91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
17.09.09 Справа № 16/215пд(14/200пд).
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Крамниця№44 “Урожай”, м. Луганськ
до 1. Дочірнього підприємства “Центральний ринок м. Луганська” Луганської обласної спілки споживчих товариств, м. Луганськ
2. Луганської міської ради, м. Луганськ
3. Виконавчого комітету Луганської міської ради, м. Луганськ
про визнання договору недійсним,
Суддя Шеліхіна Р.М.
Секретар судового засідання Маценко О.В.
За участю представників сторін:
Від позивача -Війтова Г.М., директор,
Рудковський О.О., дов. від 31.08.09.
Від 1-го відповідача -Паращук В.Л., дов. від 17.11.08. №273,
Від 2-го відповідача -не прибув,
Суть спору: предметом спору є вимога ТОВ "Крамниця № 44 "Урожай" про визнання недійсним, на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, договору оренди земельної ділянки від 06.02.2003р., укладеного між виконкомом Луганської міської ради та ДП "Центральний ринок м. Луганська" в частині передачі в оренду ДП "Центральний ринок м. Луганська" земельної ділянки, яка розташована під будівлею магазина, що знаходиться у власності ТОВ "Крамниця № 44 "Урожай" і необхідна для його обслуговування за адресою: м. Луганськ, вул. «Челюскінцев», 1-р, в розмірі 0,0455 га.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Крамниця №44 „Урожай”, м.Луганськ звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до 1-го відповідача -дочірнього підприємства „Центральний ринок м.Луганська” Луганської обласної спілки споживчих товариств, м.Луганськ, до 2-го відповідача -Луганської міської ради, м.Луганськ, до 3-го відповідача -Виконавчого комітету Луганської міської ради, м.Луганськ про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки від 06.02.2003 №4263 в частині передачі в оренду ДП „Центральний ринок м.Луганська” земельної ділянки, яка розташована під будівлю магазина, що знаходиться у власності позивача і необхідна для його обслуговування за адресою: м.Луганськ, вул.Челюскінців, 1-р в розмірі 0,0455 га.
1-ий відповідач і 2-ий відповідач відзивами вимоги позову відхилили, посилаючись на відсутність підстав для визнання договору недійсним.
Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, вислухав представників сторін, оцінивши надані ними докази своїх вимог і заперечень до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.
Статтею 55 Основного закону держави -Конституції України встановлено право кожної особи звернутись до суду за захистом свого порушеного права. Захищати порушене право особа зобов'язана у встановленому законом порядку.
Згідно зі ст.203 ЦК України при укладенні сторонами договору повинні бути дотримані вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Норма ст.215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до правил ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень до суті спору. Згідно з вимогами ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказами.
Позивач згідно договору купівлі-продажу від 09.12.1996, який посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Любинецькою В.Р., зареєстрований у реєстрі за №2541, придбав основну споруду магазину з прибудовою загальною площею 215,3 м2 (на плані літ.А-1, літ. А(1)-1, яка розташована за адресою: м.Луганськ, вул. «Челюскінців», 1, право власності на яку зареєстроване в МКП ”Бюро технічної інвентаризації” за №2368.
Згідно договору купівлі-продажу від 04.01.1999 позивачем у ДП ”Центральний ринок” придбано об'єкт нерухомості загальною площею 83,3 м2, розташований за адресою: м.Луганськ, вул. «Челюскінців»,1 та за рішенням господарського суду Луганської області від 15.04.2004 по справі №5/85пн за ним встановлено право власності на дане нежитлове приміщення (на плані літ(2)-1).
Згідно листа Управління архітектури і містобудування від 07.04.2006 №01-10/715 вищевказаним будовам магазину з прибудовами рекомендовано присвоїти нову адресу: м.Луганськ, вул. «Челюскінців», 1 «р».
Право власності на вищевказані об'єкти підтверджено постановою Луганського апеляційного господарського суду від 12.08.2008 по справі №2/13пн (10/74пн), якою визначено, що право власності позивача на вказане нерухоме майно зареєстровано за ним та оскаржене не було і Вищий господарський суд України постановою від 05.11.2008 по цій справі погодився з висновком апеляційної інстанції у цій частині.
Статтею 120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України (який діє з 01.01.2004) встановлено, що при переході права власності на будівлю чи споруду до громадян або юридичних осіб, до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України „Про місцеве самоврядування” розпорядження землею, яка є власністю громади, віднесено до компетенції міських рад.
Порядок вирішення питань у галузі земельних відносин визначений Законом України „Про місцеве самоврядування”, яким встановлено, що питання у галузі земельних відносин вирішується шляхом прийняття рішення з цього питання.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, мотивуючи свої вимоги порушенням його права.
Стаття 125 Земельного кодексу України визначає, що право власності та постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Із наданих позивачем документів вбачається, що позивач звернувся до відповідачів за вирішенням питання щодо передачі йому земельної ділянки, яка знаходиться під об"єктом його власності, але відповідно до приписів ст.125 Земельного кодексу України позивач не оформив право користування земельною ділянкою, на якій розташовано його об'єкти.
За таких обставин суд вважає, що відповідачі, укладаючи спірний договір, не порушили право позивача на земельну ділянку, оскільки такого права у позивача не було і не має. І позивачем не доведено порушення його право, оскільки відповідно до ст.125 Земельного кодексу України у позивача таке право не виникло.
Таким чином, позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки відсутні докази того, що земельна ділянка, на якій розташована власність позивача, була передана йому відповідно до вимог чинного законодавства, а тому незаконно передана 1-му відповідачу за договором оренди від 06.02.2003 і його право порушено.
За огляду на викладене позов слід визнати безпідставним та таким, що суперечить вимогам закону, і не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита відносяться на позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю „Крамниця №44 „Урожай”, м.Луганськ.
У судовому засіданні за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
На підставі викладеного, ст.ст.19,55 Конституції України, ст.ст.203,215Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.22,33,34,43,49,82,84,85 ГПК України, суд
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення підписане 22.09.09.
Суддя Р. Шеліхіна