Дата документу 19.08.2015
Справа № 501/3367/14-ц
2/501/1191/14
02 березня 2015 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Журавель П.І.
при секретарі - Бочаровій Т.Ю.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсними,-
04.08.2014 року представник ОСОБА_3 надав в суд зазначений позов (а.с.2-4).
09.09.2014 року представник ОСОБА_3 уточнив позовні вимоги (а.с.36-37).
12.01.2015 року представник ОСОБА_3 ще раз уточнив позовні вимоги (а.с.114-117).
27.11.2014 року представник ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 подав до суду зустрічну позовну заяву (заперечення на позов) (а.с.56-63).
Представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 просить суд:
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3:
а) прямий борг у сумі 612 840,80 грн.;
б) суму пені в розмірі 80 122,64 грн.;
в) суму процентів в розмірі 115 214,07 грн.;
г) суму інфляційних втрат в розмірі 40 676,74 грн.;
д) витрати по оплаті судового збору.
Свої вимоги представник ОСОБА_3 ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 14 березня 2014 року між громадянином України ОСОБА_3 (надалі іменується “Позивач” або “Позикодавець”) та громадянином України ОСОБА_4 (надалі іменується "Відповідач" або “Позичальник”) було укладено договір позики від 14 березня 2014 року (надалі іменується "Договір позики").
Відповідно до умов п. 1 Договору позики, Відповідач отримав у позику від Позивача грошові кошти у сумі 517.000,00 грн. (п'ятсот сімнадцять тисяч гривень 00 коп.), що на момент отримання позики було еквівалентом 52.000,00 дол. США (п'ятдесят дві тисячі доларів США 00 центів).
Умовами укладеного Договору позики (п.п. 1, 2), що також підтверджується розпискою Позичальника, сторони встановили, що сума позики становить суму еквівалентну 52.000,00 дол. США (п'ятдесят дві тисячі доларів США 00 центів).
Відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України (надалі іменується "ЦК України") сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ч. 2 статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.
Відповідно до умов п. 2 Договору позики, Відповідач-1 зобов'язався повернути всю суму позики (гривневий еквівалент 52.000,00 дол. США) у готівковій формі не пізніше 01 липня 2014 року.
Отже, Відповідач зобов'язався до 01 липня 2014 року повернути Позивачу всю суму позики, що становить суму еквівалентну 52.000,00 дол. США. Повернення позики
здійснюється в гривні за курсом Національного банку України гривні до долару США, що діяв на момент настання строку оплати. Згідно офіційних даних Національного банку України офіційний курс гривні до долару США на момент настання строку оплати станом на 01 липня 2014 року складав 11,7854 грн. за один долар.
Таким чином, прямий борг Відповідача перед Позивачем складає 612.840,80 грн. (шістсот дванадцять тисяч вісімсот сорок гривень 80 коп.), відповідно до розрахунку:
52000,00 дол. США * 11,7854 (курс НБУ дол. США на 01.07.2014р.) - 612.840,80 грн.
Збільшення розміру позовних вимог обумовлено наступним.
Відповідно до ч.1 п. 3 Договору позики від 14 березня 2014 року, у випадку порушення Позичальником строків повернення позики Позикодавцю, Позичальник сплачує на користь Позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє на момент прострочення виконання зобов'язання за кожний день такого прострочення.
Станом на 05 січня 2015 року розмір пені складає 80.122,64 (вісімдесят тисяч сто двадцять дві гривні 64 коп.). Детальний розрахунок розміру пені наведено Позивачем за первісним позовом у Додатку № 1 до цієї заяви (Розрахунок суми пені).
Згідно ч.1,2 ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 п. З Договору позики від 14 березня 2014 року, у випадку порушення Позичальником строків повернення позики Позикодавцю, Позичальник сплачує на користь Позикодавця проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,1 % (нуль цілих одна десята відсотка) за кожний календарний день прострочення повернення позики.
Станом на 05 січня 2015 року розмір процентів складає 115.214,07 грн. (сто п'ятнадцять тисяч двісті чотирнадцять гривень 07 коп.). Детальний розрахунок розміру процентів наведено Позивачем за первісним позовом у Додатку № 2 до цієї заяви (Розрахунок суми процентів).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Станом на 05 січня 2015 року розмір інфляційного збільшення суми заборгованості (суми інфляційних втрат) за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання складає 40 676,74 грн. (сорок тисяч шістсот сімдесят шість гривень 74 коп.). Детальний розрахунок інфляційного збільшення суми заборгованості (суми інфляційних втрат) наведено Позивачем за первісним позовом у Додатку № 3 до цієї заяви (Розрахунок інфляційного збільшення суми боргу).
Представник ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 у своєму зустрічному позові просить суд:
-Відмовити в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4;
-Визнати недійсним договір позики від 14 березня 2014 року.
Свою позицію адвокат ОСОБА_5 обґрунтовує тим, що Позивач за первісним позовом вказує у своєму позові, що 14 березня 2014 року між ним та Відповідачем за первісним позовом, було укладено договір позики від 14 березня 2014 року.
Відповідно до умов п.1 цього договору позики, Відповідач за первісним позовом нібито отримав у позику від позивача грошові кошти у сумі 517 000,00 грн. (п'ятьсот сімнадцять тисяч гривень 00 коп.), що на момент отримання позики було еквівалентом 52 000,00 дол. США (п'ятдесят дві тисячі доларів США 00 центів.).
Нібито умовами укладеного договору позики (п.п. 1,2), що також підтверджується розпискою Позичальника, сторони встановили, що сума позики становить суму еквівалентну 52 000,00 дол. США (п'ятдесят дві тисячі доларів США 00 центів.).
Також Позивач, за первісним позовом вказує, що відповідно до умов п.2 Договору позики, Відповідач зобов'язався повернути всю суму позики (гривневий еквівалент 52 000,00 дол. США) у готівковій формі не пізніше 01 липня 2014 року.
У вищевказаний строк (до 01 липня 2014 року включно) Відповідач на порушення своїх договірних зобов'язань позику не повернув та ухиляється від повернення позики до цього часу. Тому Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Але ОСОБА_4 цей Позов не визнає, вважає таким, що не відповідає дійсності, вимогам закону та пред'являє зустрічний позов.
З Відповідачем за зустрічним Позовом, ОСОБА_3 ОСОБА_6 С.В. знаходився у трудових відносинах. Так, він є директором ТОВ “ОСОБА_7 МОРЕПРОДУКТІВ” 07442, Київська обл., Броварський р-н. с.м.т. ОСОБА_8, вул. Броварська, 152 (адреса для листування), 01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 11 (юридична адреса).
А ОСОБА_4 з січня 2012 року по вересень 2014 року працював в ТОВ “ОСОБА_7 МОРЕПРОДУКТІВ” на посаді менеджера.
Наказом № 78-к від 30 вересня 2014 року ОСОБА_4 було звільнено з даного підприємства. Даний факт підтверджується письмом про звільнення вих. № 460 від 03 жовтня 2014 року за підписом ОСОБА_3 (копія надається у додатках).
Під час роботи на даному підприємстві них склалася позаштатна ситуація, де ОСОБА_4 примусом заставили підписати цей договір позики, за яким ОСОБА_4 нібито отримав грошові кошти від ОСОБА_3.
Але в договорі позики, ОСОБА_3 вказується як фізична особа, яка ніби то передала ОСОБА_4 гроші, а не як директор ТОВ “ОСОБА_7 МОРЕПРОДУКТІВ”.
Це фальсифікація, бо використовуючи службове становище, колишній директор примусив ОСОБА_4 підписати цей договір позики та договір було укладено під впливом обману та психологічного насильства.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні, (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими-ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
З гідно із ч. 2 ст.1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Але, ні на момент підписання цього договору, ані після від Позивача за первісним позовом - грошей ОСОБА_4 не було отримано.
Частина 2 ст.1047 ЦК допускає пред'явлення на підтвердження укладання договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Позивач за первісним позовом у своєму позові посилається на розписку Позичальника - але, у додатках не додає її копії, що безумовно наводить на думку про фальсифікацію справи та бажання ввести суд в оману.
Статтею 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 ЦК України.
А саме, ч.ч. З, 5 ст. 203 ЦК України передбачає що, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Так, ч. З ст.215 ЦК України вказує, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В порушення вимог ч. 4 ст. 212 ЦК України правочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини, якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, який це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Так, якщо детально вивчити договір позики від 14 березня 2014 року, який оспорюється, то ясно вбачається:
1.Що дата у верхньому правому кутку дописана іншим почерком;
2.Що цей договір підписаний між сторонами - з однією сторони - ОСОБА_3, який до речі не визначений “Позикодавцем” та інша сторона - АДРЕСА_1, яку визначено “Позичальником”.
3.Що у п. 1 оспорюваного договору можна побачити - “в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець передав Позичальнику у власність грошові кошти в сумі 517 грн. але в дужках написано п'ятисот сімнадцять тисяч гривень”.
Так, у ТОВ “ОСОБА_7 МОРЕПРОДУКТІВ” ОСОБА_4 неодноразово примушували підписувати договори позики на різні суми. А саме, у лютому - ОСОБА_4 під примусом, підписав такий же договір позики:
1.Де не була вказана дата;
2.Цей договір підписаний між сторонами - з однієї сторони - ОСОБА_3, який також невизначений “Позикодавцем” та інша сторона -АДРЕСА_2, яку визначено “Позичальником”.
3.Так, у п. 1 цього договору можна побачити - “в порядку та на умовах, визначених цим Договором,Позикодавець передав Позичальнику у власність грошові кошти в сумі 350 гри, та в дужках написано триста п'ятдесят тисяч гривень, що станом на 28 лютого2014 року є еквівалентом 33,3 доларів США в дужках - тридцять три тисячі доларів США”.
Всі ці, вищевикладені факти вказують на усталену практику ТОВ “ОСОБА_7 МОРЕПРОДУКТІВ” впливу на своїх працівників, на відсутність у ОСОБА_4 добровільного волевиявлення на підписання цього договору, на його безгрошевість та на укладення під впливом обману, насильства.
Якщо виходити із змісту ч. 4 ст. 213 ЦК України про тлумачення змісту правочину, якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Вимоги п. 1, ст. 231 ЦК України, щодо правових наслідків правочину, який вчинено під впливом насильства передбачають, що правочин вчинений особою проти її справжньої волі в наслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 підтримав вимоги свого позову, при цьому пояснив суду, що договір позики було укладено і саму позику здійснено в м. Києві. Чому дата «14 березня 2014 року» виконана іншими чорнилами і іншою рукою, хто заповнював договір позики, він (ОСОБА_1) не знає. Де саме, в якому приміщенні, за яких обставин, в якій валюті, в яких купюрах здійснювалась сама «позика», він (ОСОБА_1) теж не знає. Не зміг ОСОБА_1 пояснити суду, чому в тексті договору позики записано «ми, що нижче підписалися: Громадянин України ОСОБА_3 … з одного боку, та м. Іллічівськ … з другого боку … уклали цей Договір позики…».
Не зміг ОСОБА_1 пояснити для яких цілей ОСОБА_3 позичав ОСОБА_4 52000 долларів США, і звідки у ОСОБА_3 такі гроші.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 підтримала вимоги зустрічного позову, при цьому пояснили суду, що її син ОСОБА_4 під «дулом пістолета» підписав договір, так як він (ОСОБА_4В.) працював менеджером в ТОВ «ОСОБА_7 МОРЕПРОДУКТІВ», а директором ТОВ «МГМ» був ОСОБА_3 За період роботи ОСОБА_4 менеджером він підписував товаро-транспортні накладні на відпуск морепродуктів, але підприємці, які отримали морепродукти, не оплатили їх вартість. Заборгованість підприємств перед ТОВ «ОСОБА_7 МОРЕПРОДУКТІВ» склала 517000 гривень. ОСОБА_3 і його оточення з застосуванням фізичного і психологічного тиску заставили ОСОБА_4 поставити підпис в «договорі», при цьому переконували його, що цей «договір» для страховки. Грошей ні гривнями, ні доларами ОСОБА_4 від ОСОБА_3 не отримував.
Сам ОСОБА_3 на неодноразові виклики в судові засідання не з'явився і не надав суду будь-яких пояснень щодо вимог позову і щодо обґрунтувань цих вимог.
ОСОБА_4 теж не з'явився в судові засідання і не надав суду своїх пояснень.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Із договору позики наданої представником ОСОБА_3 - ОСОБА_1 вбачається, що він (договір) укладений у м. Ілічівську, 14 березня 2014 року між ОСОБА_3 і м. Ілічівськом, при цьому не зазначено, що ОСОБА_3 є «Позикодавцем», а от «м. Іллічівськ» іменується «Позичальником».
В цьому Договорі позики записано, що «в порядку та на умовах визначених цим Договором «Позикодавець» (хто це?)2 передає позичальнику «517 грн.», що станом на 14 березня 2014 р. є еквівалентом «52 тис.» доларів США.
Дата договору «14 березня 2014 року» виконана іншою людиною, а не тією, що заповнювала реквізити Договору (а.с.7).
Представники ОСОБА_4 надали суду ксерокопію цього ж договору позики, але в ньому відсутні дата і підпис ОСОБА_3 (а.с.67).
Крім того представники ОСОБА_4 надали суду іще одну ксерокопію Договору позики між ОСОБА_3 і «м. Іллічівськом» в якому записано, що станом на 28 лютого 2014 р. ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 350 (триста п'ятдесят тисяч) гривень (а.с.66).
Цих два документи підтверджують позицію ОСОБА_4 щодо відсутності факту позики грошей, а наявність тиску з метою перекрити суму неоплачену за отримані морепродукти.
Крім того на аркуші 82 є рукописні записи в яких фігурує сума 517000, як борг підприємців, за отримані морепродукти.
Із комп'ютерної роздруківки, наданої представником ОСОБА_4 вбачається що в період з 01.01.2014 року по 30.06.2014 року за ОСОБА_4 (співробітник м. Одеса) значиться борг в 517000 грн. (а.с.159-160).
Це ще раз підтверджує те, що 517000 грн., це борг ОСОБА_4 у зв'язку з його роботою на посаді менеджера в ТОВ «ОСОБА_7 МОРЕПРОДУКТІВ».
В ст.1046 Цивільного кодексу України зазначається, що «за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти…, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не надав суду ні яких доказів того, що ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 517000 гривень.
У відповідності зі ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передачу йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Представник ОСОБА_3 не надав суду ні розписки ні іншого документу, який би посвідчував передачу (отримання) ОСОБА_4 517000 грн.
Договір позики є правочином. В ст..203 ЦК України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не спростував доводи ОСОБА_4 щодо примусу його підписати Договір позики від 14 березня 2014 року.
Крім того, ч.4 ст.212 ЦК України встановлює, якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не довів суду, що мало місце передання 517000 грн. ОСОБА_3 ОСОБА_4, а ОСОБА_4 спростовує факт позики, намаганням ОСОБА_3 перекрити недостачу морепродуктів.
У відповідності зі ст..215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена Законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених Законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За ст..11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, які беруть участь у справі.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 не надав суду доказів, які б підтвердили обґрунтованість вимог позову, а тому у суду немає правових, об'єктивних та суб'єктивних підстав для задоволення позовних вимог.
Представники ОСОБА_4 довели суду обґрунтованість вимог зустрічного позову, тому він (позов) підлягає задоволенню.
Під час розгляду справи за заявою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 судом було постановлено ухвалу про забезпечення позову, шляхом накладання арешту на майно ОСОБА_4 (квартиру). Накладений арешт підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст..ст.203,212,215,1046,1047,1051 ЦК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити.
Визнати недійсним договір позики від 14 березня 2014 року.
Скасувати арешт на квартиру №30, що розташована за адресою: вул. Першого Травня, 17 в місті Іллічівську, Одеської області, яка належить ОСОБА_4, накладений ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 04.09.2014 року.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Журавель П.І.