Справа № 2-а-2190/12
Саратський районний суд Одеської області
28 лютого 2012 року Суддя Саратського районного суду Одеської області Бушулян В.І., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в с.м.т. ОСОБА_1 області справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області про визнання відмови відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, безпідставною та зобов'язання його вчинити певні дії,
Позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просить визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області щодо виплати їй державної соціальної допомоги, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити їй щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, з березня по серпень 2011 року, у загальній сумі 1371 гривні 00 копійок.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що вона є дитиною війни і, згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідач з березня по серпень 2011 року, у передбаченому законом розмірі, щомісячну державну соціальну допомогу їй не виплатив, що порушує її законні права на належний соціальний захист. Вона зверталася до відповідача з вимогою здійснити відповідні нарахування та виплати, але їй було відмовлено.
Представник відповідача позов не визнав, заперечував проти його задоволення з підстав, викладених у письмових запереченнях, посилаючись зокрема на те, що ст. 6 Закону України від 18.11.2004 року № 2195-ІV “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсія чи державна соціальна допомога, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Статею 7 вказаного Закону передбачено, що фінансове забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений ст. 28 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Редакція ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, яка діяла до 01 січня 2008 року, відновила свою чинність з 22 травня 2008 року, тобто з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 щодо неконституційності підпункту 2 п. 41 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року “Про Державний бюджет України на 2008 рік” та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. В подальшому, до 23 липня 2011 року, ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції 18.11.2004 року не змінювалася та її дія не зупинялась. 14 червня 2011 року був прийнятий Закон України № 3491-VІ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, п. 7 якого встановлено, що у 2011 році норми і положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. На виконання вказаного Закону була прийнята Постанова Кабінета Міністрів України від 06.07.2011 року № 745, п. 6 якої встановлено, що дітям війни до пенсії з 23 липня 2011 року виплачується соціальна допомога в порядку та розмірах, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, надала до суду письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, направив до суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов не визнав, з підстав, викладених в письмових запереченнях.
Згідно ч. 4 ст.122 КАС України - особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивачка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, пенсіонеркою, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області та відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни, що підтверджується її паспортом, пенсійним посвідченням та довідкою Саратського УПСЗН.
Як видно з листа та довідок Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі, відповідач з 01 січня 2010 року щомісячно виплачує позивачці, як дитині війни, підвищення до пенсії в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що складає 49 гривень 80 копійок.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни", - дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Згідно ст. 6 вказанного Закону, дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 28 грудня 2007 року №107-VІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до Закону № 2195-IV, та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Розмір вказаної надбавки відповідно до ст. 14 Закону України від 22 жовтня 1993 року 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", для учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни становив 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для інших учасників війни - 10%.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” щодо внесення змін до ст. 6 Закону № 2195-IV (в редакції від 28 грудня 2007 року), щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни, були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів, у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання на території України.
Оскільки редакція ст. 6 Закону № 2195-ІV з 01 січня 2008 року втратила свою чинність, то з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, тобто з 22 травня 2008 року, у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 152 Конституції України, відновилася попередня редакція цієї статті, яка встановлює право позивачки, як дитини війни, на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Така ж редакція ст. 6 Закону № 2195-ІV діє і до цього часу.
Таким чином, в період дії зазначеної норми, в порушення принципу пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили над підзаконними актами, якими є Постанови Кабінету Міністрів України, відповідач нараховував та виплачував позивачці підвищення до пенсії не у розмірі, встановленому ст. 6 Закону № 2195-ІV, а у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, яка суттєво звужує право позивача щодо розміру належного підвищення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України, - у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до п. 7 Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, який набрав законної сили 19 червня 2011 року, було встановлено, що у 2011 році норми і положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік
На виконання п. 7 Закону України 14 червня 2011 року № 3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06 липня 2011 року № 745 “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету”, згідно п. 6 якої встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49 гривень 80 копійок.
Оскільки зазначена Постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності 23 липня 2011 року, тому право позивачки на здійснення перерахунку щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, як це передбачено ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, починаючи з 01 березня 2011 року до 22 липня 2011 року, з урахуванням фактично здійснених виплат, підлягає задоволенню.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, щодо відповідності Конституції України п. 4 розділу VІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” визнано, що п. 4 розділу VІІ “Прикінцеві положення” Закону не суперечить п. 6 ч. 1 ст. 92, ст. ст. 116, 177 Конституції України. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної Декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії“ констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі „Кайртан Асмундсон проти Ісландії“ від 12 жовтня 2004 року.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Конституційний Суд України виходив із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Відповідно до ч. 2 ст. 6, ст.ст. 22, 46 Конституції України, - органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитина війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Відповідно до Положення "Про Пенсійний фонд України", затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121/2001, - бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як видно з абз. 1 п. 1 вказаного Положення - Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення, на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Отже, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом № 2195-IV, покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці 30% надбавки до пенсії, як особі, яка має статус “дитина війни” за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року є неправомірною, а тому порушене право позивачки на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, підлягає захисту у межах заявлених позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачці у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 01 березня 2011 року по 22 липня 2011 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
Позовні вимоги позивачки за період з 23 липня 2011 року по 31 серпня 2011 року в частині зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, а також позовні вимоги у конкретно визначеній сумі не підлягають задоволенню, так як питання про розрахунок розміру таких виплат відносяться до компетенції відповідача, який надав документальне підтвердження відсутності фінансування.
Згідно ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 22, 46, 55, 58 Конституції України, рішеннями Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, Конвенцією “Про захист прав людини і основоположних свобод” від 04.11.1950 року, ст. 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Законом України від 23 грудня 2010 року № 2857-VІ “Про Державний бюджет на 2011 рік”, Закону України 14 червня 2011 року № 3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року, Постановою Кабінету Міністрів Украиїни від 06 липня 2011 року № 745 “Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету”, Постановою Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 19 грудня 2011 року № 8 “Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст.ст. 7, 9, 11, 13, ч. 1 ст. 41, ч. 1 ст. 94, ч. 4 ст. 122, ст.ст. 159 - 163, 167 КАС України,
суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області, щодо невиплати ОСОБА_2 щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, за період з 01 березня по 22 липня 2011 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області нарахувати і виплатити ОСОБА_2 невиплачену щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року, у розмірі 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком, за період з 01 березня по 22 липня 2011 року включно, з урахуванням фактично здійснених виплат за даний період.
В задовленні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у сумі 03 (три) гривні 40 копійок.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду через Саратський районний суд протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Бушулян В.І.