про продаж такого автомобіля лізинговою кампанією «Автофінанс» за ціною 97900 грн. В телефонному режимі його було повідомлено про те, що для оформлення документів на придбання автомобіля слід приїхати до офісу кампанії у м.Миколаїв та при собі мати паспорт, довідку про ІПН та суму грошей для авансового платежу в розмірі 10 % від вартості автомобіля. 12.12.2014 року він прибув в офіс кампанії в м.Миколаїв, де йому було відразу запропоновано не гаяти часу, коли будуть оформлятися документи і сплатити авансовий платіж в розмірі 9790 грн. При чому призначення платежу зазначено не було і він був переконаний, що сплатив саме авансовий платіж. В подальшому підписав договір і менеджер пояснив йому, що наступні 90 відсотків від ціни аавтомобіля він сплатить вже в м.Харкові при доставці автомобіля десь через 3-4 дні. Коли в установлений термін йому ніхто не передзвонив і автомобіль не було доставлено, він звернувся до центрального офісу кампанії- відповідача та отримав відповідь, згідно якої мав сплачувати усі платежі згідно з договором, а перший платіж є адміністративним платежом. Зрозумівши, що його ошукали і уважно прочитавши умови договору він вирішив розірвати його. На свою заяву про розірвання договору отримав відповідь від відповідача про його розірвання з 22.12.2014 року. Але адміністративний платіж поверненню не підлягає. Однак ніяких адміністративних послуг, жодних матеріальних чи нематеріальних благ він від відповідача не отримував, а отже п. 12.1 договору фінансового лізингу №00087 від 12.12.2014 року, укладеного між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» щодо неповернення лізингоодержувачу у випадку розірвання даного договору адміністративного платежу є недійсним, він був введений в оману, порушений закон України «Про захист прав споживачів», надана інформація щодо призначення суми 9790 грн. йому надавалася недостовірна, нечітка та незрозуміла, що не дало йому можливості зробити свідомий вибір.
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання не з*явився. Просить розглядати справу на підставі поданих письмових заперечень , з яких вбачається, що підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору, зокрема, сплати адміністративного платежу, є особисте підписання позивачем кожної сторінки самого договору та додатків до нього. Позивач не довів, що існує дисбаланс договірних прав та обов*язків сторін і що умови договору є несправедлими.
Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного:
Судом встановлено, що 12.12.2014 року позивач уклав з відповідачем договір №00087 фінансового лізингу (а.с.14-29).
12.12.2014 року позивач сплатив перший внесок за авто за вказаним договором в сумі 9790 грн.( а.с.13).
19.12.2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відмову від цього договору та вимогою повернути йому сплачені кошті у розмірі 9790 грн. (а.с.30).
Відповідач повідомив позивача, що договір розірвано 22.12.2014 року на підставі його заяви, проте повертати сплачені кошти відмовився, оскільки ст.12п.12.1 цього договору не передбачено повернення адміністративного платежу. ( а.с.32).
У відповідності до вимог ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно до приписів ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Як вбачається із змісту договору лізингу, укладенного між сторонами,адміністративний платіж розуміє під собою першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізінгу.
Таким чином, суд вважає, що адміністративний платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу у розумінні ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Пунктом п.12.1 ст.12 договору лізингу передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем адміністративний платіж лізингоодержувачем не повертається.
Вказане положення договору є несправедливим.
Відповідно до положень закону України «Про захист прав споживачів» держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково придбати не потрібні йому послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.
Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Наявність пункту 12.1 ст.12 договору лізингу від 12.12.2014 року №00087 між позивачем та відповідачем порушує принцип добросовісності, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру адміністративного платежу виконаній послузі, так як договір лізингу є стандартним і в нього внесені лише відомості з паспорту та довідки про ІПН позивача, тобто фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору, крім того, умова договору про неповернення цього платежу у випадку розірвання договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, що спричинило позивачу шкоди у вигляді неповернення сплачених коштів у розмірі 9790грн.
За таких обставин, суд вважає, що п.12.1ст.12 договору лізингу є несправедливим і відтоді цей пункт у відповідності до ч.7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає визнанню недійсним і вважається таким з моменту укладення.
Крім того, згідно ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, зокрема будь-якя діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Пояснення позивача про те, що його було введено в оману відносно сплати першого платежу і менеджер повідомив, що перший платіж є авансовим платежом, тобто була надана недостовірна інформація та здійснена нечесна підприємницька практика, підтверджуються відсутністю призначення платежу у виданій відповідачем позивачу квитанції (а.с.12) і вказівкою на це в договорі, яка вже передбачає платіж, на якому не буде зазначено його призначення як адміністративний, що в будь-якому випадку не підлягає поверненню. Крім того, той факт, що позивач приїхав з м.Харкова в м.Миколаїв та сплатив платіж в день укладення договору свідчить про неможливість його детально вивчити умови договору, зважаючи на їх непрозорість.
Таким чином, відповідач свідомо приховав відомості щодо природи першого платежу, щоб в подальшому не повертати його в будь-якому випадку позивачу, порушив принцип добросовісності, ввів позивача в оману, внаслідок чого позивач погодився на умови, що не відповідали його фактичній волі.
Згідно ст.215 ч.1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За таких обставин, суд вважає, що п.12.1ст.12 договору лізингу є несправедливим, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, вимогам справедливості та добросовісності і відтоді цей пункт підлягає визнанню недійсним і вважається таким з моменту укладення.
Похідні вимоги позивача про повернення адміністративного платежу в сумі 9790 грн. також підлягають задоволенню на підставі ст.216ч.1.2 ЦК України, так як за недійсним договором кожна із сторін зобов8язана повернути іншій стороні все, що вона отримала за цим договором.
Разом з тим, визнаючи п.12.1 ст.12 договору лізингу недійсним суд вище вмотивував підстави, з яких дійшов такого висновку, а тому фактично не є позовними вимогами, як такі, що заявлені позивачем про визнання дій працівників офісу кампанії ТОВ «Лізингова компанія Автофінанс» нечесною підприємницькою практикою, визнання несправедливими умов цього пункту договору та визнання вимоги такою, що фактично не була надана, а тому в цій частині позовних вимог суд відмовляє.
В порядку ст.88 ЦПК України суд стягує на користь держави з відповідача судовий збір в сумі 243 грн. 60к.
Керуючись ст.ст.10.11.60,88, 212-215 ЦПК України,ст.203,215,216,217 ЦК України, законом України «Про захист прав споживачів» , Законом України «Про фінансовий лізинг», суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» задовольнити частково.
Визнати недійсним пункт 12.1 ст.12 договору фінансового лізингу №00087 від 12.12.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» щодо неповернення лізингоодержувачу у випадку розірвання даного договору адміністративного платежу.
Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1 9790 ( дев*ять тисяч сімсот девяносто) грн..
Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10 днів з дня проголошення.
Суддя: